Четвер, 23 травня 2024
• Суд припинив роботу ресторану в центрі Тернополя через… вентиляцію • Закопала семеро живих цуценят… Пенсіонерці з Тернополя “світить” тюрма • На Донеччині загинув Герой із Підгаєцької громади • 260 тисяч українців оновили дані в застосунку «Резерв+» • Вдарив у обличчя і пограбував. Розбійний напад у Тернополі • Олега Вийванка переобрали головою Тернопільського міськрайонного суду • “Працювала з нами 40 років”. Відійшла у засвіти секретарка Тернопільського міськрайонного суду • Інеса Сакалюк з Борщівщини творить чорні вишиванки на знак жалоби за чоловіком • “Життя обірвалось, мов тоненька ниточка”. Раптово померла студентка тернопільського вишу • Подружжя з Кременеччини взяло на виховання двоє дітей • «Контінентал» завершив посів ярих культур та посадку картоплі • Що робити, якщо посвідчення УБД втрачене чи пошкоджене? • Як покарали суддю з Чорткова, який закрив справу щодо смертельної ДТП? • У Чортківській лікарні провели складну операцію на черепі в важкопораненого захисника • Вісім аварій, троє загиблих… За вихідні на Тернопільщині трапились смертельні ДТП • Найдорожчий лот – тубус із зображенням Чорткова. На Тернопільщині провели благодійний аукціон • Тернополянин був свідком аварії і потрапив під колеса іншого автомобіля • Єпископ і капелан о. Володимир Фірман отримав нагороду за волонтерство • «Привіт, позич гроші». Жінка з Тернопільщини втратила понад 12 000 гривень • Антонові назавжди 25 років, Віктору – 35. На Тернопільщині зустріли двох загиблих Героїв
«Російська армія найбільше біситься на свята…»

Автор: Опубліковано: 2 Лютого о 20:10 36


Бахмут, Соледар, Вугледар — нині найскладніші напрямки на фронті.


«Справжня м’ясорубка…» — кажуть українські захисники. «У деяких своїх війнах росія втрачала менше людей, ніж кладе під Бахмутом», — зазначив президент Володимир Зеленський. Російськими військовими просто вкрита земля. Загинуло там у боях, на жаль, і багато українських воїнів… Наші журналісти разом із волонтерами побували у бригадах, де несуть службу захисники із Тернопільщини, і почули з перших вуст про ситуацію.

«Між нами і окупантами — 300-400 метрів»

В одному із сіл на Донеччині базується підрозділ українських піхотинців. Виїжджають на кілька днів на «нульовку», а потім повертаються на базу перепочити. Втомлені виснажливою війною, але незламні.
«Запекла боротьба за кожен метр землі. Пів кілометра москалі просунуться, на пів ми їх відтіснимо. Село відіб’ємо, село віддаємо. Наразі ні вони не можуть прорватись, ні ми. Щоб зрушитись із місця, потрібна зброя. На Херсонщині було легше, бо там рівнина, а на Донеччині — яри, болота, терикони. Окупанти мають де заховатись», — розповідає один наш військовий. «Треба гаратати москалів. Піхота не зможе тут щось суттєве зробити, тільки мінометами і танками знищимо ту навалу. Потрібна важка техніка. Ми, піхотинці, відбиваємо російську піхоту. А вони лізуть день і ніч. Де їх стільки беруть? Таке враження, що там вагонами привозять. У Херсоні навпроти нас сиділи в окопах зо сто росіян, тепер і по пів тисячі… Мобілізованих напхали. А вони — дурні, накурені. Між нами відстань 300-400 метрів. Ми їх не підпускаємо», — додає другий. «На свято Миколая було страшне — увесь день щосекунди прильоти. Перед Новим роком і на Різдво москалі знову бісились. І тепер — пекло…

 

Те, що розказують по телевізору, що росіяни не мають чим воювати, що ідуть зі старими автоматами, то це брехня. Вони екіпіровані не гірше, ніж ми, тому не можна розслаблятись», — зауважує третій. «Завдання піхоти — не здати позиції і зберегти себе. Виїжджаємо на «нуль» на 5-7-10 днів. Усе залежить від ситуації. У попередній посадці я пів ноги обморозив… Лікар сказав берегтися (усміхається, — авт.). Але коли є час лікуватись? П’ю таблетки для розрідження крові й далі воюю», — розмірковує перший. «Буржуйок в окопах нема, бо їх туди не помістити. Зігріваємось окопними свічками. Стоїмо на одному горбі, а на іншому — росіяни. Гаратаємо по них, щоб не підпустити, і миттю ховаємось. Нереально цілитись у когось конкретно. Москалі щогодини випускають кулеметну чергу. Нема важчої роботи, ніж у піхоти. Окрім того, на нас прилітають снаряди, міни, по нас працюють снайпери… Голову показати неможливо. Виглянеш на секунду і відразу назад. Вдень ще пів біди, веселіше. А ніч проходить, як рік — довго, страшно. Дивишся в тепловізор, бачиш якийсь силует — стріляєш. За хвильку помічаєш, що заєць дременув. Але ти не знаєш, чи це не лізе піхотинець», — ділиться думками про роботу піхоти ще один захисник. «Дістала ця війна, але у нас нема вибору — треба звільнити рідну землю від російських загарбників. Їхній цар путін погруз у страшному злочині й тягне в ту прірву російський народ. Туди їм і дорога, якщо не здатні мислити», — додає свої думки вояка, який тихо слухав розмову, ретельно чистячи зброю.

«Був ковалем, а тепер ремонтую гаубиці»

Біля одного з містечок на Донеччині базується інший підрозділ із Тернопільщини. Зустрічаємо багатьох земляків з різних громад. Серед них — Михайло Смук із села Плебанівка, що на Теребовлянщині. У перші дні масштабного вторгнення росії чоловік пішов служити добровольцем. Вдома його чекає дружина. Дві їхні доньки мешкають у США, але часто телефонують до батька, просять берегти себе.

“Хоча я вже немолодий, але й моя допомога ЗСУ потрібна, — усміхається пан Михайло. — Від літа минулого року в іншому підрозділі воює мій племінник Петрусь, якому тільки 20 років. 27 лютого я пішов добровольцем до військкомату. В нашій бригаді всі — добровольці, мотивовані й свідомі. А що було робити? Почалася війна — треба захищати рідну країну, свої родини. Зібрав речі, дружина зажурилась. «Нема чого плакати», — кажу. Помалу змирилася, вболіває за мене і побратимів. Від початку вторгнення росії я двічі мав відпустку — їздив додому. Діти з-за кордону телефонують. Хто б міг подумати, що ми рік будемо на фронті, хтозна скільки ще доведеться воювати… У перші дні ми думали, що швидко все закінчиться, але росіян суне чорна хмара…
До війни я понад десять років працював ковалем, потім — слюсарем. Вмію гайки крутити (усміхається, — авт.), тож ремонтую техніку для наших воїнів. Добре освоїв американські гаубиці М777, які називають «трьома сокирами». До вересня ми застосовували стару радянську техніку, але закінчувалися снаряди, а потім отримали іноземну. Американські гаубиці набагато потужніші, високоточні, хоча й складніші в обслуговуванні, та помалу призвичаїлись. Нам постачають запчастини, а ми з побратимами ремонтуємо. Ось сьогодні привезли гаубицю, щоб поміняти ствол. Наша армія працює на точність. Ми прийшли сюди, щоб перемогти. Будемо захищати рідну землю, доки буде потрібно. Безумовно, важкі бої виснажують фізично, а ще й взимку, підкрадається психологічна втома. Чи сніг, чи дощ, чи мороз, заступаю в наряд — треба пильнувати позиції. Але нема що нарікати: розуміємо, чому ми тут і що за нами — правда. Щоб перемогти, ще потрібні величезні зусилля українців та підтримка світу. ЗСУ роблять все можливе і неможливе. Українська армія наразі забезпечена: привозять продукти в місця базування, готові харчі — на позиції, видали термобілизну, футболки, теплу форму, берці, хіба що ґумаків бракувало на болото, але волонтери подбали. Приємно, що мешканці Теребовлянщини не забувають про своїх воїнів”.

«До Донецька — рукою подати, але за кожен метр треба воювати»

«Тут уже «нульовка», — каже Андрій Крупський із Тернопільщини. Це село на Донеччині дуже розбомблене, сусіднє — окуповане. Ми потрапили туди вдень — глибоке голубе небо, білі хмарки, яскраве сонце. А довкола — руїни, розбита техніка, пустка… «Під завалами наші. Від літа…» — продовжує наш земляк. «Не діставали?..» — задумуюсь про рідних, які чекають. «Неможливо, бо постійні обстріли», — пояснює. Щось розривається в небі. Здригаємось… Підводимо погляди. Шлейф диму. «Наші збили», — заспокоює Андрій. Волонтери Любов Солтис та її син Назар із Теребовлянщини розвантажують продукти, одяг та інші речі, дають буржуйку, іконки та вервички від священників. Погримує за селом, але ми відволікаємось на побутове. «Пельмені, кутя і шинка! Такої смакоти нам ще не привозили», — радіють військові. Усе — від господинь із Теребовлянщини. І то не просто їжа, а потужний зв’язок між тилом і фронтом. На передовій це сильно відчувається.

«Від листопада я на передовій, — розповідає Андрій. — Вручили повістку, пройшов навчання, відправили на фронт у єгерську бригаду. Багато моїх побратимів із Буковини. 20 років тому я ніс строкову службу в протиповітряній обороні, а тепер — піхотинець. Дві доби ми в окопах, дві відпочиваємо. Тримаємо лінію оборони, подекуди за 400 метрів від російської армії. До Донецька звідси — рукою подати, але за кожен клаптик землі треба воювати… Окупанти намагаються прорватися, але ми не даємо, точаться бої. По той бік стоять вагнерівці. Їхні дії не збагнути: галасують, не бояться, ідуть на смерть. Хлопці розказували, що стріляють по них, а вони спокійно ідуть, не рятуються, падають біля бліндажа. Що у їхніх головах?.. Та, попри все, у наших воїнів бойовий дух. Знаємо, що переможемо. Нам треба лише більше озброєння…».

Вдома Андрія чекають дружина Ірина та синочки Данилко і Сергійко. Передусім заради них чоловік і пішов захищати Україну, щоб почувалися в безпеці.
“Зігрівають думки про рідних. Ситуація складна: навала окупантів насипає звідусіль, різні настрої серед місцевих… Дехто говорить про зарплати військових, але гроші тут не мають ціни, лише життя…” — замислюється захисник.

Прощаємося, виїжджаємо на трасу. Зупиняємось, щоб глянути по карті, як добратися до іншої бригади. За спинами гупнуло. Знову прилетіло в те село…

Коли номер готувався до друку, надійшла сумна звістка про загибель Андрія Крупського. Світла пам’ять Герою! Співчуття рідним і близьким.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Бездепозитні бонуси новим гравцям в українських онлайн казино...


Рубрика: Опубліковано: о 15:45


У грудні 2022 року тернополянка Людмила Д. звернулась до суду з позовом та просила заборонити відповідачу – ПП “Ідея Вест” експлуатувати приміщення ресторану “Реберня в Тернополі”, поки у закладі не буде дотримано санітарні норми та налагоджено безшумну систему припливно-витяжної механічної вентиляції...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:51


Тернопільські поліцейські знайшли зловмисницю, яка закопала живих цуценят у лісосмузі...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


Під час бойового завдання у Донецькій області загинув 34-річний Герой Іван Лучка з села Голгоча Підгаєцької громади...


Опубліковано: о 9:00


На ранок 20 травня 260 тисяч осіб призовного віку оновили військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв+», загалом авторизувалися близько 460 тисяч разів. Про це повідомив речник Міністерства оборони України Дмитро Лазуткін...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:23



Теми дня
22 Травня
21 Травня
20 Травня
19 Травня
17 Травня
15 Травня