Доки здоров’я служить…

Колись йому не сиділось на місці. Олег Іванович Веприк із села Криве Козівського району за кермом автомобіля об’їздив пів-України. Працював у  райсільгосптехніці, інших організаціях, тож здружився з дорогою.

Тепер цією ж дорогою навідуються до оселі Олега Івановича представники виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в Тернопільській області, бо практикують відвідання осіб з інвалідністю внаслідок  трудового каліцтва не для звітності, а щоб, як то кажуть, з перших вуст знати про проблеми та запити людей з особливими потребами.

А почалися вони, ці проблеми, в житті  Олега Івановича ще багато років тому, коли у 1983-ому підприємство відрядило його в Латвію на лісозаготівлю. Скрушно згадувати про той час чоловікові, бо через травму, яку отримав у 36 років, перекроїлося життя і йому, і його родині… Дружина Софія Іванівна розповіла: від зрубаного дерева відломилася верхівка і поцілила Олегові Івановичу просто в голову. Два місяці лікарі латвійської  клініки боролися за його життя, і молодий, сильний організм дав шанс на майбутнє. Він вижив і зайнявся приватною справою. Першим у Козівському районі О.І.Веприк взяв кредит і почав вести фермерське господарство, маленькі залишки якого ще досі під навісом коло хати. Та, на жаль, вийшло, як у тій приказці: доки здоров’я служить, то чоловік не тужить. Через важку працю загострилася виробнича травма, і Олегові Івановичу призначили першу групу інвалідності. Ймовірно, вчасно не  пролікувався, все на себе не мав часу.

Тепер він майже цілий день в хаті. Колись ходив з паличками, та падає, ноги не тримають. Без сильного медикаментозного комплексу організм зовсім перестає служити. Лише очі з якоюсь колишньою іскринкою видають веселу вдачу чоловіка. Наче в кволому тілі ув’язнили молоду душу, яка дихає лише спогадами…

Олег Іванович разом з дружиною виховав троє дітей, має шестеро внуків — є ким тішитись. Тільки б ще здоров’я поправити. Добре, що справно служить автомобіль “Славута” від Фонду, підсобляє інвалідний візок. Колись проходив лікування в Трускавецькому санаторії, але на той час там не було пристосунків для інвалідів-спинальників, тож дружині було дуже важко. Порадили пройти реабілітацію в спеціалізованому санаторії в Одесі, витрати на яку теж бере на себе Фонд.

До речі, це не лише соціальне спрямування роботи Фонду, а й економічне, адже краще вкласти кошти в ефективне лікування потерпілих на виробництві, аніж пожиттєво фінансувати людині страхові виплати з інвалідності. Профілактика інвалідності має стати спільним завданням лікувально-профілактичних  закладів (МСЕК, ЛКК), Фонду, роботодавця і загалом держави.

Співпереживати — це великий талант

Напевне, небагато людей переймаються чужими негараздами, переливають крізь своє серце чужі сльози. Ще менше тих, хто, працюючи безпосередньо з малозабезпеченими та людьми з обмеженими можливостями, щиро турбуються ними…

— Для такої соціальної роботи, як на мене, — вважає начальник управління виконавчої дирекції Фонду в Тернопільській області Федір Бортняк, — має бути фаховий відбір не лише на вміння вислухати людину, роз’яснити й допомогти у вирішенні проблеми згідно з буквою закону, а й на здатність спів-
переживати, що часом не менш важливо. Це великий людський талант. І я дуже тішуся, що саме такі люди зібралися в нашому Фонді. Практично щодня вони спілкуються з потерпілими на виробництві, які особливо вразливі, бо пережили у своєму, і без того непростому, житті трагедії, які змінили все їхнє майбутнє. Людям з обмеженими можливостями потрібно не лише зберегти залишки здоров‘я, а й поліпшити його, налагодити елементарний побут. Мати можливість на візку безперешкодно і самостійно добратися до будь-якої установи. Взагалі – вийти з чотирьох стін… Але є чимало випадків, коли потерпілим на виробництві у Фонді пропонують путівки в санаторії для реабілітації, а вони відмовляються. Пам’ятаю, чоботар з вадами зору сказав, що не поїде в санаторій на місяць, бо втратить клієнтів. А те, що через кілька років він може втратити зір, – його чомусь менше хвилює. Часом недостатньо простягнути руку допомоги, а треба, щоб людина відгукнулася на цей заклик.

— Система соціального страхування від нещасних випадків на виробництві спрямована на найшвидше відновлення працездатності потерпілих, — підкреслює Федір Всеволодович. — Окрім страхових виплат, яких тільки за 8 місяців цього року виплачено 18,5 мільйона гривень, ми забезпечуємо потерпілих на виробництві повним комплексом  заходів з медичної та соціальної реабілітації. Це наше найголовніше завдання.

Особлива цінність

Того ж дня працівники Фонду завітали до іншого села – Дибще Козівського району, в оселю Михайла Васильовича Погорілого. Працював він у колишньому місцевому колгоспі їздовим. У 1997-ому під час збору буряків отримав травму ноги вальцями навантажувача. Гангрена ноги мало не забрала на той світ. Сестра повезла Михайла Васильовича в Тернопіль, де йому ампутували тільки пальці, врятувавши кінцівку. Через кілька років, лікуючись у Вінниці, чоловік втратив ще частину ноги. Атеросклероз судин призвів  до чергової операції.

Тепер він користується візком, який привезли працівники Фонду соціального страхування від нещасних випадків, автомобілем з ручним керуванням. Брав навіть участь у спартакіаді “Сили духу”, яку управління виконавчої дирекції Фонду  в Тернопільській області проводить вже чотири роки, грав у шахи. Звичайно, важко їм з дружиною, яка також має інвалідність. Та, Богу дякувати, діти та внуки час від часу довідуються, дочка із зятем допомогли картоплю викопати. Не забувають і у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві: надають щомісячну грошову допомогу, допомагають з медичним обслуговуванням, протезуванням.

…Глянувши в очі Михайла Васильовича, бачиш, що навіть через товстезні скельця його окулярів пробивається найбільше зі всіх багатств – він щасливий тим, що просто живе. Люди в наші дні знають всьому ціну, але не вміють цінувати того, що мають. Особливо своє здоров’я.

Зоряна Замкова