Це вже 50-ий такий захід для переселенців від початку повномасштабної війни в Україні. Для присутніх підготували концерт християнсько-патріотичної пісні, розважальну дитячу локацію з аніматорами, а також — зустріч із волонтерами та воїнами, поетесою Олександрою Карою, яка втратила двох синів, а нині допомагає армії, представниками різних спільнот. Незабутні миті подарував вокальний ансамбль «Золоті журавки». Наприкінці переселенці отримали подарунки, що вже стало доброю традицією.

— 50-та зустріч внутрішньо переміщених осіб у нашій церкві! За цей час ми прийняли тисячі людей із різних куточків України. Дякуємо Богові, що допоміг нам дожити до цього дня, — виступив пастор Роман Дуркот. — Коли ми тільки починали ці благодійні зустрічі, ситуація в країні була дуже непевна. Увесь наш храм був застелений матрацами, тут ночували люди, які утікали з-під обстрілів, які рятувались від смерті. Одні прибували до нас, інші їхали за кордон. Ми не знали, що буде далі… Ніхто не давав нам шансів. Світ думав, що росія захопить Україну, а ми будемо лише вести десь із лісів партизанську боротьбу. Але українці повстали! Церква стала на духовному фронті. Все, що відбувається у фізичному світі, спершу народжується в духовному. Не секрет, що в путіна є своя шайка шаманів, які допомагають йому приймати рішення. Проте сила Божа — сильніша. Україна має живу віру в Ісуса Христа. Нині ввесь світ згуртувався задля допомоги Україні. Хіба це не Божа рука? Україна стоїть, бореться і перемагає. Хтось із нас тримає зброю в руках, хтось — волонтерить, а хтось — молиться.

На зустріч завітали волонтери громадської організації «МоЯ7Я», які доправляють допомогу військовослужбовцям, а також — мешканцям у зону бойових дій. Заручаються підтримкою спільноти церкви «Відродження».

— Наша громадська організація заснована в 2010-ому році. На початках ми втілювали соціальні проєкти, а коли ворог пішов на нашу землю, взялися допомагати українським захисникам, які тримають фронт, — розповів Олександр Лотовський. — Потрібно було дуже швидко налагоджувати логістику. Нам вже вдалося багато зробити для перемоги з однодумцями з церкви «Відродження». Мої друзі й брати по вірі — моя надійна опора у волонтерстві. Тиждень тому ми повернулися зі сходу. Привезли на ремонт обстріляну автівку із Запорізької області. На ній боєць із позивним «Іспанець», ризикуючи життям, евакуював близько 50 поранених побратимів. Прямуючи на передову, нас спіткала неприємність — поламалося наше авто, наповнене речами і продуктами для військових. На допомогу нам прийшов капелан пастор Геннадій Мохненко. До нас виїхала його команда «Капеланського батальйону Маріуполь», все перевантажили у свої автівки. Так ми доправили на лінію фронту. Після цього я зробив висновок: у складних обставинах є багато виходів. Ніколи не можна сприймати ситуацію як безвихідну. Важливо, щоб Бог допоміг знайти цей правильний варіант, щоб послав на нашому шляху потрібних людей.

Історію пишуть переможці. Якщо б наш ворог, не дай Боже, виграв у цій війні, то їхня брехня стане правдою. Не можемо допустити таке! Тому ми всі зобов’язані об’єднатися довкола допомоги армії і наших бійців, щоб здобути перемогу, щоб наші правда і світло пролилися на темряву, яка іде від північного сусіда. Ми з волонтерами їздимо на схід, спілкуємося з місцевими мешканцями. Часто чуємо від них думку про те, що якби влада України вела себе трохи по-іншому, то можливо, би цієї війни не було. Це — омана! На нинішню зустріч я приніс один із 50-ти томів розсекречених матеріалів КДБ. Якщо погортати, то бачимо, що сто років назад російська армія аналогічно поводилася на території України: чинила звірства, агресивно нав’язувала нам свою політику. Неугодних висилали до Сибіру, страчували… Про яку толерантність може йти мова?! Або наша правда перемагає, або далі торжествує російська брехня. Іншого варіанту, як боротися і воювати, у нас нема. Дякую всім, хто сьогодні молиться, вірить і працює на перемогу!