Недільного вечора, 2 жовтня, Зборів сколихнула страшна аварія. На вулиці Гоголя, неподалік колишньої санепідстанції, зіткнулися автобус «Богдан» та мотоцикл «Хонда». Від сильного удару двох хлопців, які їхали мотоциклом, повикидало на дорогу… Водій автобуса не постраждав, пасажирів на момент аварії не було. Керував мотоциклом 23-річний мешканець села Заруддя Зборівського району Василь Матвіїв, їхав з ним його двоюрідний брат 20-річний Микола Матвіїв із села Августівка Козівського району. Від отриманих травм Микола загинув на місці трагедії… Кажуть, він був без шолома чи шолом просто злетів з голови ще до падіння. Учора, 4 жовтня, загиблого поховали в його рідному селі. Провести юнака в останню путь прийшли сотні людей… Василь нині в реанімації в обласній лікарні, є надія, що буде жити, адже травми не надто складні.

Про те, хто ж спричинив аварію, правоохоронці поки що не повідомляють, оскільки ще тривають необхідні експертизи. Часто у схожих ДТП шукають причину саме в мотоциклістах, до того ж якщо за кермом юний водій. Але у випадку Василя ті, хто його знає, стверджують протилежне. У Зарудді переповідають, що хлопець дуже відповідальний, давно освоїв їзду, був обережний на дорозі. Спершу їздив на автівці, а потім продав її і купив омріяний мотоцикл. Часто вирушав у далекі мандрівки з друзями-байкерами. У серпні цього року Василь і Микола їздили мотоциклом до Білорусі, а це близько 2000 км туди і назад. Повернулися додому щасливі і сповнені вражень! Для братів мотоцикл був способом пізнання світу, суттю їхнього молодечого життя. На сторінці Василя в соцмережі — суцільні картинки та вислови про мотоцикли. «Мотоцикл ніколи не зрадить. А головне, якщо помреш із ним, то обов’язково одного дня», — сумні й, на жаль, часто правдиві слова підписані під однією з картинок. Хлопці розуміли небезпеку їзди на мотоциклі, але сподівалися, що з ними все буде гаразд. Хтозна, чи після втрати дорогого серцю брата Василь ще колись насмілиться сісти на мотоцикл…

Страшна трагедія приголомшила рідних Миколи. Розповідають, що того фатального вечора Василь приїхав по брата в Августівку. «Тату, я ненадовго. Скоро приїду!» — гукнув Микола із порога й побіг. Його матері на той час не було вдома, вона саме поверталася зі Львова. Жінка уже під’їжджала до Зборова, коли їй повідомили жахливу звістку…

— Батьки Миколи досі в шоці… Не вірять… — зітхає хресна загиблого Ольга Богданівна. — Щоб отак нині поховати молодого хлопця і ніхто не поніс відповідальності… Ми так не залишимо це. Хочемо, щоб було проведено справедливе розслідування. Болить душа й через те, що водій автобуса не приїхав, не висловив співчуття…

Микола навчався на четвертому курсі Бережанського агротехнічного інституту. Останнім часом проходив практику, через півроку мав отримати диплом. За ним нині глибоко сумують друзі, однокурсники, викладачі.

— Микола був кращим другом мого сина, теж Миколи, — розповідає сусідка пані Оксана. — Вони разом із першого класу, разом навчалися в інституті. Миколка Матвіїв був золотою дитиною — завжди усіх послухав, підтримав, не вживав алкоголю. Мій син проходив практику у Німеччині, Микола сусідський чомусь не захотів їхати з ним за кордон. Два дні тому мій Микола повернувся, зустрілися з Матвіївим десь на вулиці, перекинулись кількома словами, казали, що вже в Бережанах поговорять більше. Не зустрілися… Сумно, що так сталося… Миколі було тільки жити й жити…