«Застрягнути» на іншому континенті через коронавірус — неабияка пригода. Якщо в гаманці було б порожньо, то — кепська, а якщо є заощадження, то — незабутня. «Наша райська подорож перетворилася на райське життя!» — радісно каже тернополянка Марта Мисак, яка разом із нареченим Іллею вже п’ятий місяць в Азії. У мандрівку вони подалися в січні, в Україну мали повернутися у квітні, але через пандемію не можуть вилетіти з-за кордону. Карантин застав їх на острові Балі. Допоки не відновили авіарейси, наші земляки залишаються там і насолоджуються екзотичною природою. Вважають, що якщо неможливо змінити обставини, треба приймати їх зі спокоєм. Карантинний екстрим ще більше зміцнив їхні почуття: якось на світанку на березі океану Ілля зробив пропозицію. «Так!» — відповіла Марта.

За п’ять років — 30 країн

Марта закінчила Тернопільську ЗОШ №3, Ілля — Тернопільську українську гімназію. Упродовж п’яти років навчалися у Києві, там залишилися жити й працювати. Марта здобула фах психолога в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, Ілля — архітектора в Національному авіаційному університеті. Познайомилися вони під час навчання в столиці. Марта й Ілля люблять подорожувати — уже побували разом у 30 країнах!

— Це наша перша подорож в Азію, до того ми мандрували Європою, були в Африці, — розповідає Марта. — Вилетіли з України в Азію у січні, побували в Таїланді, В’єтнамі, Камбоджі, у березні подалися на Балі. На третій день нашого перебування на острові оголосили карантин. Додому ми мали повернутися 21 квітня, у нас були квитки на літак, але рейс скасували. Організовували два евакуаційні рейси в Україну, але квитки були дуже дорогі. До того ж ми не бачили сенсу повертатися до Києва і сидіти ізольованими в квартирі. Натомість тут повна свобода! Мандруємо, насолоджуємося красою природи. Та й вартість проживання на час карантину тут дешевша, ніж у Києві. Ми планували переміщуватися островом, змінювати житло, але через карантин наймаємо віллу в місті Убуд — культурній столиці Балі. Їздимо до моря, ходимо в гори, на вулкани. За дві години можна добратися до будь-якої крайньої точки острова. У нас є невеликі заощадження, наразі живемо за них, на місяць-другий вистачить. Водночас дещо підробляємо й тут: я — фотографом, Ілля виконує роботу віддалено.

На час карантину на Балі суттєво знизились ціни для туристів. Якщо раніше наш господар здавав віллу за 700-800 доларів на місяць, то тепер ми платимо 300 доларів. Оренда байка на місяць нині вартує 30 доларів, до карантину — 70 доларів. Заправити повний бак (на 150 км) можна за 1,5 долара. Ціни на продукти на ринках і в магазинах стабільні. У місяць на харчування витрачаємо до 200 доларів. Ми з Іллею — вегетаріанці, не споживаємо ні м’яса, ні риби. Овочі й фрукти купуємо на місцевих ринках, де ціни часто в п’ять разів нижчі, ніж у супермаркетах. Загалом наші місячні витрати — близько 600 доларів. Це бюджетний варіант. На Балі є й дорогі готелі, ресторани, проживання й харчування в яких обійдеться в тисячі доларів.

Романтичне освідчення на пляжі

— Ми з Іллею сприймаємо все з позитивом, непередбачувані ситуації — як подарунок Всесвіту, — продовжує Марта. — Ніколи не нарікаємо й не шкодуємо ні за чим. Коли оголосили карантин, ми не думали, що затягнеться так довго (усміхається, — авт.), сподівалися повернутися своїм рейсом. Але наша мандрівка триває! Нам пощастило перебути карантин у таких райських умовах. Торік восени я мріяла, що було б гарно пожити кілька місяців на Балі. Життя подарувало такий шанс! На острові нема суворих карантинних обмежень. Зачинили лише найбільші туристичні точки — водоспади, кілька пляжів, усе інше працює у звичному режимі. При вході у магазини міряють температуру, потрібно заходити в масці. Обмежень щодо переміщення островом не було. Вочевидь, тут небагато випадків захворювання. Статистики не знаю, бо не стежу за новинами. Ми переключились на інше. Карантин — це час для переосмислення, можливість зупинитися, побути з рідними, з собою, це нагода для очищення природи. У гонитві за заробітками люди часто втрачають себе, можливість насолодитися моментом.

На Балі захоплююча контрастна природа: пляжі, гори, вулкани, рисові тераси, водоспади, озера. Хочеш прохолоди — ідеш в гори, на вулкани, в соснові ліси, хочеш тепла — ідеш на пляж, милуєшся пальмами. У час карантину сонце — найкращі ліки, тому ми тут у безпеці. Багато вражень у нас і від знайомства з місцевими мешканцями. В Азії зовсім інший стиль життя, інший колорит. Ми бачили бідність, як люди радіють елементарним речам… Після такого починаєш більше цінувати те, що маєш. Чим більше ми подорожуємо, тим ширший у нас світогляд. Мандрівка Азією змінила нас внутрішньо. У нас був цікавий досвід ретриту в монастирі в Таїланді — жили з ченцями і вчилися медитувати. А ще на Балі відбулася важлива для нас подія! Ілля зробив мені пропозицію. Якось о 5-ій ранку ми поїхали на пляж. Було дуже красиво, ми дивилися, як змінюється небо: від темного кольору до рожевого. Раптом Ілля став на коліна і промовив приємні слова! Для мене це було неочікувано. Зробив пропозицію — зійшло сонце! Символічно!

На світлинах зафіксована любов

На Балі Марта й Ілля познайомилися з багатьма українцями, які також прилетіли туди на відпочинок і не змогли досі повернутися додому.

— На острові згуртувалася спільнота цікавих людей. У нас тут уже більше друзів, ніж у Києві, — усміхається співрозмовниця. — Спілкуємось, медитуємо, займаємось йогою. Оскільки я захоплююсь фотографуванням, то мене запрошують зафіксувати незабутні миттєвості. Фотосесії — це знайомства з людьми з різних куточків світу, різних національностей. Найбільше люблю фотографувати любов в усіх її проявах. Це може бути любов між чоловіком і жінкою, матір’ю і дитиною, між батьками. Обожнюю живі світлини! Зазвичай мої фотосесії відбуваються як просте спілкування, без жодних позувань, без постановки. Намагаюся вивести людей у максимально комфортний клімат, щоб вони взаємодіяли в динаміці один з одним.

Захопилася я фотографуванням завдяки мандрівкам. Спершу брала з собою в подорожі плівковий фотоапарат, а потім перейшла на цифровий — фіксувала пейзажі, портрети місцевих людей. Згодом почала в Києві фотографувати друзів, знайомих, шукала моделей. Поступово зрозуміла, що фото — це моє покликання, що я хочу транслювати своє бачення світу іншим людям. Так я стала фотографом (усміхається, — авт.). У кожну мандрівку тепер беру фотоапарат. Ми з Іллею — мінімалісти, нам не потрібно багато для життя, не веземо за кордон надмір речей, лише — найнеобхідніше. Ось уже п’ятий місяць подорожуємо і нам вистачає того, що вмістилося у два рюкзаки. Взяли трохи одягу, засоби гігієни, нетбук. Усе решту можна докупити, якщо потрібно, ціни тут доступні. Чим менше речей, тим менше заповнений мозок. Чим більше розвантажуєшся зовні, тим більше стаєш вільним внутрішньо… Наразі чекаємо відновлення авіарейсів в Україну. Сподіваємося, що в липні нарешті повернемося додому. Після тривалої мандрівки Азією дуже хочемо побачитися з рідними, прогулятися Тернополем.

Читайте також: Романтичне освідчення на полігоні