21 із 26 років життя я маю статус «людини з інвалідністю». Якщо я скажу, що це ніяк не вплинуло на моє професійне зростання в молодіжній політиці – це буде неправдою. Я завжди прагнула до змінотворення та реалізації ініціатив, от тільки не розуміла, чому всі відмовляють від цього і кажуть, що це не моє, – розповіла Леся Голояд.

На щастя, зараз все рідше доводиться пояснювати, чому громадський активізм важливий для молоді. Але все ще доводиться пояснювати, чому важливо, щоб у ньому була різна молодь. Я хочу практично надихнути не лише молодь з подібними мені проблемами, а й будь-яку молоду людину, яка вагається у своїх силах.

У 5 років мені поставили діагноз ювенільного ревматоїдного артриту та, як бонус, інвалідність 2-ї групи. Це системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в опорно-руховому апараті. Простішими словами – мої суглоби малорухомі, мають часті запалення, а біль надовго став моїм супутником. Певний період часу я взагалі не ходила.

Разом із цим у суспільстві я автоматично отримала статус «іншої». У школі переконували обрати спокійну професію, вдома опікали і жаліли, у середовищах спілкування не розуміли і натякали «не йти туди, куди не зможу». Але я й справді відчувала себе іншою. Щоправда, стосувалось це іншої причини.

Із підліткового віку я не розуміла, як можна не цікавитись політикою, громадським активізмом і мати інші, крім патріотичних, погляди. Зараз я працюю проєктною менеджеркою, очолюю молодіжну раду та громадську організацію, відвідую громади як фасилітатор, волонтерю, а на мої вебінари приходять сотні людей, бо я даю їм цінні знання та ділюсь своїм досвідом роботи. У своїй громаді я втілюю інструменти прозорості, неформальну освіту, молодіжну політику і є наймолодшим депутатом. І все це відбувається в умовах наявності хронічного захворювання, яке часто заважає робити усі ці прекрасні речі. То як це все ж можливо?

Інвалідність стала частиною мого життя, але вона не визначила мене як людину.

Я стала сильнішою завдяки випробуванням, які пережила. Я відмовилася вважати себе обмеженою. Сьогодні я, як політик і активіст, – людина, яка хоче змінити стереотипи і сприяти рівності. Свій досвід я часто транслюю на власні проєкти. Я вірю, що кожна молода людина має право на рівні можливості, незалежно від своїх обставин. Саме тому з 2019 року і від початку своєї роботи у молодіжній політиці я сприяла розвитку інклюзивних проєктів.

У 2020 році таким став «Гальорка Верхоставу» – ініціатива, у межах якої ми з командою створили фільм про людей з інвалідністю, які займаються творчістю, змінюють свою громаду та надихають. Крім того, саме тоді ми організували виставку картин від дітей, що мають аутизм та є вихованцями місцевого відділення реабілітації. Ці заходи привернули увагу до таких людей, і ми не зупинились на розпочатому.

Це стало поштовхом до створення окремої програми Розвитку молодіжного волонтерства у нашій громаді. Програма передбачала навчання волонтерів за напрямками роботи та ряд заходів, щоб логічно продовжували минулий проєкт. За цією програмою діємо і до сьогодні.

Не просто активізувати вразливі категорії населення. З досвіду моєї команди така адаптація проходить важче. На жаль, загальна освіта часто пропускає мотиваційний аспект здостання такої молоді. Їм потрібно не просто прийняття у суспільстві, а й набір дієвих інструментів для розуміння того, що вони можуть робити та як бути корисними у громаді чи організації.

Саме тому я не прихильник згадувати про них лише до Дня захисту дітей, наприклад. Це потрібно робити постійно та комплексно, залучаючи психологів і фасилітаторів. Я вірю, що кожна молода людина має право на рівні можливості, незалежно від своїх обставин. Тож працюю для того, щоб наша країна стала більш інклюзивною, щоб кожен молодий громадянин міг знайти своє місце та зробити свій внесок у розвиток суспільства.

Участь у громадському житті країни – це інструмент, який дозволяє мені змінювати правила гри, забезпечувати справедливість у цьому питанні. Я не хочу бути просто прикладом того, що можливо робити, незважаючи на обставини. Я хочу бути тією, хто допомагає іншим знайти свій шлях до успіху. Політичний лідер Франклін Рузвельт казав: «Майте віру, що ви зможете зробити щось, і ніщо не стане на вашому шляху». Ці слова стали моїм девізом. Мрію, аби наша держава стала прикладом інклюзивності, рівноправ’я та підтримки.