«Хотілося нагадати усім нам, що Ісус недаремно віддав своє життя задля людей, приніс себе в жертву на хресті», — каже одна із вишивальниць про Хресну дорогу. За пів року дві подруги — Наталя Тимощук і Христина Антоненко — із села Білокриниця Кременецької громади вишили ікони про розп’яття та воскресіння Ісуса Христа. 14 стацій Хресної дороги виконали бісером. Цьогоріч перед Благовіщенням передали ікони до місцевого храму Святого апостола і євангелиста Іоанна Богослова. У Страсний тиждень мешканці Білокриниці, споглядаючи стації, по-особливому переживають історію християнства, духовно готуються до світлого свята Воскресіння.

Засиджувались за вишиттям до ночі
Наталя і Христина живуть по сусідству, багато років товаришують. Наталя з чоловіком виховує двох донечок. Працює головним бухгалтером у пожежній частині в Кременці, раніше обіймала таку ж посаду в сільській раді. У Христини і її чоловіка підростають четверо дітей: троє синів і донечка. Найстаршому синові — 17 років, найменшій доньці — 4. Попри чимало обов’язків, Наталя і Христина знайшли час і сили на вишиття.
— Співаю в церковному хорі, тож якось на криласі мені прийшла ідея вишити Хресну дорогу, — згадує Наталя. — Христина підтримала мене! Родом подруга з Львівщини, навчалася у Кременецькому лісотехнічному технікумі, вийшла тут заміж і вже 20 років мешкає у Білокриниці. Розповідала, що у її краях є мальовані Хресні дороги. У нашій окрузі я не бачила таких ікон про останні дні Спасителя. Захотіла зробити подарунок для нашого храму. Ми замовили через Інтернет заготовки — мальовані ікони, частини яких передбачені для вишиття. Розпочали роботу над Хресною дорогою торік наприкінці вересня, а завершили нещодавно — у березні. Майже пів року ми трудилися у вільний час. Зі шкільних років вишиваю хрестиком, багато картинок роздарувала родичам і друзям. Власноруч вишила весільні рушники собі й сестрі. За півтора місяця створила гарну картину чорними нитками на білому полотні. Бісером захопилася три роки тому, це особливий стиль. Маю ще незавершену ікону Ісуса Христа і Матері Божої. Христина взагалі раніше не вишивала, але побачила, що я взялася за Хресну дорогу, тож вирішила допомогти. Збиралися ми після роботи або в мене, або в Христі вдома, бувало, засиджувалися над вишиттям до 3-ої години ночі. Час збігав непомітно. Іноді діти навіть готували нам щось поїсти, щоб ми не відволікалися від праці (усміхається, — авт.).

Витратили 3 кг бісеру і кілометр ниток
14 стацій Хресної дороги білокриницьких вишивальниць мають розмір 30×42 см. Витратили на ікони
3 кг бісеру та кілометр ниток! У кожній стації — по 36 кольорів бісеру. Рамки для ікон Хресної дороги пожертвував староста села Білокриниця Роман Пшевлоцький.
— З обрамленням радо допоміг наш товариш Роман Пшевлоцький, — продовжує розповідь Наталя. — Готові ікони ми віддали в багетну майстерню і там виготовили рамки. Для нас це було пів року хоча й копіткої, але благодатної праці. Поверталася я втомлена з роботи і відпочивала над полотном. На вишиття перших стацій ми затрачали по тижню, а то й більше, потім вже вдавалося скоріше. Під час вишивання душі сповнювалися радістю і спокоєм. У той період ми взагалі забули про Інтернет (усміхається, — авт.). Хотіли встигнути до Страсного тижня, щоб на Великдень ікони вже були у храмі. Але Бог допоміг нам скоріше впоратися — до Благовіщення! 3 квітня, під час Літургії, отець Анатолій освятив Хресну дорогу, а 5 квітня мій тато допоміг почепити у храмі. У нас нині новий настоятель храму. Перед тим понад 30 років служив отець Миколай, але цьогоріч на початку березня помер від ускладнення ковіду. Відійшов у Вічність… Отець Миколай знав, що ми з Христиною вишиваємо Хресну дорогу. Спершу ми хотіли тримати все в таємниці, але нас розпирало від щастя, тому розказали братству і священникові (усміхається, — авт.). «Молодці! Благословляю вас!» — зрадів отець Миколай. Нам із подругою хотілося нагадати сучасникам про велику жертву Ісуса Христа задля кожного із нас. Спаситель помер на хресті, щоб людство стало на праведний шлях. Усі ми смертні, тому маємо дбати про душу, турбуватися одні про одних, робити добро, іти світлим шляхом.
Радість нині сповнює і другу вишивальницю — Христину. Четверо дітей та чоловік підтримували її під час праці над Хресною дорогою, частково брали на себе домашні обов’язки, бо розуміли, що це пожертва для храму.
— Уся моя родина, зокрема, дві сестри й мама, вишивають і хрестиком, і бісером. Я теж знала технологію, але ніколи не сиділа над вишиттям, — зізнається Христина. — Наталя розповіла, що хоче створити Хресну дорогу, я вирішила допомогти — долучитися до придбання потрібного матеріалу. Але коли побачила, що подруга не встигає, як би хотіла, то й сама взяла у руки голку й бісер. Не все відразу вдавалося, бувало, навіть плакала (усміхається, — авт.). Що не вишию, Наталя каже пороти. Потрібно, щоб бісер лягав в один бік, я у мене на початках рядки розбігалися. Хто не розуміє, то й не помітить, але майстер відразу бачить. Порола й переробляла, як потрібно. Вишиємо стацію, розкладемо — милуємось! Вишиємо ще одну — знову милуємось! А коли вже всі були готові, ми тішилися, як малі діти. Робота з бісером мене захопила! Тепер вишиваю подарунок своїй мамі на День матері. Надзвичайно приємно, що ми з Наталею долучилися до прикраси храму!