Хтось розцінив цей крик модернізму як паплюження пам’яті національного символу України, а комусь, можливо, явно не вистачало задертої вітром догори сукні й струнких ніжок американської кінодіви — саме в такому вигляді вона часто постає на фото… Мене ж цей вияв скульптурного креативу підштовхнув до спроби проникнути в думи Івана Яковича, дещо збентеженого несподіваним “підселенням”. Отже…
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Стоїть красуня біла й ніжна
вся собою
І вітер їй сукенку задира…
Се ж ніби не сусідова Марина –
Ся пані зветься… як то…
Мериліна
Стоїть і хтиві сльози витира.
Відкрив я очі й бачу обіч себе,
Яке то диво надіслало небо.
А ж також, прецінь, зветься
Мерилін —
Якась почвара чи то скручена із дроту,
Чи то з прутів з розібраного
плоту,
Що поламав учора п’яний
майстер Гринь.
Я їй: “Дівчино, ти з горіха зерня”?
Чом ж твої ноги й лікті гострі,
як те терня?
Ти — коло мене, та хто
скаже скоро:
Ти моя радість чи ти
моє горе?”
Нараз оте, що Мериліною
ся звало,
Порухалось і тихо заспівало:
“Happy birthday, Ivan,
Happy birthday, Ivan…”
Який до дідька, пані,
Happy birthday!!??
У мене він у серпні, а не в вересні!
Так що співайте ліпше деінде,
А я тут постою і почекаю,
Помрію трохи, в вуса пісню
заспіваю…
Може, вже скоро Уітні Х’юстон надійде?
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: пам'ятник
