Реакція чинного Президента після того, як результати голосування стали зрозумілими, була трохи дивною: він радів і переможно розмахував руками так, наче саме його невдовзі у залі парламенту “благословлять” на другу каденцію. Як виявилося, причиною такого вияву почуттів став сам факт потрапляння до “фіналу”, нехай і з відчутним відставанням від суперника. І майже одразу ж гарант звернувся до народу з проникливим закликом прийти на дільниці 21 квітня і зробити “свідомий вибір”…

Ті, в кого були інші симпатії, ймовірно, мають відчутні застереження до обох претендентів на президентську булаву. Елементи передвиборчої агітації головного порушника спокою в середовищі вищого політичного бомонду в дещо тусовочно-блатному стилі (“Зробимо їх разом!”, “Все буде ЗЕшибісь!”) викликають певний внутрішній спротив і сприймаються не як такі, що найбільше пасували б кандидатові на роль першої особи в державі. Хоча зрозуміло, що ставку він робить передусім на молодь і розраховує, що саме вона, при більш-менш рівномірному розподілі електоральних симпатій по країні, принесе йому бажану перемогу. Втім, питання, чи така вже вона бажана для нього, з огляду на величезний тягар турбот і відповідальності, до певного часу було предметом дискусій, але тепер йому вже від цієї ролі, напевно, головної в його житті, не “відкрутитися”.
З іншого боку, чинний глава держави своїм надмірним пафосом у промовах, що почасти переростав у хвалькуватість, нескінченним “пережовуванням” теми Томосу, курсу на НАТО і створенням, за його словами , “однієї з найсильніших армій Європи”, вже почав викликати нудоту. А якщо пригадати скандали зі зловживаннями «любих друзів» гаранта в оборонній промисловості, то такі заяви викликають просто несприйняття.

Наразі відставання від конкурента вимірюється майже 15 відсотками. Своїм здобутком П.П. немалою мірою має завдячувати патріотичним Львівщині і Тернопіллю, але відставання дуже велике. Майже всі аналітики вважають його нездоланним, тим більше за відсутності очевидних резервів підсилення. Окремі (переважно представники команди президента) посилаються на австрійський та ще якийсь досвід ліквідації солідного “гандикапу” і запевняють, що вся боротьба ще попереду.
Що це: гарна міна при поганій грі чи все-таки є якісь незвичайні засоби, що вселяють надію на шанс? Чекати на відповідь залишилося недовго.