Російські війська вдерлися на нашу територію поблизу Харкова, Херсона, Чернігова, Сум, увійшовши з території Росії, Білорусі й тимчасово окупованого Криму. Разом із Росією війну проти України веде й Білорусь, із прикордонних районів якої завдають ракетних ударів, посилають літаки з бомбами.
Завдяки спротиву української армії і сил самооборони вже в перші дні агресії російська армія зазнала значних втрат у живій силі й техніці. У своїй новітній історії Росія в усіх війнах, що їх вела, ще не зазнавала таких великих втрат за такий короткий час: за шість днів в Україні вбито понад 5 тисяч російських загарбників. Підтримка України світовою спільнотою, запровадження жорстких санкцій проти Росії стали додатковим несподіваним ударом для агресора.

«Настрій бойовий — захистимо рідну землю!»
Російсько-українська війна триває вже восьмий рік, наші військові мужньо обороняють рідну землю. Та лютневий широкомасштабний наступ путінської армії просто неймовірно мобілізував українців до боротьби. Як тільки наші люди дізналися про вторгнення Росії, біля військкоматів вишикувалися черги добровольців.
Від ранку 24 лютого до міського військкомату в Тернополі почали приходити чоловіки та жінки: хтось — відразу з наплічником, щоб іти воювати, хтось — щоб записатися в тероборону і дбати про порядок у місті. Приходять медики, чиновники, митці, волонтери, молодь… Кожен хоче бути корисним у цей непростий час. Паніки в Тернополі нема, хоча люди й поспішили в перші дні запастися продуктами, ліками і зняти готівку.

Багато сімей із дітьми задля безпеки перебралися з обласного центру в села. За кордон наразі масово не виїжджають, натомість з-за кордону повертаються чимало українських чоловіків, щоб поповнити ряди нашої армії. Тернополяни нині надають прихисток біженцям із областей, де точаться запеклі бої.

Біля військкомату зустрічаємо Петра Костя із Тернополя, який ніс службу на Донбасі з 2014-го до 2017-го року. Повістку ще не отримав, прийшов сам, бо розуміє наскільки важливо, щоб на передовій були досвідчені військові.
— Від 9-ої ранку ми з побратимами — у військкоматі. Пройшли огляд у лікарів, готові їхати на передову. Настрій бойовий — будемо захищати Україну! Наші резервісти давно у бойовій готовності, тож нині діємо злагоджено і відповідально. Вторгнення Росії не було для нас несподіванкою, добре розуміли, до чого все це йде, що Путін не заспокоїться, — каже Петро.
Василь Собчак із Великих Бірок вісім років захищав Україну на Донбасі, сьогодні він знову рушає на війну.
— Два тижні тому я приїхав додому, але треба повертатися, бо хто, як не ми, захистимо свою країну. Вранці телефонував до побратимів, усі налаштовані, згадали 2014-ий рік. Потрібно, щоб тепер передусім повернулись на службу резервісти, які вміють воювати. Чоловіки без військового досвіду нехай наразі активно долучаються до тероборони, — радить Василь.

«Не можна вірити жодному слову Кремля»
Першокурсник ЗУНУ Руслан Черниш також прийшов із друзями до військкомату записатися в добровольці.
— Мешкаю я в Києві, навчаюся на психолога у Тернополі. Свого часу зростав в інтернаті в місті Макіївка, потім мене усиновили кияни, — розповідає про себе Руслан. — Почув вранці жахливі новини, відразу вирішив, що треба іти. Чотири роки я воював на Донбасі, потім вирішив здобути вищу освіту, але нині не до навчання, треба захищати нашу країну. За роки війни ті, хто вболівав за Україну, виїхали з окупованої території Донбасу. Рвуться в Росію лише окремі відморозки або зазомбовані російською пропагандою пристосуванці. Кремль підло бреше! Не можна вірити жодному їхньому слову. Росіянам втовкмачують у голови, нібито на них хтось хоче напасти. Насправді це вони підступно напали на Україну. Я готовий захищати рідну землю від путінської орди, буду боротися до останнього. Україна багато дала мені як учасникові бойових дій — житло, можливість навчатися, два гектари землі. Всіма силами старатимусь відстояти рідну землю і мирних українців!

Олег Марценяк родом зі Львова, нині живе в Тернополі, працює автослюсарем. Військового досвіду не має, але за плечима — незавершена військова освіта. Найбільше ним нині керує ненависть до загарбників.
— У мене два сини, тож я зобов’язаний захистити їх, захистити всіх своїх рідних. Телевізор не дивлюся, прийшов вранці на роботу, а мені кажуть про наступ Росії… Пішов додому по речі і попрямував до військкомату. Маємо зберегти нашу країну, дати відсіч ворогу! — рішуче налаштований Олег.

Тернополянок, які приходять записатися в тероборону, чоловіки пропускають поза чергою. Кожна із них сповнена сили духу й відваги.
— Протягом 2014-2015-их років я воювала у складі «Правого сектора». Нині виховую 5-річну дитину, маю захистити її у рідному місті, — каже тернополянка Ірина Наконечна. — Записалася в тероборону, коли буде потрібна моя допомога, повідомлять. Внутрішньо ми були готові до цього, бо розуміли, що ненаситна фашистська Росія не зупиниться на Криму та Донбасі.

«Горджуся, що чоловік пішов захищати Україну»
Неподалік від воріт військкомату чекають жінки, які прийшли провести в дорогу своїх чоловіків. Євгенія Головата із Тернополя пильнує величезний наплічник, спальник, карімат, щоразу поглядає у бік військкомату.
— Від ранку тут дуже багато чоловіків — і резервісти, і такі, котрі ніколи не служили. Один тернополянин пішов вигулювати собаку і завернув сюди. Прив’язав улюбленця до лавки, зателефонував до дружини, щоб забрала, а сам подався проходити медкомісію, — розповідає Євгенія. — Мій чоловік — учасник бойових дій на Донбасі. І сьогодні він тут. Уже пройшов медкомісію, далі їде у свою бригаду. Звісно, важко відпускати на війну, але треба захищати країну. Горджуся, що у мене такий чоловік, який не зібрав сумку і не втік кудись за кордон, а прийняв рішення іти на фронт. Ще два тижні тому він приготував наплічник. Склав усе необхідне — берці, форму, аптечку, консерви, поклав м’яку іграшку 5-річної донечки… На сові дитина намалювала сердечко. Ця іграшка гріла серце чоловіка під час попередньої ротації, берегтиме й тепер. «Якщо совка буде з тобою, то ти її обов’язково привезеш додому», — сказала донечка. Наші батьки телефонують, хвилюються, плачуть… Але ми віримо, що переможемо.

«Від кожного українця залежить доля України!»
У перший день наступу Росії на Україну в тероборону записалася тернополянка Мирослава Пінкас. Вранці жінка здала кров в обласному центрі служби крові, а потім поїхала до військкомату.

— Прокинулась я від дзвінка сина, який мешкає в Івано-Франківську. Повідомив про вибух у тамтешньому аеропорту. Глянула новини… Спершу панікувала, а потім взяла себе в руки, — каже Мирослава. — Молодший син побіг до супермаркету, купив кілька пачок мівіни, шоколад, печиво, консерви, горіхи, родзинки, хліб, щоб скласти «тривожний рюкзак». Я пішла і зняла готівку. За освітою я — медик, раніше працювала у центрі переливання крові, тож попрямувала туди. Донори тепер дуже потрібні. Президент Володимир Зеленський закликав здавати кров, люди поспішили, там величезна черга… Дуже добре, що тернополяни небайдужі, але, на жаль, нема механізму передачі крові між областями, нема відповідного транспорту для перевезення, тож наші запаси залишаються у нас. Наразі на Тернопільщині не потрібна кров, було б доречно доправляти її в госпіталі в інші області. Якщо тут не використають зібрану кров, то її доведеться вилити. Така ситуація була у 2014-ому. Це питання потрібно негайно вирішувати.

Росія розпочала проти України страшну війну… У цій непростій ситуації маємо всі згуртуватися. Від кожного українця нині залежить доля України. Ми вистоїмо і переможемо!