Щоб не їхати за кордон на заробітки, вчительське подружжя Роман і Надія Наконечні з села Літятин Бережанського району зайнялося фермерством. У них четверо дітей, тож бажання бути поруч із малечею і належно виховувати їх, а не залишати на бабусю чи дідуся, спонукало їх розпочати власну справу вдома. В аграрному бізнесі вони вже п’ять років, водночас не залишають шкільну працю, яка їм до душі. Наразі обробляють чотири гектари землі у своєму селі, мріють про збільшення площ, вирощують кабачки, огірки, квасолю, помідори, картоплю, малину та іншу городину. У січні цього року разом із кількома односельчанами заснували сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Надія-АГРО», щоб спільними зусиллями здійснювати обробіток своїх ділянок та збір урожаю. Журналісти «НОВОЇ…» побували в Літятині і поспілкувалися з Романом Наконечним.

— Романе, що вас спонукало взятися за сільське господарство?  

— Спершу це був підробіток до вчительської зарплати, але згодом побачив, що на землі можна заробляти. «Навіщо так мучитись, поїдь до Польщі попрацюй», — досі дехто мені радить. Майже з кожної хати з Літятина хтось на заробітках. Ми з дружиною теж думали їхати, бо сім’я велика, потрібно заробляти, але занедужала найменша донечка, ми не могли залишити дітей, тому вирішили працювати на землі. За кордоном я ніколи не був, наразі нема потреби, можливо, колись поїдемо на екскурсію (сміється, — авт.). У 2015-ому насадили кабачки і малину. Кабачки легко вирощувати, але їх у нас садять майже усі, бо в сусідньому селі Жовнівка є консервний завод — там приймають на переробку. А ось малину на той час ще не так багато людей вирощувало, тож ми посадили тисячу корчів. У наступні роки почали розширювати насадження, взялися за вирощування огірків, налагодили співпрацю із консервним заводом. Найважче було зі збутом малини…

— Свого часу мешканці Бережанщини, які вирощували малину, об’єдналися у кооператив «Бережанський край». Ви теж?

— Так, у кооперативі було близько п’ятдесяти осіб. Хотіли залучити певні державні кошти для придбання техніки, але кожен сам реалізовував ягоди. Один раз приїхали до нас по малину із СОК «Файна поляна», що в Козівському районі, але потім відмовились так далеко добиратись.

Пригадую, був такий напружений тиждень у пошуках точки збуту малини, що дружина казала, що я посивію. Вийшов тоді на покупців з Івано-Франківська, возили у пункт прийому до села Завалів, що за 35 км. Ми шукали вигідну ціну. На початках середня ціна на малину була 22-23 грн./кг, а торік різко впала — закупівельники платили по 5,50 грн./кг. Багато господарів знищили насадження… Ми сортували малину, тому шукали кращу ціну — дешевше, ніж за 10 грн., не здавали.

— Ціна на малину була такою низькою через велику пропозицію?

— Частково так, але основна причина — відсутність конкуренції серед підприємств, які приймали ягоди. На той час малину переробляли, наскільки нам було відомо, два заводи в сусідніх областях. Відповідно вони ставили ціну, яку хотіли. Цьогоріч ситуація інша: по-перше, неврожай малини, а, по-друге, у Західній Україні відкрили багато цехів із заморожування ягід, що створило конкуренцію між переробниками. Людям платили за кілограм малини навіть 40 гривень! Це дуже вигідно.

— Які культури вирощуєте і на яких площах?

— Обробляємо чотири гектари землі: свій город і орендуємо ділянки в односельчан. «Засаджуй, бо заростає бур’янами…» — запропонував свій уділ знайомий. Цьогоріч ми мали 30 сотих малини, 30 сотих огірків, 10 сотих помідорів, 1,6 га кабачків, гектар квасолі, картоплю.

Високорослі помідори важко вирощувати, бо потребують підв’язування, ми спробували детермінантні сорти — низькорослі, які скоріше дозрівають. Посіяли 7,5 тисячі насінин помідорів, але виростили лише 5,5 тисячі корчів, бо допустили помилки — досвід набувається у процесі. Овочі вирощуємо у відкритому ґрунті. У попередні роки вирощували також зернові, гречку, часник.

— Хто допомагає вам доглядати за культурами?

— Мої рідні: дружина Надія, теща і тесть, 13-річний син Максим, доньки — 16-річна Настя, 10-річна Марічка і навіть 5-річна Катруся (сміється, — авт.).

— Ви з дружиною — педагоги. Як поєднуєте вчителювання і працю на землі?

— Надія — вчитель біології, я — вчитель фізкультури та інформатики. На землі працюємо під час канікул (сміється, — авт.) Вчителі жартують, що найкращий період потрудитися — це відпустка. Навесні обробляємо малину, садимо квасолю, після заморозків — кабачки, огірки, помідори. Приходимо з роботи і підганяємо все на полі. Основна праця — влітку. Цього року ми з односельчанами створили кооператив «Надія-АГРО». Кожен із шести членів кооперативу має надію, а ще моя дружина Надія (сміється, — авт.). Співпрацюю з відділом агропромислового розвитку Бережанської РДА, з Бережанським районним центром підтримки підприємництва.

— Чи варто селянам об’єднуватися в кооперативи?

— Безумовно, бо це можливість брати участь у державних програмах підтримки підприємництва. Щоправда, не всі розуміють цю перспективу і часто доводиться чути: «Від держави нічого не отримаєш. Держава тільки вміє відібрати…» Але, коли вдається залучити певні кошти, зокрема й державні, тоді з’являється надія! Цього року я переміг у конкурсі грантів від агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт», отримав сертифікат на 50 тисяч гривень. Із Бережанщини на конкурс подали дев’ять бізнеспланів. Наш кооператив не встиг цього року подати документи на залучення державних коштів, бо ми не знайшли необхідне обладнання, адже є обмеження у його вартості, також воно повинно бути виключно українського виробництва.

— Ваш напрямок — вирощування овочів у відкритому ґрунті. Яка тут специфіка, адже в селах усі садять у відкритий ґрунт (сміюся, — авт.).

— Справді, усі вирощують у відкритому ґрунті (сміється, — авт.), але ми дотримуємось грамотного підходу обробітку. Ми хотіли вирощувати овочі у теплицях, але там більше ризиків, треба мати досвід. Можливо, колись спробуємо. У теплицях садять невелику кількість, забезпечують хороші умови і намагаються потрапити з товаром на ринок у найкращий ціновий період. А у відкритому ґрунті можна садити скільки завгодно і кількістю надолужити вартість. Хтось продасть тонну огірків із теплиці по 40 гривень і отримає дохід, а ми ту суму заробимо з 10 тонн із відкритого ґрунту.

— Мешканці сіл гибіють на городах, але мало що з того мають. Багато хто нині відмовляється від обробітку землі. Чому так?

— «Ніхто на землі ніколи не доробився», — кажуть. Насправді це стереотип. Я з цим готовий посперечатися (сміється, — авт.). Люди бояться посадити щось на великих площах, крім картоплі і буряків. А якщо й посадять якусь культуру у більших масштабах і не вдасться отримати очікуваний врожай — більше не садять. Українці хочуть все і відразу. Так було з малиною: мешканці сіл насадили кущі, зібрали ягоди, побідкались через ціну і все скосили… Треба не зневірятися! Знайти свою нішу і працювати. «Що ти будеш робити із 30 сотими огірків?» — бувало, запитують мене. «Вирощувати і продавати!» — відповідаю. Потрібно цікавитись новинками, їздити на семінари, але основне — не боятися працювати! Ми обрали еконапрямок: замість фунгіцидів й інсектицидів використовуємо біопрепарати, які не є шкідливими і дешевші, а ще сапку (сміється, — авт.).

— Усе літо сапаєте?

— Так, це виснажливо, але ми знаємо для чого це робимо. Під час збору овочів і ягід нам допомагають сусіди, бо самі ми б не впоралися.

— Ваша дружина за бухгалтера у вашому господарстві?

— Ведемо бухгалтерію разом (сміється, — авт.), плануємо, що садити. Але буває, що взимку плануємо одне, навесні — інше, а коли прийде пора садити, — виходить ще по-іншому. Два роки тому я купив трактор, маємо мотоблок, обробляємо ділянки членам кооперативу.

— Трактор купили за вчительську зарплату? (сміюся, — авт.).

— Можна і так сказати (сміється, — авт.). Маємо трактор ЮМЗ, він не такий і дорогий, як інша сучасна сільськогосподарська техніка.

— Не плануєте розвивати тваринництво?

— Нині у селах відкривають мініферми, але у Літятині проблема з випасом худоби, тому тут корів майже нема. Колись я мав на господарці 150 кролів, але порахував, що затрати на їх утримання були більшими, ніж дохід.

— Які найбільші труднощі в аграріїв?

— Погода. Особливо дається взнаки посуха останніх років, а ще бувають негоди. Посадили цьогоріч огірки, а гроза змила третину… Насіння дороге — зазнали збитків. Через посуху досі не зорані поля, не можемо посадити озиму цибулю. Протягом літа ми поливали всі культури, інакше б не мали врожаю. Але я люблю землю, люблю на ній працювати і мати результат!