Хтось розцінив цей крик модернізму як паплюження пам’яті національного символу України, а комусь, можливо, явно не вистачало задертої вітром догори сукні й струнких ніжок американської кінодіви — саме в такому вигляді вона часто постає на фото… Мене ж цей вияв скульптурного креативу підштовхнув до спроби проникнути в думи Івана Яковича, дещо збентеженого несподіваним “підселенням”. Отже…

Я бачив дивний сон.

Немов передо мною

Стоїть красуня біла й ніжна

 вся собою

І вітер їй сукенку задира…

Се ж ніби не сусідова Марина –

Ся пані зветься… як то…

Мериліна

Стоїть і хтиві сльози витира.

Відкрив я очі й бачу обіч себе,

Яке то диво надіслало небо.

А ж також, прецінь, зветься

 Мерилін —

Якась почвара чи то скручена із дроту,

Чи то з прутів з розібраного

   плоту,

Що поламав учора п’яний

майстер Гринь.

Я їй: “Дівчино, ти з горіха зерня”?

Чом ж твої ноги й лікті гострі,

як те терня?

Ти — коло мене, та хто

скаже скоро:

Ти моя радість чи ти

моє горе?”

Нараз оте, що Мериліною 

ся звало,

Порухалось і тихо заспівало:

“Happy birthday, Ivan,

Happy birthday, Ivan…”

Який до дідька, пані, 

Happy birthday!!??

У мене він у серпні, а не в вересні!

Так що співайте ліпше деінде,

А я тут постою і почекаю,

Помрію трохи, в вуса пісню

 заспіваю…

Може, вже скоро Уітні Х’юстон надійде?

Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: пам'ятник