Вона досить велика. Он там, майже у самісінькому географічному центрі Європи. Запитаєте, чому така дивна назва? Тому, що населяють цю країну безглузді створіння, які мають дивну для решти світу звичку: порозкидати на подвір’ї граблі, зав’язати собі очі й ходити, раз по раз наступаючи на оті граблі й отримуючи держаком по чолі. При цьому плачуть, нарікають на лиху долю й на лихі руки, які понакидали стільки грабель на кожному кроці. Надвечір зберуться разом, потираючи забиті лоби, затягнуть тужливу пісню, відтак розходяться по домівках – рано ж бо вставати, розкидати граблі та й знову заходитися наступати на них…
Було б неправильно говорити, що живуть у цій дивній країні самі лише простодушні любителі вправ з граблями. Зовсім ні — є тут і чимало хитрунів, які навчилися і оті граблі оминати, і проміж краплинками дощу лавірувати, і тримати ніс за вітром, і законами крутити, мов циган сонцем, і різні оборудки прокручувати, і локшину простолюду на вуха чіпляти, і ще багато чого. А головне – усіляко підтримують систему, при якій усе купується й продається. Через це сусіди із Заходу поглядають на мешканців Безглуздії із сумішшю співчуття і недовір’я. Співчуття — до безталанної, роботящої та довірливої маси «безглуздинців» і недовіри – до касти спритників.
Періодично в Безглуздії виникає громадське збурення, мовляв, ну скільки можна наступати на одні й ті ж граблі і терпіти паразитів без честі й сумління, які можуть все і всіх купити?! Треба навести з цим лад, а найперше – вивести на світ білий усіх нечестивців, котрі заважають жити і через яких у головах безлад, а на головах – набиті гулі! Отримують оті збурення різні романтичні назви кольору помаранчі і здається, що накопичений гнів от-от змете усю гидоту і вороття до старого вже не буде. Але минає якийсь час, уся маса публічної енергії згасає у мітинговому багатослів’ї та патріотичних співах – і все повертається на круги своя. Згадана «каста обраних» давно засвоїла: треба лише принишкнути на якийсь час, щоб, бува, не опинитися у сміттєвому контейнері; перечекати, а потім усе піде звичним чином. Знову одні подадуться шукати із зав’язаними очима граблі, щоб наступати на них, а інші підсмішковуватимуться, купуватимуть, продаватимуть і житимуть задля власного задоволення.
Ось така вона, Безглуздія. Якщо ви ще не знайшли її, то пошукайте уважно на карті. Ви обов’язково знайдете її – вона досить велика.
Джерело: НОВА Тернопільська газета