Ми живемо в час, коли позитивні новини не знаходять відгуку, бо війна забирає не лише життя наших захисників та бюджетні кошти, а й успішність країни, на яку ми всі сподівалися після Євромайдану. Тим більш важливо не замовчувати те хороше, чого, попри важкі часи, вдалося досягти.

Децентралізація бюджетних коштів нібито далека від життя звичайних людей. Утім, у 2016 році навіть у найвіддаленіших селах побачили паростки змін. Насамперед це ремонт доріг, який радше можна назвати відновленням. Наприклад, у Львівській області дорогу від Червонограда до Радехова востаннє ремонтували 30 років тому. Тепер її відновлюють новим сучасним дуже рівненьким асфальтом. Дорогу зі Старого Самбора до Турки серйозно відновлювали в 2009-ому році з оказії приїзду Віктора Ющенка на Бойківські фестини, що традиційно відзначають у горах щороку. Але президент тоді прилетів на вертольоті і, кажуть, тому, що частину коштів на ремонт дороги банально вкрали. Тепер дорога від Старого Самбора до Турки за покриттям та облаштуванням майже нічим не відрізняється від доріг у сусідній Польщі.

Ситуація на Львівщині типова для багатьох областей. Місцеві бюджети вперше отримали можливість ремонтувати дороги власним коштом, але ще головніше, що вони взагалі отримали гроші, яких у них ніколи не було.

Завдяки бюджетній децентралізації місто з оновленою назвою Дніпро тепер тримає на депозитах близько мільярда гривень. Ще більше вже витрачено на ремонт доріг та соціальну сферу.

Мери скаржаться, що навіть не встигають освоювати величезні суми бюджетів, до яких не звикли, бо ніколи не мали. Раніше пересічний обласний центр при бюджеті у півмільярда гривень на рік мав понад 90% так званих захищених статей — оплату роботи вчителів, місцевих служб, соціалки. Тих 10%, що залишалося, катастрофічно не вистачало ні на ремонт освітлення, ні на ремонт доріг.

Місто Полтава, що має багатющу історію й могло б приваблювати туристів як “лівобережний Львів”, ще років п’ять тому щовечора майже цілковито поринало у вогку пітьму. Не працювала не те що підсвітка архітектурних пам’яток – грошей з міського бюджету бракувало навіть на заміну лампочок для ліхтарів. Нині Полтава приваблює вечірнім сяєвом історичного центру. Підсвічений не лише центральний “корпусний парк” і його будинки ХІХ сторіччя довкола, а й не головні, вибоїсті раніше дороги активно відновлюють. Завдяки цьому Полтава все більш активно розвиває туризм.

Здавалося б, чи знайшлися в Україні люди, хто б виступав проти таких разючих змін?

Як виявилось, опоненти не тільки були у Верховній Раді, а й активно саботували процес. Це висновок Комітету виборців України, який спеціально досліджував питання прийняття децентралізаційних законів.

За результатом досліджень, найменше децентралізацію підтримували “Опозиційний блок”, “Батьківщина” та Радикальна партія Олега Ляшка.

Моніторинг проводили протягом останнього року, за який у парламенті було ухвалено 12 законів. Вони зводилися переважно до перерозподілу податків не на користь центру. В результаті фіскальної децентралізації урядові чиновники втратили вплив на грошові потоки, відповідно зменшилися втрати на відкати, а мерам міст тепер не потрібно оббивати пороги Кабміну.

Прикро, що саботуючи децентралізаційні зміни, народні депутати двох майданівських партій фактично стали помічниками “Опозиційного блоку”. На мій погляд, причини слід шукати в особистих мотивах ряду народних обранців та ослабленій партійній дисципліні.

Головною причиною прохолодного ставлення до децентралізації є банальні політичні ревнощі до президента. Петро Порошенко обстоював ідею переміщення ресурсів у розпорядження регіонів з першого дня свого президентства. Те, що ідея починає успішно втілюватися, є дошкульним для депутатів, що декларують себе як опозицію.

Атаки на децентралізацію існували завжди, а з успіхом бюджетної децентралізації навіть посилилися. Замість спільного використання результатів на користь людям частина політиків вбачає у кожній відремонтованій дорозі або школі загрозу відновлення рейтингу Порошенка.

Те, що “Батьківщина” та радикали частково все ж таки підтримали потрібні для країни зміни, свідчить, що прямої заборони партійного керівництва голосувати за децентралізацію, можливо, і не було. Персональні мотиви тих, хто не голосував “за”, можуть зводитись до втрати контролю за грошовими потоками, що переміщаються з центру до регіонів.

До слова, децентралізація створює необхідність більш суворого контролю за витрачанням додаткових сотень мільйонів, а подекуди і мільярдів, які перейшли від уряду до великих міст. Можливо, саме тому Генеральна прокуратура, МВС та СБУ почали спільний комплексний трус корупціонерів вже другої великої області – Харківської. Лише за один день 15 вересня в Харкові було проведено більше сотні обшуків у справі “дерибану” на підставних осіб 730 гектарів дорогої харківської землі. Харків має належати харків’янам, а не меру та його товаришу-нардепу.

До слова, Харків – друге за чисельністю населення місто в країні, має величезні бюджетні можливості, реалізація яких, на відміну від сусідніх Дніпра чи Полтави,  значно менш помітна.

Віктор Уколов