Тернополянка Аліна Ярмакова не просто пече, а творить – вигадує, фантазує, втілює. Виходять сюжети — теплі, яскраві, надихаючі… Як і сама Аліна – людина багатьох вмінь і талантів! Мандрівниця зі стажем – шість років працювала гідом по Україні і екскурсоводом у печері “Млинки”, щаслива мама трьох діточок та майстриня солодких шедеврів!

У медовий місяць – на Ельбрус!
— Так сталося, що з дитинства мала багато гуртків, уподобань, – розповідає про себе Аліна. – Пригадую, ще малою мріяла стати співачкою чи бандуристкою, але після музичної школи ця мрія згасла… Потім навчалася на спеціальності “Екскурсовод” і шість років працювала гідом по Україні і екскурсоводом у печері “Млинки”. Це була робота-мрія, бо я дуже багато подорожувала, побачила пів України і ще й показувала її іншим людям. Але коли стала мамою, не хотілося вже на довгий час розлучатися з сім’єю і тоді шукала інші свої таланти – щоб і робота подобалася, і бути поруч з рідними. Коли народилися дітки, мене зацікавило здорове харчування – так і з’явилися мої перші натуральні солодощі. Але між декретними відпустками я працювала ще й учителькою географії – це теж одна з моїх мрій, ще з шостого класу я мріяла стати географом. Тож я дуже щаслива зараз, що всі мої мрії так збувалися!

Щодо кондитерства, то я ним до 18 років взагалі не цікавилася, навіть духовки не відкривала… (Сміється, – авт.) А перший свій тортик зробила в презент хлопцеві – майбутньому чоловікові в армію. Любов до мандрів у нас із чоловіком – спільна. На медовий місяць (це було ще до війни, у 2013 році) ми організували аж дві мандрівки. Перша частина – це було сходження на гору Ельбрус. Ми не піднялися на саму вершину, проте жили тиждень на висоті 4300 м і робили підйоми вище табору до висоти 4700 м з неймовірними краєвидами на Головний Кавказький Хребет. Друга частина – це практика географічного факультету в Криму, де упродовж двох тижнів ми подорожували Кримом. Дуже пощастило, що до війни ми побачили таку прекрасну природу як Криму, так і Кавказу. Щиро хочу вірити, що цю красу ми зможемо колись показати своїм дітям у мирний час…
Нині подорожі у нас трішки видозмінилися, як-не-як, троє дітей дають свої корективи. (Сміється, – авт.) Але ми любимо подорожувати навіть Тернопільщиною і багато чого й досі нового відкриваємо для себе. Чомусь часто трапляється, що хочемо далеко поїхати, щоб щось побачити, а своє, рідне, ще не все пізнали…

За рік – 250 тортів!
— Як я прийшла до «солодкого життя»? Напевно, ці таланти передаються з покоління в покоління. Моя прабабуся пекла великі короваї в печі, смачну випічку також робили мої бабуся і мама. З народженням донечки я зацікавилася виготовленням натуральних цукерок – хотілося приготувати щось нешкідливе, але солодке і смачне. Торти ж дарувала друзям, пекла на сімейні свята. І коли була вже в декретній відпустці втретє, якось друзі “підштовхнули” пекти на замовлення, а не лише в подарунки. Тільки за свій перший, «дебютний» рік у «солодкій справі» спекла 250 тортиків! Безмежно вдячна усім замовникам за довіру, підтримку, допомогу, коментарі і відгуки! А ще надихають і допомагають дітки. Вони – це великий стимул! Завдяки ним взагалі з’явилася моя випічка. Встигати усе інколи й справді тяжко, але я люблю свою «солодку справу», а особливо приємно насолоджуватися результатом. Це ніби мій окремий світ, в якому я творю.

Найстарша донечка любить мені підказувати, як би вона зробила, як оформила б той чи інший тортик, аби виглядало краще. Середульший син всі торти, які йому сподобалися, відразу «замовляє» собі на день народження – напевно, вже п’ять тортів має бути! (Сміється, – авт.) А найменший синочок тільки й чекає, щоб спробувати креми чи шоколадки… Але оскільки часто виходить “чоботар без чобіт”, коли щось готую, всі домашні дружною командою питають: “А цей тортик вже нам?” (Сміється, – авт.).

Чи важко було знайти «саме ті» рецепти, інгредієнти, смаки та форми? Я самоучка, насправді, жодного майстер-класу навіть не проходила. Тому я читаю літературу, переглядаю відео в Інтернет-ресурсах. Але результат усіх тортів – це не лише теорія, а й домашня практика. Майже всі рецепти у мене авторські, я їх “зліпила” з декількох рецептів, так, щоб мені було “до смаку”. Щодо оформлень, то я дуже люблю сюжетні. Острови, гори – це моя стихія. Я б такі тортики робила день і ніч, бо отримую надзвичайне задоволення. Мені подобаються також «антигравітаційні», наприклад, куб. Це такі торти, які вражають. Рекордсменами серед кількості замовлень за минулий рік були “Торт Київський” – приблизно 30 тортів та “Три шоколади” – приблизно 40 тортиків. Найважчий торт важив понад 11 кг – це був весільний торт. Найчастіше ті, що ефектні, готуються довго і потребують багато праці, але результат того вартує!