Алла Стечишин – народилась 26 серпня 1982 року. Освіта вища. Закінчила Харківський національний університет внутрішніх справ. Кандидат юридичних наук, викладач, сільський голова Завадівської сільської ради Монастириського району.
Заміжня. Виховує двох доньок.
“Повз моє помешкання, що розрізає навпіл вулицю Шевченка від пам’ятника біля Замкової гори і до передмістя Сади – щоденно снують люди. Є тут ті, хто став заробітчанином в останні роки, але більшість пенсіонери, люди, які прожили складне життя і важкою працею заслужили нині подачку від держави – пенсію у 2 000 грн, – образу і приниженням для них. Більшість добре мене знають, як жителя Теребовлі. Хтось – як сусіда, а хтось – як людину, що присвятила своє сумлінне життя служінню народу, громаді і демократії. Хтось жаліється, хтось говорить, як сутужно жити, як важко звести кінці з кінцями… Виринають сльози, спогади, спогади…
Я пригадую свій прожитий 70 –літній життєвий шлях і виокремлюю, що 50 років з них займався виборчими процесами, жив надіями, як і весь наш народ. Пригадуються вибори, коли 100% обирали депутатів Верховної Ради СРСР. Були складні передвиборчі перегони.

Вибори, вибори, вибори…

В 70-тих роках минулого століття депутатами Верховної Ради Союзу були : ланкова Євгенія Довенюк, ткаля Надія Козуб, які були просто статистами. Вже в демократичні часи були жінки депутати, які старалися внести своє слово-заступництво за людей. Була співачка Руслана, Оксана Білозір та інші.
Та от дивина! Ті, що сьогодні є у раді чомусь зразу забули про людей праці, стараються похизуватися, показати себе, що вони є надто розумними, хоча насправді виконують волю корупціонерів, хазяїв, бізнесменів, які так далекі від людського життя.
Складається враження, що кожна наступна рада, після тих перших демократичних виборів стає все гірше і гірше. Страшенні лайки, мордобій, нецензурщина травмують наші душі…
Високі тарифи, ціни, неспокій , який панує на Україні, не додають нам наснаги і сил. Дійшло до того, що наші жінки-депутати обзивають одна одну кремлівськими «підстилками», проститутками, суками. Ну просто огидно…
… Свою оповідь я почав від підніжжя Замкової гори, де мешкає родина Стечишиних. Хату збудував в 50 роках минулого століття батько Андрія,( з сім’ї репресованих), яка є досить скромною для нинішніх часів. Батько був знаний на Україні господарник, єдиний в області, голова правління колгоспу, кандидат економічних наук. В селі Лошнів було одне з найбільших аграрних підприємств . За час його головування тут збудовано сучасний Будинок Культури, адміністративний центр, магазини, аптека, школи, дитячі садки, відновлено роботу церков… Він трагічно загинув в неповні 50 років.
Вже потім його послідовники довели це господарство до ручки і лише з приходом його сина Андрія, воно почало оживати : повеселішали люди, наповнилися школи і садочки малечею, у людей появилася надія на краще. І ось тоді в його житті сталася знаменна подія – з’явилася Вона, Алла, його соратник, підтримка і натхнення. Маючи добрий, простий селянський дух від діда-прадіда, знаючи людську біду, вона вміє допомогти, порадити підтримати. І ось прийшов її час. Сьогодні вона кандидат у депутати по Теребовлянському мажоритарному окрузі, і перебуваючи щоденно в гущі людей, допомагає їм вирішувати їхні проблеми. В селах, де вони орендують землю, малеча називає її мамою, люди її віку – господинею, а посивілі ветерани – Василівною.
Ознайомившись із нещодавно опублікованому в газеті «Воля» звернені до виборців, я був шокований простотою висловів, мотивованих аргументів, якоюсь особливою турботою про людей праці. Я зловив себе на думці , що може саме такого депутата ми давно вже чекаємо, який знає, як проростає золотаве зерно, як доїться корова, як підростає сад, що їдять прості люди, які вони в молитві до Бога Проводячи свою передвиборчу агітацію, не їздить на джипах по селах, розполохуючи курей, за нею не снує великий виборчий штаб, не роздає грошові подачки. Вона просто дивиться людям в очі і питає що треба зробити для кращого життя. За нею не возять великі сцени, не організовують концерти, шоу, але я точно знаю вона, будучи депутатом не допустить розпродаж землі іноземним і місцевим олігархам. Доб’ється, щоби персональні надбавки давали не скоростиглим генералам, а вдовам і багатодітним матерям. ЇЇ голос у Верховній раді буде різко відрізнятися від тих, що ми чуємо від знахабнілих олігархічно налаштованих популістів. Бо це буде наш з вами голос – голос простих людей, жінок, матерів, голос вдів та дружин ветеранів АТО, дітей і молоді, котра роздумує як їй вижити і Україні, голос селян і підприємців, вчителів і лікарів.

Адже приїхавши додому в Теребовлю, на Монастирищину, чи в Коломию, я точно знаю, що вона охайно підв’яже сільською хустиною волосся, замісить тісто, наліпить вареників з шкварками, спече хліба, а в різдвяні свята піде по селу з депутатською колядою.
Відслідковуючи пройдений шлях і часто спілкуючись з представниками цієї самобутньої родини, я переконуюсь в якомусь особливому почутті боротьби за долю України.
Про це я неодноразово писав в своїх статтях в районній періодиці. Про них іде мова в повному зібранні моїх творів під загальною назвою « Зіткане з добра і любові», яке побачило світ до мого 70 – річчя (у травні цього року).
Про них ви можете знайти повідомлення в єдиному на всю Україну виданні Енциклопедичний Словник Теребовлянщини, де серед 2 000 імен від Князя Василька і до нинішніх часів є і їхні освячені історією імена….

Алла Василівна пройшла серйозну школу, працюючи секретарем сільської ради, головою Виконкому Лошнівської сільради, заробляючи на життя в Італії, маючи тісні зв’язки з німецькими фірмами, надає велику допомогу церкві, вона мислить європейськими критеріями, і віриться що в співзвуччі всього цього буде яскравим депутатом, не втратить зв’язок з своєю пуповиною, з рідною землею.

Тож хай щастить тобі, Алло Василівно!
Дай Боже, щоб ми дочекали першої жінки-депутата на наших теренах.
Нині вона серед людей, в полі і переминаючи ваговиті колосся збіжжя, вона дякує Богу за щедрість селянської ниви.
Звертаюсь до прекрасних чудових і добрих наших жінок, візьміться за руки, подивіться одна одній в очі і попросіть своїх батьків, чоловіків, синів , онуків проголосувати за єдину яскраву представницю нашого краю у найвищому законодавчому органі держави.
Так, в нас були депутатами військові діячі, космонавти, перший президент України, письменники, бізнесмени, але не було ще жодного разу жіночого представника.
Мені вже багато років, через мене пройшла історія Української держави, я рідко коли помилявся в своїх баченнях, тож нині відчуваю всім своїм єством, що тільки Вона, достойна бути депутатом!”

Автор допису: Володимир Маланюк – депутат обласної ради, депутат районної ради 10 скликань, поет, письменник, громадський діяч. Видав книги : « Мій погляд на життя», «Зустрічі в путі», «Обірвані струни», «Спогади про майбутнє», «Третій тур», збірку віршів «Сокровенне». Автор повного зібрання всіх цих творів під загальною назвою «Зіткане з добра і любові». Автор Енциклопедичного словника Теребовлянщини.