Від весни до осені мешканці сіл Скалатської громади збирали трави, цвіт, ягоди для приготування чаїв. Це благодійна справа для підтримки ЗСУ. Нещодавно сформували пакети із ароматним і корисним вмістом і продають, а всі вторговані кошти спрямують на потреби наших захисників. Ініціювали такий екозахід подружжя Наталія і Ростислав Гелети зі Скалата. Підтримали їх і допомогли зі збором сировини для чаю їхні друзі та багато краян. Упродовж п’яти років подружжя займається підприємництвом — вирощують багаторічні рослини і прянощі. Мають власні теплиці у селі Хоптянка. Вболівають за перемогу України, торік прийняли в своєму помешканні понад два десятки переселенців, дали їм роботу. Гелети хочуть залишатися на рідній землі й розвивати бізнес, тому донатять і підтримують воїнів. У подружжя підростає двоє дітей: Давидові 9 років, Софійці — 7. Їхня працьовита родина робить все можливе задля майбутнього у вільній Україні.

Цвіт і трави для чаю збирали всією громадою

Торік Гелети передали воїнам на фронт багато ящиків екочаю з трав із власного городу. Коли цьогоріч навесні почали заготовляти для себе цвіт півоній, то задумались, що можна би насушити більше цвіту і трав, щоб згодом перевести чай у донати. Їх активно підтримали мешканці громади.

— Чай для захисників — це добре, але хочеться придбати для них теплі речі, взуття, спальники, якесь обладнання, — каже Наталія. — Власне тому ми взялися готувати чай на продаж, щоб мати змогу фінансово підтримати воїнів. Радіємо, що люди активно замовляють, не втомлюються допомагати.
Ми з рідними щороку готуємо для себе екочаї, п’ємо всю зиму. Пригощаємо натуральним напоєм друзів — усім подобається. Навесні взялася сушити для себе пелюстки півонії і задумалась, що було б добре зібрати більше для доброї справи. Написала оголошення в групі громади — багато людей відгукнулися. Збирали й сушили трави, цвіт, ягоди.

За основу чаю беремо чебрець, якого у нас на господарці є близько десяти сортів, а також м’яту — шоколадну, ананасову, яблучну, лимонну. Люди допомогли нам зі збором бузини, жасмину, липи, майорану, півоній, волошки, листя малини, суниці, ягід. Півонії цвітуть два тижні, довелося оперативно збирати пелюстки. Односельчани приносили нам зі своїх квітників.

Сушили в притінених теплицях, бо під прямими променями сонця не можна. Наталія Лебідь із Городниці з донькою Оленкою допомагали — застелили всі підлоги у своєму барі й засипали півоніями. А ще закупили лимони і банани й сушили.

Молодь з нашої громади збирала в полях потрібні для чаю трави. Буває, приходимо, а в нас біля хати повно пакетів із добротною якісною сировиною. Навіть не знаємо, хто приніс. Одна жінка передала нам сушені пелюстки троянди. Не перелічити усіх, хто долучився до виготовлення чаю. Наразі ми ще не все попакували, продовжуємо, але тішить, що щиро всі потрудилися для ЗСУ.

Десять теплиць Гелетів у маленькій Хоптянці

У Хоптянці подружжя Гелетів спорудило десять теплиць, в яких вирощує сотні видів багаторічних рослин і прянощів. Нещодавно вони виграли грант від іноземного банку і отримали кошти на зведення ще однієї. Заклали поля лаванди, нарцисів, гортензій, тож очікують на наступне літо відвідувачів.

— Вирощуємо все, що може в нас перезимувати, випробовуємо рідкісні рослини. Співпрацюємо із закладами харчування, які підбирають екзотику для кулінарних шедеврів, — розповідає підприємиця. — Скажімо, нам вдалося роздобути чудовий сорт ароматного тархуна, який використовують у грузинській кухні. Зацікавились багато місцевих рестораторів. У нашу справу ми з чоловіком за ці роки вклали багато праці й сил, тому вболіваємо за перемогу, бо хочемо й далі жити в своїй країні. Свого часу ми започаткували бізнес, щоб чоловік не їздив на заробітки за кордон, а заробляв вдома.

Починали власну справу з… 200 гривень. Був такий період, що діти хворіли, всі гроші ішли на ліки. Вирушив якось чоловік за кордон, залишив мені останні заощадження. Взяла тих 200 гривень і не знала, на що першочергово спрямувати. «Хочеш цибулини тюльпанів? Я знайшла дуже гарні в інтернеті», — зателефонувала сестра. Кілограмова сітка вартувала 100 гривень. Мені не потрібно було стільки, але вирішила розпродати. Замовила тюльпани на останні гроші (усміхається, — авт.). Запропонувала матусям у дитсадку, який відвідував мій син. Швидко все продала. За виручені кошти замовила дві сітки. Так почала торги через інтернет. Коли чоловік приїхав з-за кордону, я вже продала 600 кілограмів цибулин квітів. І це без залучень додаткових коштів. Важко було — носила мішки, пакувала на відправку відразу в приміщенні пошти. Не мала змоги придбати упаковки, то фасувала все у пластикові пляшки. «Знову зі Скалата їде тара», — жартували на пошті. А згодом ми з чоловіком за ніч могли продати тонну цибулин тюльпанів. Це приблизно 700 замовлень. Шалена втома! Як пригадую, то руки трусяться. Але відчували радість від результату. Згодом ми перейшли на гурт, залучили до реалізації людей, яким потрібна була додаткова копійка. Жінки в декретній відпустці, студенти, пенсіонери, люди з інвалідністю. Від тюльпанів перейшли до інших рослин. Спорудили теплиці, докупили ділянки в Хоптянці.

За день до вторгнення вклали всі кошти в… тюльпани

Коли почалося масштабне вторгнення росії в Україну, в Хоптянці знайшли прихисток понад два десятки переселенців із різних областей. Мешкали в оселях Гелетів, трудилися з ними в теплицях. Здружилися, як одна сім’я.

— Життя в селі часто дуже обмежене, нема роботи. Нам приємно, що біля нас можуть заробити люди із нашої Хоптянки та з інших куточків країни, — ділиться думками Наталія. — Хоча я закінчила філологічний факультет, працювала вчителькою англійської і німецької мов, але вирощування рослин мені теж до душі. Раніше я не сильно могла відрізнити деякі види лілій від тюльпанів (усміхається, — авт.), а нині знаю багато тонкощів вирощування рослин. Чоловік підтримав моє захоплення. «Нам вигідніше працювати тут, ніж мені їздити за кордон», — сказав якось, коли ми поверталися з пошти після відправки замовлень. Зраділа! Не хотіла, щоб наша сім’я жила на дві країни, щоб діти підростали без батька. Тепер спільно трудимося на землі.

За день до масштабного вторгнення ми з чоловіком поїхали до Києва по тюльпани. Вклали у товар всі заощадження. Вирішили не ночувати в столиці, рушили в дорогу. Тільки задрімали вдома, як вдосвіта нас розбудили страшною звісткою: «Наступають росіяни…». Приїхали ми в Хоптянку. Зібралися з працівниками, обговорили ситуацію. Всі, звісно, були налякані. «Продовжуємо працювати, віримо в нашу країну. А як доведеться втікати, то всі виїдемо», — сказала я. Люди нас підтримали. У перші місяці не було обороту, не було доходу. Десь у середині квітня президент почав закликати бізнес працювати, бо зупинилась економіка. «Війна, кому до ваших квітів», — доводилось чути. Але поступово почали надходити замовлення. Наші клієнти із зони бойових дій переїхали в інші області, взялися там щось пробувати вирощувати.

За цих півтора року наш бізнес піднявся, оскільки частина території України окупована, знищено міста і бізнеси. Від того двояке відчуття. Бахмут, Олешки, Маріуполь… Такі ж виробники, як ми, у тих краях трудилися роками, але все втратили. Ще до вторгнення деякі клієнти бронювали у нас рослини, а потім ми довго не могли вийти на зв’язок із ними, не знали, чи живі… Співпрацюємо також зі звичайними літніми жінками, які вирощують квіти і торгують насінням. Через різні обставини дехто із них не зміг покинути домівку, опинився в окупації. «Як ви?» — ледве дотелефонувалась я до жінки з інвалідністю з Херсонщини. «Ми в неволі. У нас був біговий кінь. Російські військові день покаталися на ньому, а потім забили і з’їли», — розплакалась. Звільнили її село, відправила мені насіння. Наша клієнтка з Маріуполя перебралася на Вінниччину, то ми їй на початку відправили безкоштовно трохи рослин, щоб мала з чого стартувати.

Рушили переселенці в перші дні вторгнення, я написала оголошення в соцмережі, що можемо надати прихисток. У Хоптянці маємо двоповерховий будинок, ще викупили кілька старих хат, є теплиці з обігрівом. У мороз було де зігрітися і переночувати. Прийняли багато людей з різних куточків країни. Дружини з дітьми залишались, а чоловіки їхали воювати. Ми закуповували продукти для всіх, трохи передавали родичі з-за кордону. Підтримували переселенців волонтери з БФ «Скалат — громада добра». Якось давали собі раду. Тривалий час жили у нас, допомагали нам із теплицями, підзаробляли. Коли почався блекаут, важко було з онлайн навчанням дітей. В одній кімнаті проводила урок вчителька з Житомирщини, в інших кімнатах діти слухали свої уроки. Згодом переселенці повернулися в рідні домівки, але підтримуємо спілкування. Багатьох ми навчили торгувати. Приїжджають нині до нас по товар. Хочу, щоб люди могли заробляти на життя в Україні. Щоб наша країна не спорожніла. Щоб люди розуміли, що в селі є що робити і треба робити.
Нині майже з кожної родини хтось на фронті. Двоюрідний брат і дядько мого чоловіка воюють, на передовій багато наших друзів. Загинув мій однокласник… Маємо підтримувати одні одних. Якщо з твоїх рідних ніхто не воює, то ти маєш себе присвятити тим, хто на фронті. Війна — одна на всіх. Наша боротьба — спільна.