Трагічна історія учасника АТО Олександра Цюха з Лановеччини вражає до глибини душі. За смертельне побиття чоловіка  дотепер ніхто не покараний…

Одного червневого дня 2017-го четверо негідників по-звірячому побили його на автобусній зупинці лише через те, що… захистив дівчину. Переламаний череп, забій мозку, численні гематоми і крововиливи — з такими важкими травмами чоловік потрапив до лікарні. Два тижні був у комі, переніс складні операції, дивом вижив…  Тривалий час лікувався, однак здоров’я так і не відновив — скаржився на погане самопочуття. 5 лютого цього року одружився з коханою Тетяною — саме тією дівчиною, яку захистив два роки тому. Подружжя очікувало народження дитинки. Проте їхнє щастя несподівано обірвалося — 22 лютого Олександр раптово помер… Йому було лише 32 роки.

«Гуманний» Лановецький районний суд закрив очі на правду і звільнив (!) від покарання нападників, а по суті — вбивць. За побиття Олександра судили чотирьох мешканців Ланівців — Михайла Гінду, Миколу Загаєвського, Віталія Замойського і Вадима Скакуна. Суд першої інстанції призначив трьом підсудним покарання у вигляді обмеження волі (роботи у виправному центрі) на три роки, а четвертому — на чотири роки, проте відразу ж застосував до усіх Закон України «Про амністію 2016 року», оскільки у них є неповнолітні діти. Нині справа — у Хмельницькому апеляційному суді.

Олександр Цюх мешкав у селі Татаринці Лановецького району. Більше року воював на Донбасі, тричі горів у танку, отримав контузію. Бог беріг його — він повернувся додому, мав багато планів, але… Уже п’ять місяців він лежить у могилі, а його дитя, яке тільки невдовзі народиться так і не знатиме свого батька… Вкрай важко згорьованій вдові, боляче батькам і його рідним.  Старший брат Олександра і його шваґро теж воювали на Сході у час запеклих боїв. Пройшовши пекло на фронті, вони змушені на мирній території «воювати» з безкарністю і несправедливістю.

Потерпіла сторона обурена м’яким вироком Лановецького районного суду, тому оскаржила його в апеляції. На 8 липня у Хмельницькому апеляційному суді був призначений розгляд справи, проте слухання перенесли. Обвинувачувані та їхні адвокати не прибули на засідання, надіславши клопотання з проханням про перенесення. Це був наче черговий плювок у бік батька і побратимів Олександра, які приїхали до суду. Прийшли підтримати родину Олександра й учасники АТО з Хмельницького. Журналістка «НОВОЇ…» теж побувала на засіданні по цій резонансній справі.

— На сайті Хмельницького апеляційного суду вказано, що засідання по нашій справі призначене на 8 липня, проте повістку нам не надіслали. Лише в суботу (вихідний день!) зателефонували з суду і радили не їхати, оскільки надійшли якісь клопотання. Змісту клопотань ми не знали, тому вирішили все одно їхати, щоб без нашої присутности не вирішили щось важливе, — сказав після засідання батько померлого учасника АТО Василь Петрович Цюх. — Це очевидне затягування справи… Наступне засідання призначили аж на вересень. Засуджені сподіваються, що все так їм і минеться. Вони навіть дня не сиділи в СІЗО — були під домашнім арештом. А нині ходять містом… Я з ними не зустрічався. Якби підійшли, перепросили, може, хоч на серці трохи полегшало б. А так болить. Нестерпно…

— Скільки можна затягувати справу? У Ланівцях була волокита, підсудних оправдали. Як таке може бути?! Вирок вважаю сфабрикованим. Як і раніше, все вирішують гроші..,  — обурився ветеран війни на Донбасі Олександр Антощук із Ланівців. — Наші хлопці воювали, а нині, виявляється, нікому не потрібні. Сашко повернувся з війни з ворогом, а «свої» негідники забрали життя… Його дитина ще не народилася, а вже сирота… А злочинцям дали умовні терміни. Хіба це справедливо? Вони мають бути покарані!

… Після засідання батько Олександра Цюха, брат, шваґро і побратими довго говорили біля дверей суду. Про несправедливість, продажність, безкарність… Згадували Олександра. І раптом сталося щось дуже дивне. Таке доводилося бачити хіба що у фільмах. В одну мить із висоти раптом влетів голуб, гримнувся до дверей суду і впав замертво. Прямо біля ніг батька Олександра… Всі сторопіли… Знак? Можливо… Коли перед тобою глуха стіна правосуддя, іноді хочеться головою товкти…