Середа, 04 грудня 2024
• Виписали з лікарні двох дітей, які отруїлися грибами у Копичинцях • Підпалили приміщення сільської ради біля Тернополя на замовлення… спецслужб росії • 12-річний хлопчик потрапив під колеса автомобіля • “Це була зразкова сім’я…” Ворожий безпілотник забрав життя тернополянина Віталія Ременця • Нічна атака “шахедом” по Тернополю: загинув 45-річний чоловік, є також важкопоранені • Латвійські партнери передали два автомобілі для військовослужбовців Тернопільщини • “Обірвалося на полі бою молоде життя …” Загинув захисник Євгеній Гнидка • Вбивство у Тернополі: грабіжник увірвався в будинок і зарізав подружжя… • Ресторани Тернополя забезпечують військових додатковим харчуванням • Вчителів запрошують взяти участь у проєкті «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті» • Бучацька громада прощається із захисником Русланом Грицівим • 199 дітей цьогоріч розшукували поліцейські на Тернопільщині • Четверта смерть через гриби: сім’я на Тернопільщині втратила 13-річну дівчинку • У Тернополі віддали шану жертвам голодоморів в Україні • У Тернополі виступить “Лісапетний батальйон” • У Тернополі автобус наїхав на 23-річного хлопця • Зупинилося серце захисника із Чортківської громади • Воїн із Теребовлянщини отримав високу відзнаку від президента • Переселенка із Запоріжжя обійняла високу посаду в громаді на Тернопільщині • 18 листопада на Тернопільщині вимикатимуть електроенергію
Художниця Світлана Мрикало: «Мій чоловік Мавріціо носить вишиванку, їсть сало і малює писанки навіть влітку!»

Автор: Опубліковано: 20 Червня о 12:00 1653


«Писанкуємо з чоловіком і подругою Галиною Гевко із Золочева!» — почала онлайн-розмову Світлана Мрикало з Конюхів Козівського району, яка вже 20 років живе в Італії .


 Але ж на вулиці — літо, ніби не пора писанок… «Це щоб не забувати традиції і не піддаватись ностальгії», — радісно пояснила українка. Пані Світлана поїхала за кордон на заробітки, а знайшла себе там у справі, яка їй до душі. Нині українка — відома в Італії художниця. Десять років тому жінка почала писати полотна. У її доробку вже понад 400 картин.
Чоловік українки — італієць Мавріціо Зоболі. Мешкає подружжя в місті Модена. Щороку по два місяці вони гостюють в Україні.

— Пані Світлано, коли вперше їхали до Італії, чи думали, що залишитесь так надовго? 

— Податися на заробітки змусили обставини. На той час я працювала бухгалтером, сама виховувала доньку Галину, тому ледь зводила кінці з кінцями. Бувало, що українці з труднощами перетинали тоді кордон, навіть переходили річку… Я ж їхала до Італії як туристка, там мене чекала подруга. Більше трьох років працювала на фабриці, потім вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Пішла вчитися, тепер працюю в приватному будинку для літніх людей. На початках було вкрай важко через розлуку з донькою, але ми все подолали. Коли я їхала, їй лише 11 років минуло. Донька залишилася з моїми братом і братовою в селі Августівка. Перші два роки я щодня плакала, щоночі переслідував сон, ніби шукаю доньку… Телефонувала до неї по кілька разів на день. Вирішила повернутися додому. «Хочу закінчити тут школу, так що будь спокійна», — відповіла мені донька. Тоді я переконалася, що їй добре у рідних і відпустила її… Донька розуміла, що я поїхала не для себе, а для її майбутнього. Нині вона працює вчителем історії в одній із тернопільських шкіл. Маю дві чудові онучки Анну і Катрусю!

— Ваш чоловік — італієць. А ви відчуваєте себе українкою чи італійкою?

—  Завжди залишусь українкою! Маю в Італії сім’ю, тож не відчуваю себе заробітчанкою. Але ми тут завжди чужі, скільки б не жили, як би добре не працювали, як би до нас гарно не ставились. Ми — іноземці. Водночас і в Україні вже не зовсім свої… Час і відстань вносять корективи… Наше життя роздвоєне. У мене присутня ностальгія за рідною землею, селом, країною. Коли загострюється, запрошую подруг, співаємо, писанкуємо… Кілька років тому мій чоловік зробив посвідку на тимчасове проживання в Україні, тож щороку їздимо до рідних. Бачимо позитивні зміни, покращується побутове життя. Якщо колись на дорозі були яма на ямі, то нині — якісна траса. З’являються нові будинки, ресторани, готелі, заправки… Тернопіль щоразу гарнішає. І кажу це без жодного політичного підтексту, тільки те, що бачу.

— Синьйорові Мавріціо подобається Україна?

— Мавріціо вже став українцем! Носить вишиванку, їсть сало, тільки самогонки не любить (сміється — авт.) Дуже полюбив нашу країну. Коли 12 років тому вперше приїхав до Тернополя, захотів купити вишиванку. Придбав дуже гарну на фестивалі на Співочому полі. Тепер має багато вишиванок. Мавріціо комфортно в Україні! Йому все подобається, особливо люди. Якось ми гостювали взимку в Тернополі, тоді сильно сніжило. Вийшов вранці розкопувати автомобіль, але не мав лопати… Збіглися хлопці з двору, розкопали авто, потиснули руку і пішли. Чоловік був приємно вражений! Українці зберігають людяність. Ми завжди зустрічаємо хороших людей.

— А як італійці ставляться до українців?

— До мене дуже добре: і друзі, і колеги по роботі, і сусіди. Насправді побутує багато стереотипів із негативним забарвленням… Звісно, буває по-різному, але, як правило, як ставишся до людей, так вони й до тебе.

— Через соцмережі багато тернополян знають про ваш талант художниці. Що підштовхнуло до малювання?

— Про творчість можу говорити годинами (сміється, — авт.). Увесь наш будинок завішаний картинами. Нещодавно була виставка, присвячена 10-річчю моєї творчості. Оренду залу під виставку я виграла на національному конкурсі картин, в якому брали участь 350 художників.

 

Малювати люблю змалку. Сусідські дівчатка гралися, а я зачинялася в хаті й малювала. Конюхи за 50 км від Тернополя, близько не було художньої школи, тому не мала змоги навчатися. Мій тато і брат теж гарно малювали. На моє 25-річчя наш родич, тернопільський художник Василь Павлишин, подарував мені картину із зображенням весни: берізки, сосна, потічок… Я милувалася нею! Вона досі для мене цінна. На той час я нічого не знала про олійні фарби, полотно, та й не до того було, життя мало інший сенс. «Із музики та маляра не буде господаря», — такою була філософія села.

В Італії познайомилася з відомим художником, від якого й освоїла техніку малювання. Згодом відкрила власну студію. За 10 років створила 400 картин. Вдома маю лише з сотню, інші продала. Найбільше люблю малювати квіти. Спершу вивчаю будову рослини, а потім відтворюю на полотні. Мої картини є в Англії, Франції, Німеччині, Канаді, США, Італії та Україні. Багато картин продані у рамках благодійних проектів — на лікування онкохворих дітей, допомогу потребуючим.

— Чи мали виставки в Україні?

— Поки що ні, хоча дуже мрію про це. Якось я зайшла в картинну галерею в Тернополі, поцікавилась, чи могла б виставити свої картини. «Ви професійний художник?» — запитали. «Не знаю чи професійний…» — зніяковіла я. «Тут зал тільки для тернопільських художників», — пояснили. Мені стало не по собі… В Італії так ніхто не відповідає. Там люб’язно запрошують усіх художників, цінують мистецтво. Торік я виставляла свої картини в національній галереї. На усіх заходах представляюсь українкою, одягаю вишиванку. Моє фото з картиною з ірисами увійшло до каталога італійських художників.

— Синьйор Мавріціо підтримує вашу натхненну справу?

— Він перший мій критик (усміхається, — авт.) Разом їздимо з моїми роботами на виставки, фестивалі. Нещодавно були на виставці, в якій брали участь понад 400 художників. Зустріч у такому форматі відбувається раз на п’ять років. Мені там дали п’ять метрів стіни. Мавріціо допомагав монтувати, презентувати полотна. Були з картинами й на українському фестивалі.

— Попри малювання ви ще й працюєте в будинку для літніх людей…

— Спілкування з літніми людьми — благородна справа. Працюю в приватному будинку для літніх людей, які самостійно доглядають за собою, але не хочуть жити самотньо. У нас є навіть 99-річна жінка зі світлою пам’яттю, яка ходить, знає, коли їй мають принести пігулку, коли дати укол. Вартість проживання в такому закладі недешева, не кожен італієць може собі дозволити. Літні люди мають окремі кімнати. Старенькі спілкуються між собою, разом проводять дозвілля. Тричі на тиждень до них приходить аніматорка, яка організовує для них ігри, читання, розвиваючі бесіди.

— Пригадую пост відомого тернополянина Володимира Кулака у Фейсбуці про вас. Він із вдячністю писав, що ви повернули його доньці Юлі, яка перестала малювати після смерті братика, натхнення…

— Коли цьогоріч я приїжджала до Тернополя, пан Володимир попросив позайматися з Юлею. Дівчинка знову розкрилася! Маю кількох учнів і в Італії: як дорослих, так і 14-річну дівчинку-українку з міста Падуя. Раніше батьки часто просили мене навчити їхніх дітей малювати. Я не знала, чи впораюсь з малечею, та коли поспілкувалася з Юлею, зрозуміла, що з дітьми легко працювати, бо вони — дивовижні!

 

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

За інформацією ДУ “Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров’я України” другого грудня 2024 двох дітей, які, після отруєння грибами, перебували на лікуванні в НДСЛ “Охматдит” м. Київ виписали з лікувального закладу...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:05


У ніч з 29 на 30 листопада у селі Петриків Тернопільського району навмисне підпалили приміщення сільської ради...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 15:09


Про травмованого дванадцятирічного хлопчика надійшла інформація на спецлінію Заліщицького відділення поліції 2 грудня близько 9 ранку...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:16


У ніч з 1 на 2 грудня під час російської атаки на Тернопіль ворожий безпілотник влучив у багатоповерхівку...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:29


У ніч на понеділок, 2 грудня, російські окупанти завдали удару по багатоповерхівці в Тернополі. Внаслідок атаки загинув 45-річний чоловік, ще троє людей доправили до лікарень...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:53



Теми дня
3 Грудня
2 Грудня
30 Листопада
28 Листопада