Індія вражає і ламає будь-які стереотипи. І щодо самої країни, і щодо всього індійського зокрема. Так, виявляється, індійське кіно — це не лише співи, танці та суцільне «Джимі, Джимі, ача, ача”. Це може підтвердити наш земляк, тернополянин Олександр Семеняк, який нещодавно знявся в індійському кіно. Причому в дуже оригінальному та незвичайному фільмі — першій стрічці, яку індійці знімають про… Ісуса Христа!
Сімейній зйомці в кіно завадили… комарі
— В Індії я побував уже добрий десяток разів — починаючи з 2007 року, їжджу сюди майже щороку, — розповідає Олександр. — Спершу п’ять разів їздив з батьками, останніх чотири роки — разом із дружиною та донечкою. Наша маленька доня вперше побувала в Індії у три місяці! Так що нині у свої 2,7 рочки вона уже — мандрівниця зі стажем… Проте скільки б разів я тут не був, щоразу по-новому відкриваю для себе цю неймовірну країну, яку недаремно-таки «охрестили» країною контрастів! Індія завжди має чим здивувати і якийсь новий досвід подарувати. Цього разу таким новим досвідом для мене — доволі несподівано — стали зйомки в місцевому кіно.
До ашраму, де ми жили разом з сім’єю (а ми уже багато років поспіль їздимо в ашрам відомого індійського гуру та духовного діяча Сатья Саї Баби у невеликому містечку Путтапарті, Південно-Центральна Індія) завітав кіноагент, який запрошував усіх охочих знятися у кіно. В Індії це поширена практика, коли агенти ходять і шукають певних типажів для зйомок у кіно — а білі європейці для них завжди цікавий типаж…
Під час наших попередніх візитів до Індії мені уже двічі пропонували знятися в кіно, але я відмовлявся, бо не хотів залишати дружину з маленькою донечкою самих, та ще й зйомки були далеко… А цього разу зійшлися усі обставини: зйомки, хоч і були доволі довготривалими — аж 10 днів, відбувалися у сусідньому місті, за 120 кілометрів. Я вирішив погодитися на зйомки у фільмі з кількох причин: найперше, звичайно, з цікавості та аби отримати новий, незнаний досі досвід. Окрім того, я люблю знімати відео з подорожей і мені було цікаво познімати усю кіношну «кухню». Та й саме планував зробити собі невеличку перерву в роботі (в Індії Олександр займається масажем та поглиблює свої знання у ньому, — авт.). Більше того, агент ще до початку зйомок пропонував, що ми можемо брати участь у зйомках… всією сім’єю: не лише я, а й дружина та донечка. Вони мали б роль мами та дитини у масовці — виглядало б супер і натуралістично… І ми майже погодились, але, на щастя, все-таки вирішили, аби спершу я сам поїхав і подивився, чи є у місцевості, де відбуватимуться зйомки, відповідні умови для малечі. Це стало ще одним підтвердженням аксіоми про Індію як країну контрастів. Там, де для когось це умови, для інших — цілковита їх відсутність… (Сміється, — авт.) У першу ж ніч після вечері десь опівночі ми помітили, що в кімнаті готелю, де ми ночували, безліч комарів. До третьої години ранку методом ловлі «на живця» нарахували мало не півсотні комарів і тільки тоді спокійно заснули… У результаті вирішили відмовитися від сімейної зйомки в кіно.
В індійському селі телевізори та «сателітарки», але нема… туалетів
— Ми знаємо індійське кіно як таке собі танцювально-розважальне та ще й зі співами у «найвідповідальніший» момент… «Наш» фільм буде не такий, це кіно зовсім іншого плану, — продовжує Олександр. — Як я зрозумів, його продюсер-індієць сам є християнином (а християнство в Індії — третя за чисельністю релігія) і вирішив у фільмі розповісти про основні віхи життя Ісуса.
Місцевим діалектом назва фільму звучить як «Локарахакка». До слова, зображення Ісуса Христа та Богородиці є у багатьох храмах в Індії, причому навіть індуїстських… Продюсери фільму кажуть, що це буде перший автентично-історичний кінопроект про життя Христа, знятий в Індії. Оскільки події, описані в фільмі, відбувалися в часи Римської епохи, на ролі римських воїнів якраз і запрошували туристів-європейців. З нашого ашраму відібрали десь до 15 осіб, здебільшого це були гості з України, Росії та Білорусі, загалом же географія акторів дуже різноманітна — я познайомився з мешканцями Афганістану, Польщі та Ірану та США. Ми грали або місцевих мешканців, або ж солдатів та римлян.
Зйомки відбувалися у дуже колоритній сільській місцевості: хатки виглядали так автентично, що спершу ми подумали, ніби вони були збудовані спеціально для зйомок. А потім побачили, як знімальна група завішує кошиками — «маскує» сателітарні антени на будинках…(Сміється, — авт.)
Був ще один дуже цікавий нюанс — мешканці цих сіл, попри те, що не живуть цілковито за межею бідності (принаймні телевізори та «сателітарки» є майже у кожній хаті), не «признають» туалетів — ну, так чомусь у них склалося… Їм навіть привозили біотуалети, але місцеві перетворили їх на склади, а туалет у них самих і далі де доведеться. Отож, зйомки у цій місцині можна вважати зйомками у нелегких умовах… (Сміється, — авт.)
Самі зйомки були дуже цікавими, проте ретельно організованими їх не назвеш, — така вже, мабуть, індійська ментальність. Наприклад, нам оголошують: завтра знімаємо з самого ранку — встаємо о п’ятій, о шостій приїде машина, відвезе всіх на локацію. Ми вдосвіта зірвалися, зібралися, а машина приїхала о восьмій… Бувало, що на конях їздили люди без жодних відповідних навичок і дивом уникали травм, чи до «бою» в кадрі бралися ті, хто поняття не мав, як битися… Таких «імпровізацій» у процесі зйомок було чимало, але насправді усі — і продюсери, і актори — старалися, аби стрічка вдалася якнайкраще!
Наїстися за.. долар!
— З «технічно» найважчого під час зйомок було проводити багато годин у доволі жаркому і не дуже зручному костюмі римського солдата. Особливо, коли тебе довго «мучать» у кадрі, він все ніяк не вдається, і вас знову і знову перезнімають на палючому сонці.
Бувало й таке, що ходиш увесь день у костюмі, а черга до тебе так і не дійшла, і епізод з твоєю участю не знімали… Тим не менше, такий день усе одно вважається знімальним днем і відповідно оплачується, — каже Олександр Семеняк. — До слова, про оплату. За зйомки в масовці зазвичай платять від двох до трьох тисяч рупій у день (один долар — це 70 рупій), що складає майже 30 доларів. Але це для іноземців, у місцевих мешканців «гонорари» явно нижчі, мабуть, тому нам і не можна було розповідати їм про свої заробітки. Проте в Індії можна жити, не витрачаючи багато. Так, у місцевих забігайлівках на обід ви потратите не більше долара. За хорошу кімнату доведеться заплатити сто доларів на місяць, варіанти простіше можна знайти і за 30-40. У готелях вартість однієї ночі стартує від 8-10 доларів, зате в ашрамах, де живе до тисячі людей і стоять двоповерхові ліжка, відділені одне від одного ширмами, ночівля узагалі коштує копійки — 20-40 центів…
Заробивши за день 30 доларів, можна жити за ці гроші 10-20 днів і нормально харчуватися, плюс їсти дуже смачні фрукти… Для місцевих, а також мандрівників без «вибад» зйомки в масовці це, в принципі, непоганий спосіб заробітку… Якщо ж підписати контракт і знайти свого агента, то, їздячи на «шутінги» (так тут на англійський манер називають зйомки), можна дуже навіть непогано заробляти. Мені після зйомок у цьому фільмі надходило ще багато пропозицій продовжити «акторську кар’єру»… (Сміється, — авт.) А ще нині, навіть уже повернувшись з Індії до Тернополя, я підтримую зв’язок з творцями фільму і вони обіцяли надіслати мені посилання на фільм, коли вона буде готова — цікаво буде подивитися, що з цього вийшло…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Індія, кіно, тернополянин
