Проте за цей «злочин» досі судять тернополянина Олега Селецького. Справа в судах уже чотири роки! За цим же фактом обвинувачували й громадського активіста, депутата Кременецької міської ради Віталія Ващенка. Потім його вбили… На замовлення. Але навіть такий жахливий поворот нічого не змінив. «Забруднена» суддя вимагає покарання…

16 січня 2015-го активісти «Народної ради Кременеччини» і «Правого сектора» мітингували під стінами Кременецького районного суду. Небайдужі краяни прийшли висловити обурення стосовно сумнівного рішення судді Людмили Варневич. Напередодні вона оправдала одіозного тодішнього мера Почаєва, причетного до численних земельних афер. Мітингувальники вимагали його відставки, проте суддя їхні вимоги брутально проігнорувала. Це й призвело до радикальних дій. Людмилу Варневич і тодішнього голову райсуду Євгена Зембру активісти посадили у сміттєвий контейнер…

Резонансну справу «смітникової люстрації» кременецьких суддів задля неупереджености було передано на розслідування до іншої області. Обставини інциденту з’ясовувала Рівненська прокуратура. Та замість того, щоб справу закрити через відсутність складу злочину, адже народна люстрація в післямайданний період була своєрідним способом боротьби за справедливість і проти корупції у владних кабінетах, найактивнішим учасникам акції протесту Віталієві Ващенку та Олегу Селецькому висунули звинувачення.

У грудні 2015-го прокуратура передала справу до Збаразького районного суду. Двох активістів звинуватили у… хуліганстві, погрозі судді та вчиненні злочину в складі організованої групи. Обуренню громадськості не було меж: під час першого засідання біля Збаразького районного суду палили шини. На підтримку активістів виступили багато небайдужих людей. Та коли суд ще навіть не приступив до розгляду справи по суті, несподівано вбили Віталія Ващенка… Після того справу розглядають лише щодо Олега Селецького. У ній фігурують троє потерпілих: суддя Варневич та двоє правоохоронців.

17 липня 2017-го суддя Збаразького райсуду Андрій Левків виніс вирок, яким визнав Олега Селецького винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.343 КК України (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) і призначив йому покарання — штраф у розмірі 1700 грн. Щодо інших обвинувачень активіста виправдали. Проте апеляційний суд Тернопільської області скасував вирок і призначив новий розгляд. Справу повернули до Збаразького районного суду, а звідти обвинувальний акт — на доопрацювання до прокуратури. Навесні 2018-го справа знову надійшла до суду, а нещодавно її вчергове повернули до прокуратури… Днями «НОВА…» поспілкувалася з Олегом Селецьким.

— Цей надуманий фарс триває уже чотири роки. Суддя Варневич торік добровільно пішла у відставку, а «смітникову» справу й досі мусують між прокуратурою і судами… Я просто став «відбувайлом», — каже тернополянин. — Їжджу на суди, мене затримували, обшукували… Не заперечую, що був тоді на мітингу біля Кременецького районного суду, я й не ховав обличчя, але не кидав суддю до смітника. Знаю, хто це робив, але не здаю. Якщо слідству потрібно знати, нехай з’ясовує. Та чи є за що когось притягати до відповідальності? Так можна судити всіх учасників Майдану… Суддя сама спровокувала те, що відбулося. Не захотіла визнати свою неправоту… І дотепер мстить…

Ми з побратимами приїхали до Кременця двома автомобілями, з нами був командир. «Народна рада» подала заяву про проведення мітингу, був чітко визначений час. Ми не чинили нічого протизаконного. Мали на одязі шеврони організації, не ховалися. Коли голова суду попросив Варневич вийти до людей, вона сказала, що до «бидла» не вийде… Це викликало гнів. Ніхто не планував її кидати у смітник. Люди зайшли в приміщення суду, наполягали, щоб суддя написала заяву про відставку. «Якщо ви не згідні з рішенням, подавайте апеляцію», — відповіла.  Але насправді всі розуміли, що вона нас «послала»… Це ще більше обурило всіх. Згодом вийшли на вулицю. Суддю ніхто не бив, не штовхав. Її акуратно поклали до смітника… Поліція бачила все, але не втручалася…

— Що ви робили в той час? Яка ваша позиція в суді?

— Я людина юридично неграмотна, але нічого не приховую. Я там був, мене видно на відео, яке є в інтернеті, проте не вів суддю, не тримав її, навіть не доторкався до неї. До смітника не кидав. То за що мене судять? На жаль, нині багатьом вже байдуже до цього абсурду, навіть деяким колишнім побратимам. На початках зі мною до суду їздили хлопці з «Правого сектора», тепер все тягну сам… Усі зайняті своїми справами, високими ідеями. А я побачив, що таке «один — за всіх»… Мав державного адвоката, потім уклав угоду з приватним. Розуміють цей абсурд тільки моя дружина, батьки і рідні. Але не скаржуся, сприймаю все це з усмішкою.

— Перший вирок передбачав лише штраф, а прокурор просив п’ять років тюрми…

— Що тільки не «шиють» мені по «смітниковій» справі: і заподіяння тілесних ушкоджень судді, і посягання на її життя, і погрозу вбивством, і перешкоджання роботі правоохоронців. Конкретний кримінал…

— Це переслідування за вашу сміливу позицію?

— Очевидно. Система не щадить борців проти неї. Просто взяли неугодного. Поліція використала те, що я був двічі судимий, тож їм легко все списати на мене. «Находився до організації», — жартома підколюють мене рідні. Це мій життєвий урок. Раніше я не був у жодних партіях чи формуваннях. А тут повірив Ярошу, його командирам. На таких, як я, вони «виїхали». Нині вони ідуть в депутати, «світяться» на телеканалах. А прості хлопці, як не загинули, то під слідством…

— В справі зазначено, що «злочин вчинено у складі організованої групи». Що слідство мало на увазі?

— Я запитував, невже «Правий сектор» — злочинне угруповання? Чи ми з Віталієм Ващенком були «угрупованням», яке задумало страшне проти судді? Сторона обвинувачення вигадала цілу «трагікомедію», мовляв, а якби суддю вдарила по голові кришка, а якби у неї серце зупинилося, а якби… В обвинувальному акті сказано, що Селецький з Ващенком і невстановленими особами скоїли злочин. Невстановленими? Білий день. Третє тисячоліття. Камери знімають. А вони пишуть про якусь страшну банду…

— Якби жив Віталій Ващенко, його теж судили б… 

— Так, довелося б нам двом спростовувати цей маразм. Коли не стало Ващенка, суддя пояснила, що справу проти нього закривають, «оскільки підозрюваний помер». «Він не помер! Його вбили негідники, яким він заважав чинити беззаконня…» — не стримав я обурення. «Селецький, не кіпішуйте…» — зробили зауваження. Вдова Наталка Ващенко нині теж сама їздить у суди, бореться за справедливе покарання для вбивць. Вона мала б доглядати дітей, а тягне справу загиблого чоловіка. Де соратники? Де кременчани, чиї інтереси відстоював Віталій? Чому так швидко байдужіємо?!

— Суддя Варневич їздить на суди?

— Вона бере участь через відеоконференцію. Але що це за спілкування? Нехай приїде, гляне мені в очі. Я казав їй, що був на мітингу, але не зачіпав її. Я не вдягав балаклаву. Навіщо ховатися? Розумію, що у судді амбіції, образи. Жінку кинули у смітник… І, мабуть, для неї не так важливо, кого засудять: мене чи не мене, а головне — щоб когось покарали. Це самолюбство.

— А що з іншим суддею, який теж побував у смітнику?

— Тодішній голова суду написав заяву, що не має ні до кого претензій, тому не фігурує у справі. Він визнав, що громадськість критикувала суд, що суд часом був неправий і просив нікого не судити за «смітниковий» інцидент. Коли він приходив до суду, я висловив йому повагу і вдячність за таку позицію.

— Що кажуть свідки по справі?

— Свідки — міліціонери. Але жоден із них не підтвердив, що я кидав суддю у смітник. Не треба й свідків, достатньо переглянути відео «смітникової люстрації», де чітко видно мої дії.

— Не шкодуєте, що все обернулося проти вас?

— Якщо священник п’яниця, то це не означає, що Бога нема. Тоді ми стояли за ідею. На жаль, мало що відстояли… Прикро, що у нас такі командири, які не здатні відстояти своїх. Я це розумію. Але ж є багато людей, розчарованих не лише в командирах, а в ідеї. Розчарованих у тому, за що ми боролися на Майдані. За що нині боремось? Що відстоюємо? Запитань багато…