Бог за колючим дротом

У радянські часи монастир бернардинів у Бережанах разом із костелом Святого Миколая зробили виправною колонією. Чудотворне паломницьке місце обгородили колючим дротом. Роками там виховували неповнолітніх, засуджених за злочини. Проте кілька років тому колонія припинила існування, якийсь час там була жіноча в’язниця, але врешті заклад закрили. Нині будівлі під замком, лише щонеділі на дві години відчиняють двері храму для вірян. Отець Михайло Бугай (на фото) понад десять років був капеланом у колонії. Подбав про перекриття храму.

Споглядаючи тепер руйнування будівель давньої святині, священник останніми роками добивається повернення її церкві. Вже провів перемовини з пенітенціарною службою, міністром культури, нині достукується з цим питанням до чиновників Тернопільської ОДА, на балансі якої перебуває святиня.

Радянська влада зробила з костелу… клуб

Історія бережанського костелу сягає 1630-го року. Спорудила його родина магнатів Сенявських. Монастирський комплекс довкола костелу почали будувати в 1716-ому. Це був останній дар Сенявських Бережанам. Монастир діяв до 1939-го, поки в Західну Україну не прийшла радянська влада. З 1947-го там був інтернат для сиріт, з 1950-их — спеціалізоване училище для важких підлітків, а з 1983-го — виправно-трудова колонія. Наприкінці 90-их у храмі відновили богослужіння, а в 2001-ому колишній костел заново освятили на честь мучеників Пратулинських.

— Уже кілька років будівля колишньої колонії зачинена. Злочинність серед дітей в Україні, слава Богу, зменшується, відповідно заклади утримання не потрібні, — розповідає отець Михайло. — Були спроби відкрити у Бережанах натомість жіночу тюрму, але вона проіснувала недовго. Спершу я їздив до керівництва пенітенціарної служби до Львова з проханням не закривати виправну колонію. Але хоча цей заклад колись був одним із кращих в Україні, бо тут практикували християнське виховання, він не має перспективи відновлення. Свого часу в колонію навіть приїжджав президент Віктор Ющенко. Я би радів, якби нині в будівлі відкрили школу, дитячий садок чи будинок престарілих. Але ж комплекс занепадає, а на споруди ласим оком споглядають зацікавлені особи. Не можу бути байдужим у такій ситуації!

Церква на території колишньої колонії — пам’ятка архітектури національного значення. У радянські часи в храмі діяли пекарня, клуб. Я ще застав людей, котрі там крутили фільми. Хоча територія колишньої колонії досі під охороною, проте будівлі без догляду руйнуються, пам’ятка архітектури — в жахливому стані. Шість років оббиваю пороги владних кабінетів з проханням передати комплекс церкві, щоб його зберегти для майбутніх поколінь. Важливо пам’ятати, що це давнє намолене місце в Бережанах, яке століттями вважалося чудотворним паломницьким центром.

Як у високих кабінетах вирішать долю давньої святині?

З 2004-го року і донині отець Михайло щонеділі відправляє Святу літургію у церкві Мучеників Пратулинських. Для цього має спеціальний дозвіл з прописаним часом — з 8 до 10 години. Саме тоді ворота відчиняють для вірян. Раніше священник щонеділі служив ще одну літургію — для ув’язнених.

— До святині приїжджав професор із Кракова, який досліджує чудотворність цього місця, — продовжує капелан. — Якось у мене гостювали друзі з Австрії, серед них — доктор теологічних наук. Радив боротися за збереження цієї давньої особливої святині. А в Україні нікому нема діла до того, що якщо ще кілька років храм буде зачинений, то можемо його втратити. З цього приводу я звертався, куди тільки міг: до пенітенціарної служби, до Тернопільської ОДА, до міністра культури. Пенітенціарна система за те, щоб ми взяли цей історичний комплекс під опіку церкви.

Коли перед котримись виборами до Бережан приїжджав міністр культури, я звернувся з проханням про передачу святині. Міністр зателефонував до своїх юристів, запевнили, що нема жодних перешкод. Але вирішення цього питання, як не прикро, чомусь затягують тернопільські чиновники. Я звертався до попередніх високопосадовців ТОДА, але вони обіцяли-обіцяли, проте нічого не зробили. Одягають вишиванки, моляться напоказ у храмах, але чи мають Бога в серці?

Якщо радянська влада була злочинною, бо розігнала монастир і закрила храм, то нинішня влада, яка перешкоджає відновленню святині, не менш злочинна. Торік упродовж двох місяців я щодня телефонував до чиновників ТОДА, від яких залежить подальша доля комплексу, але зрушення нема. Не знаю, які ще слова і аргументи донести. До нинішнього керівника «білого дому» Володимира Труша я поки що не потрапив на прийом. Спілкувався якось з його мамою, бо знаю її. «Попросіть сина, щоб передав святиню в Бережанах церкві й людям!» — принагідно звернувся. Побачимо, чи почує наше прохання.

У Бережанах не бракує церков, я не маю якогось особистого інтересу, бо служу в іншому храмі, але живу навпроти колишньої колонії і щодня бачу святиню за колючками. Бачу, як пам’ятка архітектури руйнується на очах. Коли церква на території колонії протікала, я знайшов ресурси і майстрів, щоб перекрити. Після того також подбав про перекриття Вірменської церкви у нашому місті. Старався не для себе, а для громади. «Що священник зробить з тим занедбаним комплексом? Він не має грошей на відновлення», — подейкують нині. Все це спекуляції на темі святині. Але я не відступлю. Бог нам допоможе! Святиня має бути святинею!

Коментар головного спеціаліста відділу культури, охорони культурної спадщини управління культури ТОДА Ярослава Пелехатого:

— Процедура передачі комплексу колишнього монастиря в Бережанах у постійне користування релігійній організації можлива і це буде зроблено. Жодних перешкод нема. Наразі будівля на балансі департаменту архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та енергозбереження ТОДА. Пенітенціарна служба користувалася приміщеннями на правах оренди.

У нас вперше така практика передачі, тому узгоджуємо всі юридичні моменти, щоб не порушити законодавство. На це потрібен час. Довелося виготовити нове свідоцтво на право власності, нову інвентарну справу, технічний паспорт, вирішити питання із землею. Відправляємо документи до Міністерства культури — повертають. Доопрацьовуємо і знову надсилаємо. Я узгоджую це питання з Києвом, а далі рішення за управлінням з питань внутрішньої політики, релігій та національностей, за департаментом архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження ТОДА. Сподіваюся, що цьогоріч завершимо цей процес і передамо ключі від комплексу представникам Церкви.