«Я хочу, щоб усі любили наше місто так, як люблю його я. Я без Тернополя себе не уявляю, надихаюся ним… Тому й вишиваю на картинах саме те, що люблю…» Тернопіль на вишитих картинах нашої землячки, майстрині художньої вишивки Ірини Кошелінської — особливий, такий, який існує хіба що у спогадах старожилів та на старих світлинах: тут і втрачені пам’ятки, як, скажімо, Стара синагога, Єзуїтський та Парафіяльний костели, а також просто мальовничі куточки давнього міста…

Її вишиття — немов картини, настільки філігранно «намальовані» ниткою та голкою, що їх часто плутають з архівними світлинами. Майстрині вдалося надивовижу точно відтворити особливу красу і настрій старовинних храмів, замків і вуличок. Усі роботи виразні, живі, теплі та світлі. «Місто на старих фотографіях має свій шарм, принадність. На нього приємно дивитися, в ньому хотілося б побувати, — пояснює жінка. — Тому для своїх вишиваних картин я стараюся обрати найцікавіші кадри, а ще дізнатися історію кожної будівлі, почути розповіді старожилів про неї… За чотири роки уже вишила 15 картин, які передають красу втрачених куточків Тернополя, і це тільки початок…»

На вишитих картинах — Тернопіль, якого вже немає

 Ірина Кошелінська — тернополянка у третьому поколінні, інженер, свого часу працювала на заводі «Сатурн». Розповідає, що класти перші хрестики  на полотно її вчила бабуся.

— Мені завжди подобалося вишивання, — розповідає пані Ірина. — Все почалося з дитячого захоплення, згодом, уже в дорослому віці, я взялася за   полотно і нитку з голкою уже з новими силами та новими ідеями.  Власне, серія вишитих чорно-білих фото старого Тернополя почалася із того, що друзі напівжартома-напіввсерйоз запропонували мені  поєднати два найбільші захоплення — вишивання та дослідження історії міста.  Ідея так сподобалась, що я вирішила спробувати. Мені дуже хотілось передати саме чорно-білий Тернопіль, його вже втрачені куточки. Перша вишита картина — з давньої світлини нинішньої вулиці Руської. Є спеціальний сайт, де можна перевести будь-яке зображення у схему для вишивання, от я і вирішила спробувати.

Спершу переживала, що картина не вдасться, бо ж фото було і невелике, і чорно-біле… Проте вирішила: а, будь що буде, спробую! Взялася, вдалося і «затягнуло»… (Сміється, — авт.) Одне за одним знаходила старовинні фото, створювала схеми і бралася їх вишивати. Кожна з робіт для мене — особлива і знакова, бо показує пам’ятки, яких, на жаль, уже немає… Наприклад, вишиваючи, думала, як змінилося б обличчя Тернополя, якби донині у його центрі височів Парафіяльний костел, про який мені багато розповідав батько — йому пощастило ще застати зруйновану «совітами» пам’ятку.

У планах — сотня вишитих полотен!

— Власне, вишиті мною картини показують, яким нині могло б бути наше місто, якби не руйнації, завдані війною та радянською владою (причому остання спричинила шкоди архітектурі міста куди більше)… За кожною з них — наша жива  історія, тому й своїх робіт я не продаю, — продовжує пані Ірина. — Усі разом вони, немов частинки пазлу, вкладаються в одну картину — картину нашого минулого. Хочеться, аби ті, хто оглядатиме їх, зацікавилися історією нашого краю, тому я мрію вишити щонайменше сотню картин, які б відтворили минуле не лише Тернополя, а й області. У мене уже є роботи з вишитим Збаразьким та Вишнівецьким замками.  Власне, найбільша проблема — знайти відповідні фото. Світлини для того, аби вишивати за ними, шукаю в інтернеті або ж приносять знайомі та друзі, знаючи про моє захоплення.  Нині працюю над вишитим зображенням церкви Різдва Христового: знайшла гарне старе фото і  взялася до роботи.

Тисяча хрестиків і десятки відтінків

 Те, що вишивані картини пані Ірини чорно-білі, тільки видається з першого погляду. Насправді, зізнається жінка, зображення, яке складається із тисяч хрестиків, має більше десятка відтінків.

— Кольори вишивок я підбираю сама, «на око». Відходжу від варіантів, запропонованих схемою, бо хочу, аби усі роботи були в одному стилі та в одній кольоровій гамі.  На кожній картині використовую від 12 до 16 відтінків ниток: сірий, коричневий, зелений, білий, блакитний тони. Інколи навіть поєдную дві нитки різних кольорів, щоб передати найтонші кольорові нюанси.

Раніше створення однієї картини забирало до півроку, нині, коли уже «набила руку», цей час скоротився майже удвічі. Зрештою, для мене вишивання — не просто робота чи хобі, це своєрідна арт-терапія. Це дрібна, скрупульозна робота, проте вона надзвичайно  захоплює і заспокоює.  Я — вимоглива майстриня, тому не раз доводилося випорювати уже вишиті фрагменти, коли  результат був не таким, як хотілося, і братися вишивати заново.  Найважче вишити на картині постаті людей і природу. Але ці елементи оживляють архітектуру, тож без них ніяк… Усе має бути гармонійно: важлива  і композиція роботи, і підбір кольорів і навіть те, з якої відстані дивитися на вишиті картини. Якщо дивитися на полотна здалеку, то зображення виглядає об’ємним і з’являється так званий 3D-ефект.

Роботи Ірини Кошелінської експонувалися у Збаразькому та Вишнівецькому замках, нині їх можна побачити у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля», що на вулиці Івана Франка, 21.