Замість того, аби сьогодні після прийнятого кілька років тому Закону України «Про реформування державних і комунальних ЗМІ» працівники газет – особливо регіональних – мали б вести мову про розвиток преси, змушені, на жаль, наголошувати на її елементарному виживанні. Чергова економічна криза в державі, пандемія Covid-19, втрата доходів від реклами, незадовільна організація передплати і доставки поштою місцевих видань, високі податки вкрай негативно позначилися на фінансовому підгрунті редакцій. Лише упродовж останнього року 85 відсотків видань в Україні втратили рекламодавців, кожна третя газета скоротила кількість номерів або обсяг випусків, кожна двадцята редакція призупинила вихід, ще стільки ж
закрилися зовсім. Скажімо, і на теренах Тернопільщини цьогоріч уже не оголошували чергової передплати тижневики Гусятинщини і Бережанщини. Решта видань поки що зберігаються завдяки виключно малочисельним журналістським колективам, які щоразу скорочують штати і знижують до мінімальної заробітну плату.

Та попри згадані вище корінні причини занепаду місцевої преси найголовнішою, на думку досвідчених редакторів, залишається байдужість, невизначеність владних структур різного рівня щодо державної антикризової підтримки медіа. Як справедливо зазначається у резолюції нещодавно проведеної Всеукраїнської наради редакторів газет, Інтернет — то дуже добре, але у кризових для країни умовах потреба суспільства у перевіреній інформації щоразу зростає. А її джерело – професійна журналістика й видання, яким довіряють наші читачі. Тому збереження й розвиток патріотичних друкованих медіа – необхідний крок у боротьбі як з внутрішнього, так і зовнішнього походження фейків, маніпуляціями та ворожою пропагандою в умовах війни з Росією. Саме тому ще торік Тернопільська обласна організація разом з НСЖУ запропонувала президенту, парламенту та уряду програму підтримки і розвитку друкованих видань, напрацьовану спільно з журналістськими колективами. Проте українська влада так і не втілила її в життя – на відміну від інших країн, які в умовах пандемії вжили конкретних заходів для збереження газет, робочих місць журналістів. Зокрема, у країнах Балтії оголосили «податкові канікули» для друкованих ЗМІ до кінця карантинного періоду, передбачили для редакцій пільгові банківські кредити, закупівлю й надання безоплатно газетного паперу на пів року, встановили тарифи на оформлення передплати та доставку газет у розмірі до 30 відсотків собівартості виготовлення одного примірника видання.

На цю тему впродовж кількох останніх років мені як голові ТОО та члену президії НСЖУ неодноразово доводилося розмовляти у Києві з відповідальними чиновниками гуманітарної сфери. Як правило, переважна більшість з них погоджуються, що сьогодні в площині фінансової підтримки ЗМІ, навіть після їх реформування, має бути зафіксована чітка реальна позиція щодо захисту і розвитку друкованих видань як безпосередньо зі столиці, так і з кабінетів місцевих чиновників, для яких преса має бути й надалі посередником масових контактів із жителями краю. Подекуди так і є. Наприклад, у наших сусідів в Івано-Франківській області ось уже декілька років діє «Програма розвитку місцевого самоврядування» обласної ради. Нею, зокрема, передбачено у підпрограмі «Висвітлення роботи обласної ради та органів місцевого самоврядування в засобах масової інформації» укладення договорів про співпрацю між облрадою та ЗМІ, проведення пресконференцій з питань історії, світової та вітчизняної практики організації, розвитку місцевого самоврядування, забезпечення гласного висвітлення роботи облради, ОТГ на базі місцевих реформованих ЗМІ, надання фінансової підтримки редакціям та оплата виконаних замовлень відповідно до укладених угод. Така співпраця налагоджена і у Львівській області. На ці заходи щорічно депутати згаданих облрад виділяють ЗМІ далеко за мільйон гривень. А на Тернопільщині? Принаймні впродовж останніх років ТОО НСЖУ, яка намагається бути бодай інформцентром для нині уже крайових територіальних газет та для тих медіа, котрі уже закрилися, про це нічого невідомо.

Звичайно, є й інші шляхи, окрім читацької передплати, щодо виживання газет. Редакторам кажуть – шукайте контакти з новоутвореними ОТГ, місцевим бізнесом і т. д. Так, подібні домовленості також варті уваги. Однак не все на цьому полі нині так просто. Складається враження, що головам територіальних громад взагалі не потрібна поруч преса, бо вони чомусь недолюблюють гласності своєї діяльності… А може, фантастично жадібні до грошей, бо інакше як розуміти надвисокі оклади і «роздуті» штати в структурах деяких ОТГ?..

Не потрібні газети і бізнесу, так званим тутешнім олігархам. Не бояться вони вже ні влади, ні людей, ні Бога… Того купив, іншого – залякав… А про допомогу пресі, на сторінках якої упродовж десятиліть були надруковані сотні матеріалів про нього – земельного магната, – зараз і слухати не хоче. І що скорочення в редакціях від Зборова до Заліщиків тривають, і що люди хворіють і в Бучачі, і в Монастириській з Підгайцями. То хіба це щирі патріоти держави?

Подекуди і на розмову, поточні інтерв’ю з актуальних питань важко потрапити до чиновників з владних кабінетів різних щаблів. Лише напередодні Дня журналіста окремі з них щороку намагаються «вшанувати» відомих журналістів грамотами чи дипломами, але навіщо нам оті свого роду знущальні відзнаки, якщо немає щирого партнерства, а редакції без дотацій місцевої влади доживають останні місяці. Гадаю, тільки читачі нас розуміють… І подібні приклади наводять журналісти з Підволочиська, Бучача, Чорткова… Хоч є і протилежні ситуації. Скажімо, намагається реально розуміти проблеми медіа міський голова Тернополя Сергій Надал, народні депутати України Іван Чайківський, Микола Люшняк, потужна агрофірма «Контінентал Фармерз Груп» тощо… На відміну від місцевих чиновників, які розподіляють наш з вами бюджет, мабуть, бодай трішки усвідомлюють, що в глибокій кризовій ситуації, в якій нині перебувають друковані ЗМІ Тернопільщини, журналістам редакцій зовсім зайві грамоти з дипломами. Їм потрібна реальна практична фінансова підтримка, аби, наприклад, навіть здешевити передплату газет для знедолених пенсіонерів краю.

Шановні колеги – журналісти краю! Буквально нещодавно – наприкінці травня – голови Тернопільської, Львівської, Волинської та Рівненської обласних організацій Національної спілки журналістів України Василь Тракало, Ярослав Климович, Михайло Савчак та Дмитро Тарасюк відправили чергове Звернення до Верховної Ради з приводу недопущення підвищення поштових тарифів до кінця поточного року, щодо дотацій, а також закликали парламент країни у найкоротший час розробити і прийняти Закон України «Про реформу АТ «Укрпошта», який би передбачав із першого січня 2022 року її демонополізацію. Пропонуємо надати повну самостійність та юридичний статус обласним дирекціям «Укрпошти», підпорядкувавши їх місцевим громадам. Кошти від передплати регіональних газет повинні залишатися на місцях. Лише за такої ситуації поштарі дбатимуть про відродження тиражів друкованих засобів масової інформації та своєчасну доставку і пенсій, а тому в ланцюгу — ЗМІ – читачі – останні як громадяни були б найважливішою категорією держави. А влада високими пенсіями та зарплатами сприяла спроможності краян передплатити місцеве видання або таким чином дотувати пресу, здешевлюючи передплату.

І нарешті — найприємніше! Минув ще один професійний рік. 6 червня – День журналіста! Маю за велику честь від себе особисто і від членів правління ТОО НСЖУ щиро, з надією у наше майбутнє привітати усіх журналістів тернопільського краю з нашим святом! Здоров’я вам і вашим родинам на многії і благії літа! Хай наше публічне слово і надалі залишається гострою зброєю у розбудові Української держави!

Василь ТРАКАЛО,
голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України, член президії НСЖУ, заслужений журналіст України