Субота, 20 квітня 2024
• Троє посадовців із Тернопільщини заподіяли збитків на 26 мільйонів гривень • У Тернополі засуджено трьох депутатів російської держдуми • Військовий з Тернополя Дмитро Линва два роки бореться з онкологією • «У наш офіс в Харкові прилетіла російська ракета…» • Колишнього начальника Тернопільської державної податкової інспекції засудили за вимагання грошей • На Рівненщині знайшли давню ікону художника з Тернопільщини • Володимир Шкробот: «Життя рахує не кроки, які ти зробив, а сліди, які залишиш для суспільства» • За 12000 доларів тернополянин обіцяв ухилянтам «порішати» з військкоматом • 100-річна ювілярка з Козівської громади • 12-метровий рушник “родом” із Тернопільщини мандрує світом • У Тернополі поліцейські психологи організували іпотерапевтичний захід для поранених бійців і їхніх сімей • Різанина на Бережанщині: потерпілий в реанімації • 40 дітей військових із Тернопільщини влітку вирушать на оздоровлення до Латвії • Учні Васильковецької школи на Тернопільщині отримали новий автобус • Влітку росія планує посилити наступ на чотирьох напрямках • У Тернополі винесли вирок водієві, який скоїв смертельну аварію в Угорщині • Дубову алею на спомин про загиблих Героїв висадили у Тернополі • Велосипедист збив дитину на дамбі в Тернополі • Резонансні справи, гучні розслідування, фінансові питання: Сергій Зюбаненко зустрівся із журналістами • У Тернополі презентували книгу історика, загиблого захисника Любомира Крупи
«Російська армія найбільше біситься на свята…»

Автор: Опубліковано: 2 Лютого о 20:10 36


Бахмут, Соледар, Вугледар — нині найскладніші напрямки на фронті.


«Справжня м’ясорубка…» — кажуть українські захисники. «У деяких своїх війнах росія втрачала менше людей, ніж кладе під Бахмутом», — зазначив президент Володимир Зеленський. Російськими військовими просто вкрита земля. Загинуло там у боях, на жаль, і багато українських воїнів… Наші журналісти разом із волонтерами побували у бригадах, де несуть службу захисники із Тернопільщини, і почули з перших вуст про ситуацію.

«Між нами і окупантами — 300-400 метрів»

В одному із сіл на Донеччині базується підрозділ українських піхотинців. Виїжджають на кілька днів на «нульовку», а потім повертаються на базу перепочити. Втомлені виснажливою війною, але незламні.
«Запекла боротьба за кожен метр землі. Пів кілометра москалі просунуться, на пів ми їх відтіснимо. Село відіб’ємо, село віддаємо. Наразі ні вони не можуть прорватись, ні ми. Щоб зрушитись із місця, потрібна зброя. На Херсонщині було легше, бо там рівнина, а на Донеччині — яри, болота, терикони. Окупанти мають де заховатись», — розповідає один наш військовий. «Треба гаратати москалів. Піхота не зможе тут щось суттєве зробити, тільки мінометами і танками знищимо ту навалу. Потрібна важка техніка. Ми, піхотинці, відбиваємо російську піхоту. А вони лізуть день і ніч. Де їх стільки беруть? Таке враження, що там вагонами привозять. У Херсоні навпроти нас сиділи в окопах зо сто росіян, тепер і по пів тисячі… Мобілізованих напхали. А вони — дурні, накурені. Між нами відстань 300-400 метрів. Ми їх не підпускаємо», — додає другий. «На свято Миколая було страшне — увесь день щосекунди прильоти. Перед Новим роком і на Різдво москалі знову бісились. І тепер — пекло…

 

Те, що розказують по телевізору, що росіяни не мають чим воювати, що ідуть зі старими автоматами, то це брехня. Вони екіпіровані не гірше, ніж ми, тому не можна розслаблятись», — зауважує третій. «Завдання піхоти — не здати позиції і зберегти себе. Виїжджаємо на «нуль» на 5-7-10 днів. Усе залежить від ситуації. У попередній посадці я пів ноги обморозив… Лікар сказав берегтися (усміхається, — авт.). Але коли є час лікуватись? П’ю таблетки для розрідження крові й далі воюю», — розмірковує перший. «Буржуйок в окопах нема, бо їх туди не помістити. Зігріваємось окопними свічками. Стоїмо на одному горбі, а на іншому — росіяни. Гаратаємо по них, щоб не підпустити, і миттю ховаємось. Нереально цілитись у когось конкретно. Москалі щогодини випускають кулеметну чергу. Нема важчої роботи, ніж у піхоти. Окрім того, на нас прилітають снаряди, міни, по нас працюють снайпери… Голову показати неможливо. Виглянеш на секунду і відразу назад. Вдень ще пів біди, веселіше. А ніч проходить, як рік — довго, страшно. Дивишся в тепловізор, бачиш якийсь силует — стріляєш. За хвильку помічаєш, що заєць дременув. Але ти не знаєш, чи це не лізе піхотинець», — ділиться думками про роботу піхоти ще один захисник. «Дістала ця війна, але у нас нема вибору — треба звільнити рідну землю від російських загарбників. Їхній цар путін погруз у страшному злочині й тягне в ту прірву російський народ. Туди їм і дорога, якщо не здатні мислити», — додає свої думки вояка, який тихо слухав розмову, ретельно чистячи зброю.

«Був ковалем, а тепер ремонтую гаубиці»

Біля одного з містечок на Донеччині базується інший підрозділ із Тернопільщини. Зустрічаємо багатьох земляків з різних громад. Серед них — Михайло Смук із села Плебанівка, що на Теребовлянщині. У перші дні масштабного вторгнення росії чоловік пішов служити добровольцем. Вдома його чекає дружина. Дві їхні доньки мешкають у США, але часто телефонують до батька, просять берегти себе.

“Хоча я вже немолодий, але й моя допомога ЗСУ потрібна, — усміхається пан Михайло. — Від літа минулого року в іншому підрозділі воює мій племінник Петрусь, якому тільки 20 років. 27 лютого я пішов добровольцем до військкомату. В нашій бригаді всі — добровольці, мотивовані й свідомі. А що було робити? Почалася війна — треба захищати рідну країну, свої родини. Зібрав речі, дружина зажурилась. «Нема чого плакати», — кажу. Помалу змирилася, вболіває за мене і побратимів. Від початку вторгнення росії я двічі мав відпустку — їздив додому. Діти з-за кордону телефонують. Хто б міг подумати, що ми рік будемо на фронті, хтозна скільки ще доведеться воювати… У перші дні ми думали, що швидко все закінчиться, але росіян суне чорна хмара…
До війни я понад десять років працював ковалем, потім — слюсарем. Вмію гайки крутити (усміхається, — авт.), тож ремонтую техніку для наших воїнів. Добре освоїв американські гаубиці М777, які називають «трьома сокирами». До вересня ми застосовували стару радянську техніку, але закінчувалися снаряди, а потім отримали іноземну. Американські гаубиці набагато потужніші, високоточні, хоча й складніші в обслуговуванні, та помалу призвичаїлись. Нам постачають запчастини, а ми з побратимами ремонтуємо. Ось сьогодні привезли гаубицю, щоб поміняти ствол. Наша армія працює на точність. Ми прийшли сюди, щоб перемогти. Будемо захищати рідну землю, доки буде потрібно. Безумовно, важкі бої виснажують фізично, а ще й взимку, підкрадається психологічна втома. Чи сніг, чи дощ, чи мороз, заступаю в наряд — треба пильнувати позиції. Але нема що нарікати: розуміємо, чому ми тут і що за нами — правда. Щоб перемогти, ще потрібні величезні зусилля українців та підтримка світу. ЗСУ роблять все можливе і неможливе. Українська армія наразі забезпечена: привозять продукти в місця базування, готові харчі — на позиції, видали термобілизну, футболки, теплу форму, берці, хіба що ґумаків бракувало на болото, але волонтери подбали. Приємно, що мешканці Теребовлянщини не забувають про своїх воїнів”.

«До Донецька — рукою подати, але за кожен метр треба воювати»

«Тут уже «нульовка», — каже Андрій Крупський із Тернопільщини. Це село на Донеччині дуже розбомблене, сусіднє — окуповане. Ми потрапили туди вдень — глибоке голубе небо, білі хмарки, яскраве сонце. А довкола — руїни, розбита техніка, пустка… «Під завалами наші. Від літа…» — продовжує наш земляк. «Не діставали?..» — задумуюсь про рідних, які чекають. «Неможливо, бо постійні обстріли», — пояснює. Щось розривається в небі. Здригаємось… Підводимо погляди. Шлейф диму. «Наші збили», — заспокоює Андрій. Волонтери Любов Солтис та її син Назар із Теребовлянщини розвантажують продукти, одяг та інші речі, дають буржуйку, іконки та вервички від священників. Погримує за селом, але ми відволікаємось на побутове. «Пельмені, кутя і шинка! Такої смакоти нам ще не привозили», — радіють військові. Усе — від господинь із Теребовлянщини. І то не просто їжа, а потужний зв’язок між тилом і фронтом. На передовій це сильно відчувається.

«Від листопада я на передовій, — розповідає Андрій. — Вручили повістку, пройшов навчання, відправили на фронт у єгерську бригаду. Багато моїх побратимів із Буковини. 20 років тому я ніс строкову службу в протиповітряній обороні, а тепер — піхотинець. Дві доби ми в окопах, дві відпочиваємо. Тримаємо лінію оборони, подекуди за 400 метрів від російської армії. До Донецька звідси — рукою подати, але за кожен клаптик землі треба воювати… Окупанти намагаються прорватися, але ми не даємо, точаться бої. По той бік стоять вагнерівці. Їхні дії не збагнути: галасують, не бояться, ідуть на смерть. Хлопці розказували, що стріляють по них, а вони спокійно ідуть, не рятуються, падають біля бліндажа. Що у їхніх головах?.. Та, попри все, у наших воїнів бойовий дух. Знаємо, що переможемо. Нам треба лише більше озброєння…».

Вдома Андрія чекають дружина Ірина та синочки Данилко і Сергійко. Передусім заради них чоловік і пішов захищати Україну, щоб почувалися в безпеці.
“Зігрівають думки про рідних. Ситуація складна: навала окупантів насипає звідусіль, різні настрої серед місцевих… Дехто говорить про зарплати військових, але гроші тут не мають ціни, лише життя…” — замислюється захисник.

Прощаємося, виїжджаємо на трасу. Зупиняємось, щоб глянути по карті, як добратися до іншої бригади. За спинами гупнуло. Знову прилетіло в те село…

Коли номер готувався до друку, надійшла сумна звістка про загибель Андрія Крупського. Світла пам’ять Герою! Співчуття рідним і близьким.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Співробітниками управління стратегічних розслідувань в Тернопільській області в ході супроводу кримінальних проваджень минулих років, органами досудового розслідування повідомлено про підозру трьом посадовцям у вчиненні кримінальних правопорушень у бюджетній сфері, загальна сума заподіяних збитків становить 26 млн 691 тис. грн...


Рубрика: , Опубліковано: о 11:31


За публічного обвинувачення прокурорів Тернопільської обласної прокуратури трьох депутатів держдуми російської федерації визнано винними у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 КК України).Їх засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 9:00


Уже два роки військовий з Тернополя Дмитро Линва бореться із важкою хворобою...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:46


Ірина Ковальчук через війну релокувала бізнес на Тернопільщину...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 20:47


До 6 років позбавлення волі засуджено екскерівника податкової інспекції та його трьох спільників за вимагання 40 тис доларів США неіснуючого боргу...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:52



Теми дня
20 Квітня
19 Квітня
17 Квітня