— Я звикла до сім’ї, до родини, –  каже співачка. – Мені тепло і затишно в родинному колі. Тато рибалив, і ми кожні вихідні мали сімейні вечері — спілкування за юшкою. Нині рибалить мій чоловік, і традиція повернулася. Особливо тішиться з того мама. Сім’я для мене — дуже важливо. Але я маю потребу час від часу бути на самоті.

Мама — приклад справжньої жінки

— Батьківський дім я покинула давно, але ж він мене ніколи не покине… Ми з моїми двома сестрами росли в атмосфері любові. Батьки ще зі школи мали взаємну симпатію. Так і пронесли цю любов крізь ціле життя, доки тато не відійшов у кращі світи. Вона і нині живе, та їхня любов. Найцінніше, що батьки можуть дати дитині, – це відчуття, що її тут чекали, її хотіли, що вона бажана і є плодом справжнього кохання. Мені батьки дали цей скарб. Я завжди знала, що мій тато найкращий, хоча мама ніколи про це не говорила. Це відчувалося в ставленні до нього. Я вдячна мамі за приклад справжньої жінки, дружини, помічниці для свого чоловіка. Тато нас так зігрівав, як Сонце. Я досі відчуваю той спокій, захисток і безпеку, які відчувала, сидячи в тата на колінах.

Ірина зізнається, що їй ніяк не вдається розділити роботу і дім.

— Моя робота – це мій дім, – сміється. – Мій дім – моя робота. Всі намагання розділити це закінчилися поразкою, то я тепер і не пробую. Ми віднайшли для себе оптимальний режим. Вже давно так живемо. Робочі поїздки наповнені сімейною атмосферою, а сімейні вечори часто стають найкращим місцем для обговорення робочих моментів. Ми маємо студію, але приміщення досить холодне, то взимку студія переїжджає додому. Дуже часто я готую обід під чарівні звуки сопілки, ліри чи гітари, що долинають з сусідньої кімнати, де йде запис. Або ж, зібравшись всі гуртом на репетицію, ще годинку залишаємось пограти в теніс. Спеціально для цього придбали собі тенісний стіл. Саме в такій невимушеній атмосфері і зароджується найцікавіші творчі ідеї, які потім втілюємо, тому для нас це «все єдине», як співаємо в одній із своїх пісень.

Більше простоти — і заздрісник не зашпортається в тобі

Колись Ірина Музика  відчувала на свою адресу заздрість.

— Я дуже потерпала від того, що спричиняю людям такі душевні муки, – зізнається. – Заздрять нереалізовані люди. Той, хто себе реалізовує, розкриває в житті, не має причин заздрити. Він розуміє, що всі ми різні, в кожного свій шлях, і смішно бажати бути кимсь, не собою. З часом зрозуміла, як не наражати людей на заздрощі. Менше вихвалятися, менше звертати увагу на себе і свої здобутки, більше цікавитись співрозмовником, і не дати марнославству та гордощам заполонити своє серце. Більше простоти — і заздріснику не буде за що зашпортатися в тобі. Вважаю, якщо тобі заздрять – це на твоїй відповідальності, це ти чимось негідним спровокував у людині цю слабкість. Намагаюся працювати над собою в цьому.

Як і кожній жінці, Ірині приємні захоплені погляди, увага, добрі слова.

— Навіть не знаю, чи цього буває забагато, –  усміхається. – Я, певно, особливо ненаситна до цього, раз поперлася на сцену. Так-так, мистецтво, самовираження, нести людям… бла-бла-бла. Захоплені погляди, оплески, компліменти, безконечні дифірамби (і то щирі обов’язково) — ось що живить, ось що штовхає в професію співаків, акторів, танцюристів.

Щастя в гармонії

— Найкраща жінка – кохана жінка, —  вважає співачка. — Жінка, яка любить. Так, до ідеалу варто прагнути. В кожного свої уявлення та ідеали. Я вважаю, що жінка, як і чоловік, не є самодостатньою. Щастя саме в гармонії. Ми так створені. Ми дуже різні, але такі потрібні одне одному. Тому ідеал жінки для мене – це жінка-помічниця. Як сказано у Вічній книзі – жінку було створено, щоб вона була поряд з чоловіком і йому допомагала. Ой, я вже чую всю цю феміністичну маячню у відповідь на моє твердження… Нехай. Кожен має право на свої ідеали. В мене такі: жінці потрібен чоловік, якого б вона любила, бажала коритися в любові, і в цьому її щастя. Хтось, хто потребує її м’якості, тепла та жіночності, як повітря. Хтось, хто здобуває світ, і всі свої здобутки і перемоги приносить їй одній до ніг. Словом, мужній, сильний, відповідальний, рішучий і головне – люблячий чоловік, життям якого вона б жила.

Досконала жінка — та, яка знайшла ідеальний баланс в своєму житті. Ми всі різні, і в кожної свої потреби. Хтось прагне професійної реалізації і не мислить себе без цього, для когось щастя – діти і родина. Вибирати кожному. Для себе я досягла ідеального співвідношення цих компонентів у моєму житті. Мені комфортно.

Криза починається з дрібниць

Ірина не розуміє, навіщо доводити до кризи у стосунках, щоб потім її долати.

— Що таке крах стосунків? – продовжує. – Звідки він береться? Від чого (кого?) залежить? Та ж то лише двоє людей! І той злам — то не стихійне лихо, що раптом не знати звідки береться. Ситуація складається потрохи, щодень, з «дрібниць». Він собі дозволив пізніше прийти напідпитку і злегка підбрехати, що, мовляв, на роботі затримали… Вона собі дозволила «підгаркнути» до нього, та ще й в присутності друзів. Якось не помітила, що принизили його, свою скалу, свою стіну, свого Мужа. Зробила з хлопа шмату, витерла об нього ноги, а тоді ну коліжанкам і мамусі на вушко клептати, що де він, той справжній чоловік? От вам і криза готова. Як подолати? Признати свої помилки і негідну поведінку самому, а не тикати партнеру в його лайно… Так, це важко, неприємно, боляче. Але іншого виходу я не знаю. Особливо важко це дається чоловікам – визнати свою вину. Слабкі чоловіки на це нездатні. Тут треба справжньої мужності.

Одна любов на все життя — свідомий вибір

Ірина вважає, що любити одну і ту ж людину багато років важко, але можливо.

— Любов до однієї людини на все життя – це свідомий вибір, – пояснює. – Нам нав’язують уявлення, що от є одна пара на 1000, що їм ось такий суперприз дістався, і вони собі так кайфують. Насправді всі пари на це здатні. Просто праці багато треба, терпіння, розуміння, особистісного зростання, готовності до змін, і тоді приходить та благодать.

Чому іноді люди переламують один одного на свій лад? Може, їх хтось ламав? І вони вірять в грубу силу, в ґвалт? Ми з чоловіком ніколи не ламали одне одного. Так, були різні погляди, прагнення, уявлення, але щоб ламати?.. Я навчилася не витрачати зусиль на марні вмовляння. Поважаю право повестися в тій ситуації зовсім не так, як би я радила чоловікові. Спочатку наполягала. Нічого доброго не виходило. Чоловік має залишатися чоловіком. А жінка, прийнявши його рішення, приймає його вибір, його силу, його погляд на життя. Таку жінку і чекає чоловік все життя – свою, яка його зрозуміє і підтримає.

На сімейну територію не пускати навіть найрідніших

Не менш важливо, на думку Ірини, здорові кордони у сім’ї. Особливо між різними поколіннями.

— Нова сім’я — це нова держава, і треба поважати її суверенітет, особливо батькам. Дітей слід відпускати, давати їм самостійність і не нав’язувати свої правила, своє бачення для їхнього життя. Батьки втручаються в сімейне життя, бо не готові відпустити дітей. Надто довго жили життям своїх дітей і бояться втратити сенс власного життя, бояться пустки. Тому, чим самодостатніші батьки, тим легше відпускають дітей. А з іншого боку — інфантильність молодих людей, що ментально не готові до побудови сім’ї та зрілих відповідальних стосунків. Тому самі допускають на свою сімейну територію людей, навіть найрідніших, яким там не місце.

Часто навіть найзакоханіших людей все ж змінюють побут, труднощі і народження дитини. Але і це – не виправдання, переконана співачка.

— Чоловік, який любить жінку, ніколи не залишить її самотню відбувати безсонні ночі після пологів, –  каже вона. – У мене був майже трирічний період неспання, який ми ділили навпіл. Я старалася дати відпочити чоловікові після роботи, а він намагався, щоб я відпочила вдень, поки він гуляє із сином на вулиці. Подружжя – це насамперед друзі, і, звичайно, набагато більше, ніж друзі. Хіба друзі чинять по-іншому?

Нашому шлюбу вже 21 рік. Сперечаємось часом, коли складаємо програму виступу, про манеру співу, записуючи нову пісню… Я б сказала, що суперечки винятково на творчому полі бою. Всі інші родинні, побутові, фінансові справи легко доводимо до порозуміння. То якась особлива благодать. Ми свідомі цього і вдячні за це Богу.

Я не знаю, як зберегти кохання. Бажано його просто не руйнувати. Свідомо розуміти, який це великий і неоціненний дар, і дуже берегти його, плекати, доглядати – воно і розквітатиме щоразу новими барвами.