Людина часто дивиться у майбутнє з наївною, майже дитячою вірою в те, що воно буде кращим, ніж сьогодення. Це вже потім, коли оті надії в більшості своїй розбиваються на друзки, вона з сумовитою посмішкою обманутого в своїх сподіваннях романтика озирається і мимоволі запитує себе, чому все склалося так, як склалося…

П’ять  років тому, 16 січня 2014 року, Верховною Радою були прийняті так звані “диктаторські закони”. Після силового розгону учасників Євромайдану і деякого новорічно-різдвяного затишшя режим вирішив перейти в наступ. Не виключено, наштовхнули його на це повідомлення про створювані на місцях з ініціатив вірнопідданих намісників груп  “підтримки президента”. Так, на Старий Новий рік до тодішнього губернатора Тернопільщини В. Хоптяна завітала група школярів зі Скалата. Крім традиційного засівання і колядок, порадували й особливим подарунком — вишитим у 16-ти (!) відтінках кольорів портрет, з якого з державною мудрістю в очах і водночас по-батьківськи тепло усміхався… Віктор Федорович Янукович!  Подейкували, правда, що для тендітних дитячих рук така тонка  робота була важкуватою і що посильну допомогу надала одна народна рукодільниця, а за сумісництвом — теща одного з районних функціонерів (ох, вже ті тещі!). Розчулений очільник області не лише віддячив талановитим і свідомим діткам солодкими подарунками, а й пообіцяв побудувати для них “плаватєльний” басейн…

На тлі загального підлабузництва підручні “двічі несудимого” і “тому що послідовного” «проффесора» вирішили, що настав зручний момент для рішучих дій.  16 січня з грубим порушенням регламенту і законодавчої процедури Верховною Радою “вручну” були прийняті закони, які грубо обмежували права громадян, давали владі більше повноважень щодо покарання учасників акцій протесту  і мали за мету віднести значну частину громадянського суспільства, передусім активну опозицію, до категорії маргіналів. У них, зокрема, замиготіли визначення в стилі екс-СРСР періоду загострення класової боротьби або ж “передерті” з російського законодавства (на кшталт “іноземний агент”). А при ознайомленні з ними перед очима зримо поставав образ чеховського унтера Пришибєєва: “Народ, расходись! Не толпись! По домам!”

Цілий ряд законодавчих норм, одна суворіша за іншу, просто робили протестні акції в Україні неможливими. Проте всупереч передбаченням і бажанням творців “драконівських законів” вони не привели до стабілізації ситуації й, відповідно,  спокійного сну і кров’яного  тиску в межах норми для владної верхівки — полум’я народного невдоволення вже було не загасити, і 22 лютого герой художньої вишивки чи то діток зі Скалата, чи політично чутливої тещі співробітника РДА (ох, вже ті тещі!) вирішив, що безпечніше буде чкурнути з Межигір’я, залишивши “золотий батон”, колекцію вин та автівок і страусів у клітках…

Нова українська влада проголосила намір  добитися, щоб “катюзі було по заслузі”. І місця на лаві підсудних, мабуть, знайшлося б для багатьох, але… як мовиться, “иных уж нет, а те далече”.
М. Чечетову, який підписав протокол про голосування з недостовірними даними, чи то самому забаглося стрибнути з 17-го поверху, чи хтось «по-дружньому» допоміг… І. Калєтнік, В. Олійник, які активно сприяли прийняттю одіозних законів, і ще ціла “група товаришів” або в матушці Росії і оголошені в розшук, або звільнені під заставу. С. Ківалов, він же «підрахуй» і співавтор сумнозвісного мовного закону, цілком комфортно почуває себе в Одесі-мамі… За гратами в очікуванні вироку з числа колишніх «регіоналів» перебуває лише О. Єфремов, для якого участь у прийнятті “драконівських законів” — лише епізод в череді інших, куди серйозніших звинувачень…

Українське правосуддя як таке — відсутнє, а тому не лише парламентські шахраї, а й організатори і виконавці вбивств на Майдані досі тішаться безкарністю. І ті, котрі на місцях збирали делегації у Київ “на підтримку президента” і були фігурантами “стовпів ганьби”, не мають підстав дуже нарікати на свою нинішню долю…   А романтики, які п’ять років тому дивилися у майбутнє з наївною  вірою в те, що воно буде кращим, ніж сьогодення, нині мимоволі запитують  себе, чому все склалося так, як склалося…