Днями «НОВА…» завітала до Хоросткова, щоб побачити, як живе одна із найперспективніших в області громад і поспілкуватися з головою.

Степан Васильович — вмілий господарник і патріот свого міста, абсолютно не політикан. До того, як піти працювати в органи місцевого самоврядування, мав власний бізнес, був депутатом Хоростківської міської та Гусятинської районної рад.
— Степане Васильовичу, до посади голови ОТГ Ви два роки були міським головою Хоросткова, ще перед тим — начальником відділу комунального господарства. Які бачите плюси і мінуси децентралізації?
— Хоростків — самодостатнє промислове місто, де працюють підприємства. Коли у 2015-ому постало питання про утворення громади, ми зібрали необхідні документи, проте ЦВК відхилила нашу ініціативу, бо до громади хотіли долучитися два села Теребовлянського району, а механізму такого приєднання ще не було. І лише у 2017-ому Хоростківська ОТГ розпочала своє життя. Наша громада компактна, найвіддаленіший населений пункт — за 8 кілометрів від Хоросткова.

Громади створюють передусім, щоб підтримати села, які неспроможні самостійно розвиватися. Але у нашій громаді є й потужні села з достатнім бюджетом — це, зокрема, Увисла, Клювинці, Великий Говилів. У цих селах працюють фермери, які суттєво підтримують соціальну сферу і сплачують податки. Бюджет об’єднаної територіальної громади дозволяє втілити більше проєктів. Якщо бюджет Хоростківської міської ради у 2017-ому складав 10 млн. грн. (8 млн. грн. — власні надходження), то бюджет ОТГ у 2020-ому — 85 млн. грн. (43 млн. грн. — власні надходження). Два роки громада отримувала інфраструктурну субвенцію від держави на соціально-економічний розвиток. З плюсів і мінусів децентралізації — ми збільшили надходження до бюджету, але водночас держава переклала на нас чимало зобов’язань. Так, громада забезпечує ліками медзаклади (на 60-70%). Виникла проблема з виплатою зарплати медикам району й області за березень, нас попросили оплатити. На ці потреби потрібно було 3 млн. гривень. Ми дали 300 тисяч гривень. Але є громади, які можуть щось вділити зі свого бюджету, а є такі, що не можуть.

— Які проєкти вже вдалося реалізувати громаді?
— У 2017-ому відремонтували відрізок дороги в центральній частині Хоросткова — 1,200 км, вимостили тротуари. В поганому стані залишаються залізничний переїзд та перехрестя вулиць Князя Володимира і Незалежності, їх плануємо відремонтувати. У 2019-ому вдалося відновити в Хоросткові терапевтичне відділення Копичинецької лікарні. За часів Януковича відділення закрили, вісім років не діяло. Цей медзаклад дуже потрібен, адже літнім людям важко добратися до лікарні в Копичинці чи Теребовлю. Ми також запустили рейсовий автобус між населеними пунктами громади. Відновили будинок культури в центрі Хоросткова і фонтан, які не працювали 25 років. Вдалося перекрити дві школи — опорну в центрі міста й школу-гімназію. Утеплили фасад опорної школи. Від Державного фонду регіонального розвитку одержали цьогоріч 12 млн. гривень на капітальний ремонт опорної школи. Перекрили дитячий садочок біля цукрового заводу. У селі Сорока торік зробили капітальний ремонт будинку культури. В селі Клювинці утеплили дитсадок, облаштували майданчики перед школою і садочком. Біля будинку культури Великого Говилова облаштували майданчик. Багато чого вдається втілити завдяки програмі «DOBRE». Зокрема, придбали автівку для МКП «Комунальник», сміттєві баки, отримали кошти на благоустрій. Нині втілюємо проєкт реконструкції торгових рядів у центрі Хоросткова.

— Децентралізація вимагає оптимізації шкіл, медустанов. Яка тут ситуація?
— Ми не вдавалися до радикальних кроків, бо якщо закрити у селі школу, то не стане й села. У нашій громаді є дві малокомплектні школи — у Малому Говилові й Карашинцях. Наразі нам вистачає коштів на їх утримання. У громаді є дві загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів — у Хоросткові і в Клювинцях. В опорній школі в Хоросткові навчаються понад 500 учнів — це більше, ніж в усіх інших школах громади разом. У кожному населеному пункті є дитячий садок. Працюють ФАПи і амбулаторії, щоправда, приміщення потребують ремонту, заміни вікон, тому поступово стараємось поліпшувати умови.

— Які основні джерела наповнення бюджету громади?
— Найбільше надходжень до нашого бюджету з податків ТзОВ «Радехівський цукровий завод» — близько 9 млн. гривень у рік. Чималі суми перераховують товариство «Інтерфом-захід», де працюють 150 осіб, насіннєвий завод «Контінентал Фармерз Груп», де працевлаштовано близько 60 осіб. Хоростківський спиртозавод не працює вже кілька років, але для виконання ремонту та встановлення нового обладнання було задіяно 150 осіб, тепер почалося скорочення. Інша частка надходжень до бюджету — від оренди землі, а також з єдиного податку від підприємців.

— Чи вплинув карантин на ситуацію з наповненням бюджету?
— Через пандемію ми недоотримали за останній місяць 1 млн. гривень. Держава скасувала підприємцям податок за оренду землі, відповідно зменшилися надходження до бюджету. Але якщо уряд хотів допомогти підприємцям, то мав би виділити їм кошти, а не забирати з місцевих бюджетів. І ситуація за місяць-два не виправиться, хоча б до осені все стабілізувалося. Та добре, що коронавірус не дуже зачепив нашу громаду — лише двоє осіб перенесли недугу в легкій формі.
— Дороги — вічна проблема. Як ваша громада вирішує це питання?
— Багато доріг у громаді в поганому стані, підсипаємо щебенем, бо на капітальний ремонт нема коштів. За ремонт трохи більше кілометра дороги в Хоросткові ми заплатили 8 млн. гривень. А в громаді десятки кілометрів доріг. Без державної програми ми нічого не зробимо.
— Які виношуєте плани щодо розвитку громади?
— Кожен голова хоче, щоб його громада була якнайкращою, думає, як залучити якомога більше коштів з усіх джерел фінансування. Чи вдалося мені виправдати сподівання людей? Побачу на виборах восени. Я давно мріяв щось змінити у місті. Ще будучи підприємцем, допомагав міській владі. Коли був депутатом районної ради, приходив на сесії міської ради, вникав у проблеми. Тоді нагальним було питання роботи комунального підприємства — пів міста стояло розритим, каналізація в жахливому стані, не було води, люди ходили з бідонами до потічка. Міські депутати не могли дати ради з комунальною службою. Тоді я визвався очолити «Комунальник» і з допомогою депутатів вдалося багато зробити.

— У розмові про Хоростків неможливо оминути футбол…
— Свого часу великий поціновувач футболу Антон Олексійович Пиріг, який очолював Хоростківський спиртозавод, подбав про спорудження стадіону, виплекав знамениту місцеву команду «Зоря», яка перемагала в чемпіонаті області, ставала чемпіоном серед колективів фізкультури України. На жаль, зі смертю Антона Олексійовича усе занепало. Коли я став головою міської ради, у місті футболу фактично не було. Мене попросили відновити команду. За ці роки наша «Зоря» добре себе показала, вже третій рік виступає у першості області. Щоб утримувати команду, доводиться просити фінансову допомогу в підприємців. Із міського бюджету виділяємо 100 тисяч гривень. Усі знають, що футбол у Хоросткові — це своєрідна релігія і свято, на яке часто приходять тисячі людей.

— Степане Васильовичу, Ви — корінний хоростківчанин?
— Народився я в селі Карашинці, що за чотири кілометри від Хоросткова. Проживав там із мамою і дідусем до 25-річного віку. Тато загинув у ДТП, коли я був маленький. У 1996-ому не стало дідуся. Моя дружина Світлана — хоростківчанка. Нашому синові Володимиру 22 роки. Світлана більше десяти років займається ресторанним бізнесом. Син за освітою — агроном, закінчив Бучацький аграрний коледж, продовжує навчання в Подільському державному аграрно-технічному університеті, допомагає дідусеві (батькові моєї дружини) обробляти паї. Ми побудували дім у Хоросткові. З нами живе моя мама Галина Михайлівна.
Свого часу я працював слюсарем на Хоростківському цукровому заводі, майстром будівельно-монтажної дільниці ВАТ «Гусятингаз», навчався в ТАНГу, у Львівському коледжі комунального господарства. Із 2004 до 2011-го року мав власний бізнес — створив підприємство, яке газифіковувало приватні помешкання в районі, проводило водопостачання, каналізацію. Нас запрошували для газифікації на Буковину, Львівщину. Потім ми взялися за ремонт цукрових заводів — у Бучачі, Борщові, Козові, Хоросткові. У 2011-ому я очолив «Комунальник». Довелося закрити бізнес, бо якщо робити все водночас, то толку ніде не буде. Хтось, можливо, не розуміє, навіщо я пожертвував бізнесом. Наша сім’я забезпечена, а з собою нічого не забереш. Багатий той, хто щасливий, а не той, хто має багато грошей. За п’ять років на посаді голови я не придбав ні нерухомості, ні землі…

— Рідні підтримують Вас?
— Коли вирішив балотуватися на міського голову, рідні відмовляли, адже догодити нашим людям непросто. На початках мені було важко з адміністративними питаннями, бо не працював у структурі міськради, а з благоустроєм — легко. Я не політик, а господарник. Коли готував перший виступ перед громадою, відразу сказав колегам, що не цитуватиму вірші і не виголошуватиму красиву промову, а розкажу про господарку. Люблю бути в місті і бачити все, що відбувається. Протягом дня об’їжджаю громаду, контролюю, як ідуть роботи. Якщо треба, вимагаю переробити — халтура не проходить.

— Чи знаходите час на домашні справи?
— Посадити город і скосити траву — то святе (сміється, — авт.). Овочі з городу — смачні, на базарі таких не купиш. Біля хати посадив яблуньки, тую, голубу ялинку, сакуру, карликову вербу, граб ірландський, ялівці, мигдаль, троянди, жоржини, папороть, юку…
— Які думки сповнюють напередодні ювілею?
— Не дуже радію ювілеям, бо вони наближають до пенсії (сміється, — авт.). Дякую Богові, що дав дожити до 50 років! Це нагода згадати минуле, зустрітися з друзями, з якими разом пройшов найважливіші відрізки життєвого шляху…