Нині у Тернопільському державному медичному університеті ім. І. Горбачевського навчаються 1706 студентів із 58 країн. На шість років вони стають тернополянами і за цей час встигають так полюбити Тернопіль, що потім згадують його, як надзвичайно дороге місто, де минули їхні студентські роки. Аби залишити тут добрий спогад про себе, більшість іноземних студентів-медиків ініціюють і долучаються до найрізноманітніших благодійних акцій. Роблять це не з примусу, а за покликом серця.

— Якщо пригадати всі акції, які організовували наші іноземні студенти, то їх буде надзвичайно багато, — каже Олена Покришко, доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології, відповідальна за роботу з іноземними студентами Центру виховної та патріотичної роботи ТДМУ ім. Горбачевського. — Дуже багато роблять без розголосу, мовчки. Роблять це не для показу, а щиро, від душі.

Збирають кошти, співають і танцюють — заради діток

— Коли я приїхав в Україну, то насамперед приєднався до Товариства Червоного Хреста, тому що відчував, що це моя потреба — допомагати людям, — зізнається другокурсник медуніверситету Омар Хамід з Ємену. — Спочатку пройшов там курс навчання, потім почав брати участь в акціях. Остання акція, до якої я долучився, мала назву «Безпечний кекс»: студенти пекли кексики і продавали їх. Отримані кошти були пожертвою для ВІЛ-інфікованих діток Тернопільщини.

— Більшість коштів, які збирають у рамках благодійності наші студенти, як правило, направляються хворим дітям, — зауважує Олена Покришко. — Переважно вони самі обирають, кому адресувати допомогу. Хоча трапляється, що люди першими до нас звертаються по допомогу. Скажімо, нещодавно ми збирали кошти для школи-садка №28, який разом з іншими відвідують діти з особливими потребами. Директор цього садочка створила для них спеціальну спортивну кімнату. Вона знайшла кошти для того, щоб відремонтувати цю кімнату, але наповнити її спеціальним інвентарем не має можливості. Ми зібрали кошти і замовили потрібне обладнання.

— Спочатку ми відвідали діток у цьому садочку, гралися з ними, спілкувалися, — додає студент 4-го курсу Ахмед Салем з Єгипту. — Потім були також в початковій школі на базі цього садочка. У кожному з цих класів інклюзивне навчання, де є діти з певними проблемами. Ми звернули увагу, наскільки обстановка у школі доброзичлива. Цих діток ніхто не ображає, з ними нормально спілкуються. Було відчутно, що там панує любов. Після того, як ми побачили тих дітей, знали, на що конкретно збираємо гроші, створили команду, обійшли корпуси університету і зібрали непогану суму. Тепер чекаємо, коли виготовлять обладнання і ми подаруємо його та обладнаємо спортивну кімнату. Я із задоволенням беру участь у цьому проекті!

Форми благодійних акцій студенти обирають найрізноманітніші — від простого збору коштів до організації концертів та ярмарків.  Есо Акінсола Соломон з Нігерії — шестикурсник. Юнак зізнається, що хотів перед випуском організувати щось цікаве, аби запам’яталося і студентам, і всім тернополянам.

— На кафедрі педіатрії працює викладач, яка нам підказала імена кількох дітей  з муковісцидозом, яким потрібна допомога, а також дітей, які мають І-ий тип діабету, — розповідає Есо Акінсола Соломон. — Нині є такий модний девайс, що допомагає зменшити біль під час ін’єкції і при цьому не виникає атрофії м’язів. Тож ми вирішили закупити їх для цих діток. А одному хлопчику з муковісцидозом, який на той момент перебував у лікарні, ми закупили препарат, що коштує 3,5 тисячі гривень. Йому він дуже був потрібен! Ми не задумуємося над тим, як ми дихаємо. А цим діткам для того, щоб легше дихалося, потрібні такі дороговартісні ліки…

Для збору цих коштів Есо Акінсола Соломон зібрав свою команду. Спочатку хлопці та дівчата просто зробили коробки для пожертв і ходили з ними, а нещодавно, 21 квітня, організували на Театральному майдані благодійний концерт «Hello, tomorrow», під час якого зібрали найбільшу суму.

— Вони все дуже гарно придумали, — усміхається Олена Покришко. — У нас в університеті є ансамбль «Чорна калина», іноземні студенти якого співають і українською мовою. Ось і під час цієї благодійної акції вони співали «Сару» Дзідзя, «Червону руту», «Водограй» та інші відомі пісні. До акції долучилися багато студентів і викладачів. Загалом зібрали близько 20 тисяч гривень. Ця акція триватиме до 3 травня.

Допомагаючи воякам АТО, боремося за своє майбутнє

Для шестикурсниці Джульєт Кусі-Боатенг з Гани першою благодійною акцією, в якій вона взяла участь як студентка медуніверситету, стало… приготування вареників.

— Завдяки цьому я тепер знаю, як вареники ліпити! — усміхається життєрадісна дівчина. — Ми всі дружно ліпили вареники для бійців АТО. Я робила це з величезною повагою до тих, хто захищає Україну, тому що розуміла, що ті солдати, які перебувають в зоні АТО, захищають і мене. Якщо війна прийде сюди, то це буде кінець і моєму навчанню. В принципі таким чином я боролася за своє майбутнє, тож участь у цій акції була надзвичайно важлива для мене.

Джульєт брала участь також і в іншому благодійному проекті — «Усмішка дитини». Його започаткувала студентка, яка нині працює лікарем у Нігерії.

— Ми познайомилися з дітками бійців АТО, побували у них вдома, довідалися, хто як живе, кому що потрібно, — розповідає Джульєт. — А згодом організували для них концерт, під час якого зробили їм потрібні подаруночки: це були і продуктові набори, і канцтовари, і наплічники.

Ми хотіли зробити щось таке, що б викликало усмішку у цих дітей, зробило їх щасливими. І бодай на мить нам це вдалося!

А кілька місяців тому до адміністрації ТДМУ з проханням допомогти придбати бус для потреб в зоні АТО звернулися представники благодійного фонду «Оберіг». Долучитися до благодійної справи вирішили колишні студенти ТДМУ, а нині —директори і представники фірм, які займаються рекрутингом іноземних студентів на навчання у Тернопільському медуніверситеті. Так наприкінці березня від адміністративного корпусу медуніверситету в зону АТО відбув мікроавтобус Opel Vivaro, який буде використовуватися для перевезення на лінії фронту солдат, матеріально-технічних засобів та продуктів харчування.

«Якщо тобі дано — ти повинен поділитися»

Третього травня в медуніверситеті чергова акція — благодійний ярмарок. Початок — о 15.00.

— Вперше ми організовуємо ярмарок не у приміщенні, а всередині нашого внутрішнього дворика біля адмінкорпусу на майдані Волі, — зауважує Олена Покришко. — Щоб потрапити туди, потрібно пройти через перший поверх. Думаю, усім тернополянам, які приєднаються до нас, буде цікаво. Під час ярмарку плануємо також влаштувати невеличкий концерт. Це спільна акція іноземних та українських студентів, які, приємно відзначити, останнім часом відбуваються все частіше.

— Такі благодійні ярмарки ми організовуємо щороку, — пояснює Джульєт. — Студенти кожної країни на окремому столику представляють свої національні страви. Продаючи їх, ми збираємо кошти на благодійність. Як президент асоціації ганійських студентів, торік я відповідала за організацію нашого столу. Було дуже приємно, що ми змогли показати свою національну кухню. Незважаючи на високі ціни, які ми поставили, щоб виручити більше коштів, люди купували, смакували, дякували.

— Мене завжди приваблює, що коли вони беруть участь у цих благодійних акціях, роблять це абсолютно щиро, — зізнається Олена Покришко. — Дивує те, що ці молоді люди, які, по суті, є чужоземцями,  так щиро допомагають нашим дітям, нашим людям. Я ніколи нікого не змушую цього робити. Скажімо, коли ліпили вареники, то щоразу було стільки бажаючих, що довелося встановлювати чергу!

— Знаєте, мене іноді запитують: чому ти допомагаєш українським дітям? Та ми навіть не думаємо про таке, — дивується Есо Акінсола Соломон. — Яке значення має національність чи колір шкіри? Ми всі люди.

— Завдяки тому, що ми займаємося благодійністю, відчуваємо, що ми одна велика родина, — додає Джульєт Кусі-Боатенг. — Спільні акції з українськими студентами — це ще й чудовий шанс покращити українську мову і знайти друзів серед українців. Таким чином, беручи участь в цих акціях, я не тільки допомагаю іншим, а й багато отримую для себе.

— Господь дав нам життя, і ми просто зобов’язані, якщо маємо можливість, допомогти комусь, особливо бідним, — переконаний Омар Хамід. — Якщо тобі дано — ти повинен поділитися.