Михайло Левицький, поет, художник, громадський діяч

Аж не віриться, що відтепер ми будемо без нього… Цього року Тернопіль збіднів на Михайла Левицького. На його дитинно-теплі, щемливі вірші, на його оригінальні картини, на його неповторний, колоритний галицький гумор… Він уже не прошпацерує, як любив, тернопільськими вуличками, перепиняючи знайомих словами: «Послухай, таке-от мені нині написалося…», неповторно гаркавлячи, не розвеселить імпровізованою дотепною епіграмою. Тернопіль ловив його, та не спіймав…   Поета поховали на Львівщині, у його рідних Пукеничах, біля мами — так, як він і заповідав… Недооцінений, не пошанований гідно, Михайло Левицький залишив місту, яке могло стати для нього рідним, хіба що своє талановите нетлінне Слово. Зате яке слово!..

Михайло Васильович Левицький народився 16 березня 1948 року в с. Пукеничі Львівської області. З 1984 року розпочалася тернопільська сторінка у житті Михайла Васильовича… Він — автор десятка поетичних збірок, член Національних спілок письменників, художників, журналістів України, лауреат літературних премій ім. І. Блажкевич та ім. Б. Лепкого.  На зорі Незалежності став засновником і головою першої в Україні крайової організації Народного Руху, згодом — депутатом Тернопільської обласної ради першого демократичного скликання.

Життя Михайла Левицького було таке ж особливе та знакове, як і його поезія… Незабутніми залишаться його віщі слова: “Є один закон в людей і в квітів — Де ростем, там мусимо цвісти”.