«Розігнали лісапет так, що ніяка зараза його не бере, і далі крутимо педалі», — сміється «батарейка» та душа колективу, керівниця, натхненниця «Лісапетного батальйону» (ну, ви ж уже здогадалися, про кого ми вам зібралися розповідати) Наталя Фаліон. Її запалу та енергії вистачило б, як мінімум, на кілька електростанцій. Її баян «рве жили», її іскрометний гумор не залишає байдужим, її пісні не дають всидіти на місці. Колоритна, самобутня, голосиста, харизматична, безпосередня, «сама файна» та й узагалі — «просто богиня». Уже незабаром, 6 жовтня, «Лісапетний батальйон» зі своїм концертом доїде до Тернополя, а тим часом головна «лісапетниця» Наталя Фаліон нині — гостя «НОВОЇ…»

— Пані Наталю, ваша нова програма, з якою завітаєте до Тернополя, називається «Знов на ті самі граблі». На вашу думку, на які граблі постійно наступають українці?..

— Ой, та граблів нам вистачає усіляких — і побутових, і політичних, коли думаємо, що обираємо, як краще, а виходить, «як завжди»… Але ж ми не граблі перераховуємо, а показуємо, що між тим, що «наступив на залізне ногою», і «отримав дерев’яним поміж очей», існує прямий зв’язок… (Сміється, — авт.) «На ті самі граблі» — це наша нова пісня, яка написалася мені на одному подиху. Веземо тернополянам нові пісні, які ще мало де звучали.

Узимку в Києві ми представимо свою нову програму, де покажемо себе трішки з іншого, незвичного боку, тому вже нині починаємо знайомити глядача з нашими творчими експериментами. Це лірика – ніби й не зовсім властива нам, але так  написалося, нафантазувалося… Хочемо глянути, як глядач сприйме, наприклад, народну пісню у нашому виконанні — буде на сцені експеримент. Я дуже люблю своїх тернополян, я сама родом зі Скали-Подільської і Тернопілля для мене — моя друга Батьківщина. Я 15 років відпрацювала директором музичної школи в Скалі­-Подільській, і вже хоч і пішла на заслужений відпочинок, все ж навідуюся туди так часто, як тільки можу.

— До речі, про політику. Артистам-гумористам нині там — зелене світло… Вас у політику не кличуть?

— Та боронь Боже! Якби мені запропонували, я б ніколи в житті не погодилася. Кожен має займатися своїм, тим, до чого і «кебета», і душа лежить. Я можу хіба що поспівчувати тим артистам, котрі в політиці, бо розумію, як їм нелегко…

— «Прокинутися знаменитою» — це про вас… Незважаючи на те, що «Лісапетному батальйону» уже понад 25 років, ваше життя перевернула перемога на шоу «Україна має талант» у 2013 році, коли ви і мільйон виграли, і улюбленцями всієї України стали…

— Ну, мільйона того вже давно нема — збудували на ті гроші церкву в рідних П’ятничанах на Хмельниччині, а любов народна, хвала Богу, лишилася… Нас ніхто не продюсував, спеціально не «пропихав». Ми просто працювали і нічого наперед не загадували, не планували… Та й, зрештою, хіба можна спланувати народну любов? А це найцінніше, що у нас є! Так, спершу ні я, ні дівчата не були готові до того, що тебе звідусіль «роздиратимуть» на інтерв’ю, що концерти у нас будуть ледь не 365 днів на рік, а фотосесії триватимуть довше, ніж сам концерт… Я раніше читала, як артисти розповідають, що їх втомлює те, що вони постійно на виду, «на котурнах», і думала: «Тю, дурні! От я б не втомилася!»… (Сміється, — авт.) А коли вже побувала у їхній шкурі, фотографуючись зі всім глядацьким залом ще годину-дві після концерту, то зрозуміла. Думаю: я б вам краще ту годину ще поспівала… Але ніколи й нікому не відмовила у фото чи увазі…

Дивуюся, де мене тільки не знають: була у Мексиці і навіть там мене впізнали, причому не «наші», а «їхні»!.. Інтернет — велика сила! А ще якось пішла зуба запломбувати, то лікар навіть грошей з мене не хотів брати, каже: давайте я з вами сфотографуюся і мамі покажу, це цінніше за гроші… Маємо постійних шанувальниць — часто телефонують побалакати-душу вилити, я завжди відповідаю, не відмахуюся… Одна жіночка розповідає: «Мені ваші пісні та-а-к допомогли! Я тут за бабцею лежачою доглядала, а як стала їй ваші пісні включати, то вона аж сідати почала…» А була і така ситуація, коли ми до однієї нашої прихильниці лежачої у Черкаську область навідалися — зробили їй сюрприз, поспівали-розрадили, з ліками допомогли трохи…

 — А ще знаходите час і сили, аби допомогти нашим солдатам…

— Бо так і має бути. Допомагаємо і будемо допомагати надалі. Як тільки-но випадає можливість, намагаємося долучитися до доброї справи. Проводимо благодійні концерти, завжди, коли є змога, виступаємо у Львові в госпіталі. Тільки нещодавно були у Рівному на полігоні, а днями командир тамтешній дзвонить і каже: «Питали хлопці, коли ви знову приїдете…». Сміхотерапія — то теж лік, і для наших хлопців ой, який потрібний і помічний. А я — жінка-свято, і люблю дарувати свято іншим.

— Але навіть у житті жінки-свята бувають чорні смуги… Минулий рік видався для вас надзвичайно важким: не стало чоловіка, а згодом від хвороби серця помер 36-річний син Віктор…

— Минула осінь була дуже тяжка. Я за два місяці втратила трьох людей: чоловік помер, потім свекруха померла, потім син. Але, знаєте, Бог не дає слабким випробування. Він вибирає сильних людей. І я вважаю, що я сильна, що я не розплескалась в горі, не зламалась, не ридала. Я можу поплакати, коли ніхто не бачить. Але я знаю, що в мене є сцена, є обов’язки, є колектив, якого я не можу покинути напризволяще. І я тримаюся, працюю. Знаєте, як кажуть: «Не треба питати Бога «за що», треба казати: «Дякую, що не гірше»…

 — Чи змінилося ваше життя у селі після того, як ви стали зіркою?

— Якщо я удома, в П’ятничанах, а не на гастролях, то не набагато, чесно кажучи. І город саджу, і сама обробляю, хоч мене за те уже діти потроху сварять… Одних тільки помідорів цього літа по чотири відра з грядки вибирала, а картоплю цьогоріч всім колективом копали! А потім ще й з дівчатами на все село співали, аж захрипли!..  Я люблю просту одвічну сільську роботу — знаєте, як кажу: «Рукам тяжко, зате голова свабодна!» Робиш-робиш, і при тому щось собі мугикаєш-наспівуєш, пішла відпочити і відразу ж і записала… У гамаку, що за хатою, більшість моїх пісень «народилися»… А ще ж коли діти до мене онуків привозять, то це та-а-ка радість, такий у нас тоді фестиваль, що аж-аж! Я ж аж на шістьох багата — п’ятеро пацанів і найстарша онучка, якій уже п’ятнадцять — і всі талановиті і співучі! Старший син Сергій — композитор, пише пісні, донька Катерина співає, нині уже й невістку Тетяну на сцену виводжу… Вони всі у мене молодці!

 — Пані Наталю, у ваші… не скажу, скільки літ, ви чудово виглядаєте. Як вам це вдається і який секрет вашої енергійності – щоб отак запалювати публіку?

— У мене «самий файний» вік, знаєте, як я про нього кажу: дурь уже пройшла, а маразм ще не наступив… А гарно виглядаю, бо сиджу відразу на двох дієтах — однією не наїдаюся… (Сміється, — авт.) Якщо ж серйозно, то ніяких особливих «секретів краси» у мене нема, кремом на ніч намажуся, ото й уся краса. А зморшки найбільше позитив розгладжує, і бадьорить найбільше улюблена робота. Якщо ти працюєш натхненно, то роки просто не встигають за тобою. Вони ж чекають, коли ти сядеш і вони тобі зморщок намалюють, а ти все не сідаєш, тож ці «морщинки» до тебе і не пристають…