Мабуть, все-таки не зовсім кваліфікована ця вчителька, оскільки люди й цілі народи нерідко мають звичку повторювати колишні помилки. Образно кажучи, наступати на одні й ті ж граблі. І гулі від ударів держаком по чолі уже генетично закріплені й передаються наступним поколінням.

Недаремно, можливо, навіть великий оптиміст від філософії Гегель зробив висновок, що “Історія вчить лише тому, що вона ніколи нічому не навчить народи”. А є ще “Історія – це вигадка, з якою всі згідні” Вольтера. Є позначене легкою іронією “В історії кожного народу є немало сторінок, які були б просто чудові, якби… були правдою” його співвітчизника Дідро. З ним частково перекликається значно похмуріше “Історична правда складається з мовчання мертвих”. Є також вже майже зовсім неповажливі “Історія – це дистильована плітка” та “Історія – це брехня” короля автомобілебудування Форда.
Такий трохи розлогий вступ до події, яка відзначається цими днями – 101-ша річниця з дня проголошення ЗУНР. Це, без сумніву, важлива і вельми повчальна віха в історії України, а її учасники гідні вшанування і доброї пам’яті. Поважній даті присвячені відповідні заходи. А мені у зв’язку з цим пригадалося інтерв’ю 20-річної давності із знаним місцевим науковцем, професором (нині, на жаль, покійним). Наша розмова відбулася саме напередодні чергової річниці Листопадового зриву. Пригадую, я тоді запитав, чому республіка проіснувала так недовго. Наперед очікував почути про несприятливу міжнародну обстановку, ненадійних союзників, переважаючі сили ворогів. Проте був немало здивований, коли серед головних причин поразки шановний професор назвав… корупцію і кумівство. Я ж бо, наївний і необізнаний, думав, що вся ота зараза була занесена до нас «вітром зі Сходу». А солідний чоловік, увінчаний науковим званням, розвіяв мої ілюзії.
То, виходить, наші нинішні соціальні виразки мають таке довге коріння? Більше того – відіграли таку сумну роль в нашій історії? Трохи аж незручно згадувати про це саме сьогодні, але… Але пригадується ще один вислів когось із світочів: “Історія – це політика, яку вже не можна виправити. Політика – це історія, яку виправити ще можливо”.
Наша історія залишиться нашою історією. Наша нинішня політика ще має шанс спрямувати її в русло, за яке нащадки згадуватимуть своїх пращурів добрим словом, а не сором’язливо мовчатимуть (в кращому випадку). Однак ті, хто її проводить, схоже, вирішили записатися у послідовники Гегеля і підтвердити його тезу про те, що історія нічому не вчить. Нині від них навіть не вимагається великої самопожертви – потрібні лише елементарна порядність і помірність в апетитах. Проте зажерливість на іншій шальці терезів помітно переважає. А для легенького стримування пафосних потоків, що литимуться цими днями, можна надати коротеньку довідку з військкомату, в якій і фігурує цифра тих, котрі ухиляються від призову. Багатенько набереться – ціла дивізія. Це – теж один із наслідків нинішньої політики. Вона ризикує стати історією, яку виправити буде вже неможливо…