Ці гроші міг отримати кожен з нас через зарплати бюджетникам, через послуги держави, через відремонтовані дороги… Але гроші пішли на оплату російського газу в російський бюджет. Якщо у вас сім’я з чотирьох осіб, — отже, за ці роки ви втратили 2800 доларів, або 72800 грн.

Тепер зрозуміло, чому рішення Стокгольмського арбітражу викликало шквал емоцій у Верховній Раді. Лідер Радикальної партії Олег Ляшко говорив з трибуни, не добираючи слів – цитуємо за стенограмою Верховної Ради: «Це вкрадені в українців гроші. Оскільки Стокгольмський арбітраж — це не Печерський суд, який пані Тимошенко може звинувачувати в замовності рішень, я сподіваюсь, що ні пані Тимошенко, ні ніхто інший в цьому залі не піддає сумніву рішення Стокгольмського арбітражу, я звертаюсь до Юлії Володимирівни: Юля, верніть гроші, які ви вкрали в українців! Шість мільярдів доларів щороку по газовому контракту, який ви підписали із своїм другом Путіним!»

Стриманішу позицію зайняв голова фракції БПП у Верховній Раді Артур Герасимов: “Рішення незалежного міжнародного суду дає нам серйозні підстави вважати, що контракт Тимошенко — це зрада національних інтересів країни. Оскільки наслідком цього стали Харківські угоди, вони призвели до значного посилення мілітаризації Криму, а це стало однією з причин агресії та анексії Криму”.

Чи не вперше за останніх три роки Тимошенко кинулась захищатись. Але традиційний прийом – зобразити себе як жертву репресій, у яких звинуватити діючу владу, провалився.

Репресій не буде. Підписуючи закон про ринок електроенергії, ситуацію прокоментував президент, який недвозначно дав зрозуміти, що другий суд не відбудеться і йдеться лише про політичну відповідальність.

І справді, навіщо рішення Печерського суду, якщо є рішення Стокгольмського, який неупереджено й об’єктивно засвідчив помилковість угоди 2009 року?

На трибуні Верховної Ради якісь жартівники повісили плакат з портретами політиків, які добилися незалежності України від російського газу, де Україна не купує тепер ні кубометра. На фото помітно, що Юлія Володимирівна дивилася на плакат з неприхованою відразою.

І все ж навіть у такій безнадійній ситуації Тимошенко спробувала захищатись. Заради об’єктивності ми зобов’язані навести її аргументи.

Найперше, вона заявила, що за пунктом угоди «бери або плати» Україна не заплатила жодного цента.

Це маніпуляція. У 2014 році, спираючись на положення газового контракту 2009 року, «Газпром» виставив претензію до «Нафтогазу», де вимагав сплатити 34,5 млрд. доларів, тобто суму більшу за державний бюджет країни. І якби Україна не оскаржила цю вимогу у Стокгольмі або програла суд – через контракт Тимошенко ми мали б дефолт.

По-друге, Юлія Володимирівна заявила, що за її угодою газ коштував лише 232,8 долара за тисячу кубів.

І знову перебріхування. В угоді з «Газпромом» базова ціна газу для України складала $450 за тис. куб. м, а фактична ціна на кожен квартал визначалася за спеціальною формулою, яка опосередковано враховувала ціну нафти. Так, у 2009 році газ справді коштував 232 долари, але на піку в 2014 році – $485, і це був наслідок контракту від 2009 року. .

По-третє, Тимошенко спробувала перекласти з хворої голови на здорову, запитуючи, чому міністр економіки Порошенко не скасував її контракт.

Насамперед тому, що це не входило до компетенції Мінекономіки. «Нафтогаз» підпорядкований Мінпаливенерго, а контракт можна було скасувати лише в суді. Між іншим, Тимошенко як прем’єр справді могла подати на його скасування в 2009 році до Стокгольмського арбітражу, але чомусь цього не зробила.

У ніч голосування на виборах президента в 2010 році посол Росії Михайло Зурабов устиг побувати в штабі Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. В коментарі ЗМІ він чесно зізнався, що Росії не залежить, хто виграє вибори, бо Москва співпрацюватиме з будь-ким із них.

Мабуть, посол знав про що говорить, і проросійськими були насправді обидва кандидати у президенти.