17 лютого в Україні й за кордоном відзначили 130-річницю від дня народження великого подвижника Української греко-католицької церкви — Патріарха Йосифа Сліпого. Про Блаженнішого є чимало досліджень, наукових праць, спогадів. Чи не єдиний серед духовенства Тернопільщини, хто бачився із Йосифом Сліпим після заслання, є отець Мартин Хомів із Тернопільського Архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Отець Мартин народився в Англії в родині українських емігрантів. В юнацькому віці навчався в Римі, тоді мав змогу разом зі своїми батьками зустрітися з Йосифом Сліпим. Спогадами і думками про Патріарха тернопільський священник ексклюзивно поділився з «НОВОЮ…»:

— Сьогодні кожен школяр мав би вміти вказати географічне розміщення нашої країни. Але був час, коли України просто не було позначено на карті світу. В 70-80-і роки минулого століття важко було дітям, які народились і жили не в Україні, а в діаспорі, пояснити в чужій школі, звідки родом їхні батьки, якої вони культури, яку мову вважають за рідну. Але, попри все, для українських сімей на поселеннях по всьому світі отчим домом завжди залишалася Україна. У родинах панувала українська мова, берегли народні традиції, звичаї, вдома готували українські страви. Більше того, українські сім’ї швидко групувались у різні культурні, політичні, соціальні організації, створювали рідні школи, літні дитячі табори, будували церкви, подібні до тих, які залишили у своїх селах в Україні. Ми, українці на поселеннях, ніколи не вважались одинокими. Україна —Батьківщина наших батьків, дідусів — завжди була з нами.

Ми не були сиротами, адже мали духовного батька, провідника віри, мали справжній приклад сильного духа, чесного, національного і духовного лідера, який страждав, був переслідуваний, але не зламався, який був живим героєм, не казковим, а справжнім, безстрашним, водночас — лагідним і покірним, який був уособленням української нації — Патріарха Йосифа Сліпого.
Добре пам’ятаю особисту зустріч із Кардиналом Йосифом. Це було літо 1984 року. Мені виповнилося 13. Я був з батьками, вони приїхали до мене в Рим на короткий відпочинок після першого року мого навчання в Українській папській малій семінарії. У неділю після Служби Божої в Соборі св. Софії група прочан, сестри-монахині та я з рідними піднялися сходами до кімнати, де приймав Глава нашої Церкви.

Особисто я відчував себе дуже малим перед Патріархом. Це був чоловік високого зросту. І незважаючи на свої 92 роки, і на те, що він сидів у візку, вигляд мав солідний і шляхетний. У нього були великі зморені руки. Я собі уявляв, скільки ці руки витерпіли в концтаборах і скільки ще зуміли збудувати у вільному світі. Лице його було справді смиренне, лагідне. З тихою усмішкою він нас поблагословив.

Блаженніший був строгим чоловіком, але водночас його дуже любили діти, прибігали до нього. Він був вимогливим до себе та до духовенства, дбав про порядок у Церкві, не упускав «ні однієї йоти». Попри безліч справ, завжди знаходив час поговорити з дітьми, зі студентами, з семінаристами. Любив, коли малеча співала українські пісні, коли одягали вишиванки. Тішився студентами, які в Римі спілкувалися українською мовою, хоча на власні очі України ніколи не бачили.

Коли Йосифа Сліпого випустили на волю після 18 років заслання, він приїхав до Рима дуже хворим. Мабуть, Москва сподівалася, що довго не потягне на свободі. Ніхто не міг подумати, що Бог дасть йому сил ще послужити Церкві понад 20 років. Тому час для Патріарха був безцінним скарбом. А кардинал був дуже працьовитою людиною. Мабуть, оте своє невтомне «працювати» він виніс зі свого подільського родинного дому. Він не любив бездіяльності. Не лише в собі, а й в інших. Часто звертав увагу на те, що не можна марнувати часу. Сам не марнував ні хвилини, й інших застерігав. Уже на волі у похилому віці двічі об’їздив наших вірян від Америки до Австралії. Шукав українців навіть в Індії та Японії. Їхав в усі куточки планети, звідки надходили йому листи від земляків. Безмежно хотів духовно об’єднати всіх українців, щоб кожен відчув, що має пастиря, який належить до одного народу й однієї Церкви.

Для вірних нашої Церкви Йосиф Сліпий був мудрим провідником, батьківським психологом, завжди позитивно підтримував дух народу.

Згадуємо сьогодні його вислови: «Великого бажайте!» «Український народе, будь собою! Другим у ласки не заходь, але сам власною працею здобудь своє майбутнє! Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чвар. Стань на свої ноги, піднеси свою голову, випростуй свої рамена. Покажи свою силу і вдячність, за всяку ціну втримати єдність».
З великою любою та надією на Всемогутнього Бога він запевняв: «Запам’ятайте, зло довго тривати не може! Прийде твоя хвилина, коли ти станеш і займеш належне місце «в колі народів».
Нагадував постійно батькам: «Християнська родина і рідна українська школа — це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь! Отож, заповітую вам: відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого народу!»

І голосив усім вірним нашої Церкви: «Передаю вам спадщину з печаттю хреста на ній і кличу до вас усіх — встаньте, не спіть! Нехай воздвигне вас Господь!»

З нагоди 130-ої річниці з дня народження Патріарха Йосифа згадуємо ще слова, які так би мовити підсумовують земне життя Блаженнішого і подають нам сьогодні силу духа на майбутнє: «Чувайте, стійте у вірі, бутьте мужні, кріпіться, засвідчуйте вашу віру перед усіма тими, котрі будь-яким способом намагаються її похитнути, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо Тіло, Один Дух, і одні надії».