Неділя, 03 березня 2024
• Захисниця з Тернопільщини отримала високу нагороду від Головнокомандувача ЗСУ • На березі річки на Тернопільщині знайшли тіло 56-річного чоловіка • Колишній голова Тернопільської ОВА Володимир Труш працює на кафедрі фінансів ЗУНУ • За 2023-ій рік українці програли в онлайн-казино в чотири рази більше, ніж задонатили на ЗСУ • У громаді на Тернопільщині перевіряють, чи переселенці мешкають за вказаними адресами • На війні загинув депутат Саранчуківської громади із Тернопільщини • Інцидент у Бучацькому ТЦК: непритомного чоловіка доправили до лікарні, де він помер • 30 родин загиблих Героїв та зниклих безвісти зустрілись у Зарваниці • На Тернопільщині затримали лікарів, які підробили медичний висновок військовозобов’язаному • За службу в тилу – 6000 тисяч доларів: у Тернополі судитимуть військового і депутата • Колаборантку з Почаєва засудили на 5 років ув’язнення • У тернополянки на балконі поселились більше сотні кажанів • 102-річна бабця Ганна із Кременеччини мріє про перемогу України • Лікарі врятували двомісячну дівчинку з Тернопільщини, яка не могла дихати • На Донеччині загинув захисник із Збаразької громади • Троє загиблих… Аварія на трасі Львів-Тернопіль • У Тернополі відкрили гуманітарний хаб «Нове життя» для переселенців із Рубіжного Луганської області • Чоловік хотів викрасти товар із супермаркету в Тернополі • На Тернопільщині вперше в Україні видалили злоякісну пухлину серця методом аутотрансплантації • Довгожителька з Тернопільщини пройшла Сибір і святкує 102-річчя
Інга Маврова з Нікополя знайомиться з Тернополем через… фотоапарат

Автор: Опубліковано: 26 Липня о 21:58 132


«У тернополян є радість в очах», - каже жінка, яка знайшла прихисток у Тернополі.


«Можна вас сфотографувати?» — доброзичливо пропонує перехожим у центрі Тернополя Інга Маврова. Спершу люди дивуються, а потім щиро радіють увазі. Фотографиня нещодавно переїхала до нашого міста з Нікополя Дніпропетровської області. «Бачу усмішки і стає легше на душі», — пояснює жінка. Світлини публікує на своїй сторінці у Фейсбуці. Саме завдяки фотоапарату знайомиться з тернополянами і Тернополем. Після таких зустрічей хтось просить про фотосесію, щоб віддячити переселенці. Інга не відмовляється, бо в чужому місті не так легко облаштуватися, важливий будь-який заробіток. У Нікополі жінка працювала у медичному спеціалізованому центрі медико-соціальної реабілітації дітей. Не покидала рідне місто донині. Після підриву дамби Каховської гідроелектростанції та руйнування водосховища Нікополь залишився без води. А тут ще й тривожні новини про підступний намір росіян підірвати Запорізьку АЕС. Після вагань і роздумів Інга врешті прийняла болюче рішення — покинути домівку.

Пані Інга з журналісткою “НОВОЇ…”.

До Тернополя — за позитивними емоціями

Про Тернопіль Інга чула гарні відгуки від друзів, тож рушила в незнайоме їй місто. Привіз сюди її чоловік. З собою жінка взяла лише найнеобхідніші речі та улюбленця — собаку Сімбу. Сподівається — ненадовго.

Нікополь після обстрілів росіянами.

— Нікополь вже тривалий час цілодобово обстрілюють. Між нашим містом і Запорізькою АЕС через Каховське водосховище — сім кілометрів. Але водосховища вже практично нема, — зітхає жінка. — З перших днів вторгнення ми з чоловіком, як могли, допомагали людям, надавали психологічну допомогу. Торік у мене не було думки про виїзд із Нікополя, навіть тоді, коли почалися обстріли. Пів року ми ночували в сховищі, а вдень допомагали містянам. Близько 70% мешканців виїхали, але багато вже повернулися, бо на чужині буває важче, ніж вдома навіть під обстрілами. Майже 30 років я працюю в місцевому реабілітаційному центрі. Наші вихованці — діти зі складними недугами, яким потрібна постійна допомога. Я — корекційний педагог, застосовую методику арттерапії і сенсорної інтеграції. Паралельно навчаюся на психолога. Через війну діти в нашому місті миттєво подорослішали: мислять не на свій вік. Я ризикнула переїхати до Тернополя і почати все з нуля. Чоловік повернувся до Нікополя. Можливо, я би теж залишалася вдома, але в мене вичерпався внутрішній ресурс… Мені вкрай необхідні позитивні емоції. Я надавала багато допомоги дітям. Дійшла, мабуть, до межі. Тепер потрібно відновитися. На мешканців Нікополя страшно дивитися — виснажені війною, але працюють, не здаються, вірять в перемогу. Нікопольці – незламні! У тернополян натомість — радість в очах! Фотографую, щоб надихнутися усмішками. Тернополяни — щирі й добрі. Місто — чисте і затишне. До Тернополя нас привів Бог. Ми з чоловіком — православні. Відвідали в Тернополі храм, познайомилися із щирими людьми.

Світлини — як діалог із тернополянами

Красиві вулиці Тернополя, дзеркальне плесо ставу, закохана пара, радісна матуся з дітьми, рибалка із вудкою, білка в парку — на світлинах пані Інги.
— Ми з чоловіком любимо спілкуватися з хорошими людьми. У перші дні я прогулювалася Тернополем і заодно знайомилася із щасливими перехожими і фотографувала їх з дозволу, — жваво розповідає переселенка. — Додала цих людей в друзі у Фейсбуці. Приємно, що вони виставили собі світлини. Уже багато років професійно займаємося фотосправою, а чоловік — ще й відео. Це — наше хобі. Фотографували різні заходи, дитячі свята, дні народження, випускні. Від щирого серця я нині фіксую гарні миті й в Тернополі.

Фотографія — це діалог із людьми. Ми з чоловіком звикли дарувати радість, незалежно, де знаходимося. У Нікополі нас добре знають. Наше містечко невелике — як половина Тернополя. Ми давно мріяли побувати на Заході України, відвідати храми. Так склалося, що я вимушено переїхала. Наймаю кімнатку, привезла з собою собачку породи чіхуахуа. Не можу без Сімби, а вона — без мене!

На світлинах – перехожі тернополяни.

Коли мешканці Нікополя покидали домівки і залишали тварин, серце обливалося кров’ю… Через пів року після масштабного вторгнення нікопольці почали помалу повертатися додому. Наш реабілітаційний центр відновив роботу, адже дітям потрібна допомога. Працювали поміж сиренами. Якщо оголошували тривогу по області через запуск ракет, то для нас вона була не настільки страшною. А ось артобстріли — це серйозна небезпека. Прилітає через хвилину. Ми не ходили в сховище, а бігали. У людей під обстрілами навіть погляд інший… У дітей виникли різні фобії, погано сплять, втратили мотивацію. «Навіщо вчитися, якщо може зірватися атомна електростанція», — кажуть. Війна змінила нас. Навчилися ще більше бути вдячними. Дякуємо нині за кожну дрібницю. У перші місяці вторгнення ми дякували водіям, які привозили хліб, хвилювались за їх безпеку, дякували містянам, які залишилися, дякували комунальникам, які прибирали. Дякуємо нині Богові за все! Живемо одним днем і радіємо. «Як ви так спокійно розповідаєте про обстріли, про загиблих?» — запитали мене в Тернополі. Насправді у мене вже емоцій не вистачає. Виплакала всі сльози.

Тернопіль очима пані Інги.

Нікополь: без води і без просвітку

Упродовж трьох тижнів після підриву дамби подружжя Маврових жило в багатоповерхівці без води в крані. Привозної не вистачало на всі побутові потреби, питну купували. Це неабияк ускладнило перебування в місті.


— До останнього сподівалася, що якось все налагодиться і не доведеться їхати. Відчуваю себе трохи зрадницею, що залишила Нікополь, — визнає зажурено пані Інга. — Не було в чому покупатися, випрати одяг, помити посуд. В місто привозять воду цистернами, ми використовували її для побуту. Спершу я мила у воді голову, потім купалася в ній, згодом — прала білизну, протирала нею пилюку, далі мила підлогу, а наприкінці виливала в унітаз. А потім Бог послав дощі (ледве стримує сльози, — авт.)! У нас нечасті опади, тож це була благодать. Підставляли під ринви тазики і набирали.

Фото з інтернету.

Ми не думали, що росіяни підірвуть дамбу. Загинули люди, згинуло багато риби, тварин. Екологічне лихо… Моє дитинство минуло на воді. Ми з батьками їздили відпочивати на острівки біля атомної станції, купалися там. Я могла триматися на воді по дві-три години. Зараз на місці водосховища — пісок і потічки. Вода відійшла. Лячно… Кілька днів я не могла прийти до себе. Не встигли оговтатись, як почали поширювати інформацію про можливий підрив атомної електростанції. Це була остання крапля. Вирішила їхати. Не знаємо, що в голові в орків. Хто хвилюється, виїжджає нині з Нікополя. Але всі не поїдуть. Літні люди не в силі рушати в далеку дорогу, хоча їм пропонують евакуаційні виїзди. Та й молоді не всі мають змогу. У нашому місті малі зарплати. Дехто не має навіть мінімальної фінансової «подушки». Ми зачинили квартиру й поїхали. Невідомо, на скільки часу. Багато людей виїжджали торік і думали, що на два тижні. Тільки Богові відомо, коли закінчиться війна. Все може в одну секунду завершитись, а може ще тривати роками. Ця війна для того, щоб ми переосмислили, щоб змінилися. Не розумію, як росіяни можуть так чинити… В окупантів є вибір: стріляти чи ні, у нас нема — мусимо захищатися. Росіяни до нас прийшли, а не ми до них. Вони вбивають ні в чому невинних українців. Не знаю, як окупанти зможуть після цього жити. Росіяни — вбивці.

Сумні картини Нікополя.

Хоча лінія фронту в попередні роки була далеко від Нікополя, але розуміння суті цієї боротьби у нас було. У 2014-ому багато наших земляків принципово перейшли з російської мови на українську. Мені взагалі не хочеться розмовляти російською, бо росіяни завдали нам багато болю, забрали багато життів. У Нікополі від початку масштабного вторгнення загинуло більше сорока цивільних. А скільки ще військових… Влучив снаряд у квартиру в багатоповерхівці — загинули. Дівчинка повернулася з мамою з Польщі до Нікополя, а наступного дня їй відірвало ноги… Прилетить в якусь будівлю, а через годину все прибирають, щоб люди не відчували сильної травми. Після прильотів ми збирали себе внутрішньо докупи й ішли на роботу. Іншого варіанту нема. Треба за щось жити. Треба якось далі жити…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Нещодавно опубліковане

Військова Олеся Рейда (“Ластівка”) з Лановеччини отримала високу нагороду від Головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського та міністра оборони України Рустема Умерова...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:10


На березі річки Гнізна на Тернопільщині правоохоронці виявили тіло 56-річного чоловіка, який напередодні зник із дому...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:30


Колишній голова Тернопільської обласної військової адміністрації Володимир Труш вперше після звільнення з посади з'явився у публічному просторі...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 16:01


Упродовж 2023 року українці задонатили у три найбільші фонди 18,75 млрд грн. Це UNITED24, «Повернись живим» та фонд Притули. Це приблизно по 51 млн грн/день....


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


У Товстенській громаді перевіряють, чи внутрішньо переміщені особи мешкають за адресами, за якими їм покривають витрати на проживання...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:38



Теми дня
2 Березня
1 Березня
29 Лютого
28 Лютого