Як відомо, 25 квітня ц. р. у Тернопільському національному економічному університеті відбулися вибори ректора. Дива не сталося — Андрій Ігорович Крисоватий міцно «приріс» до головного крісла альма-матер і, судячи з усього, вступиться хіба що за аналогом попередника. За «нового-старого» ректора віддали голоси 832 виборці (76,68%), за інших двох кандидатів — Володимира Петровича Мартинюка та Оксану Миколаївну Ляшенко — відповідно лише 141 (13%) і 30 (2,77%), не підтримали жодного кандидата — 16 (1,47%).

Такий високий процент Андрія Ігоровича мав би свідчити про всенародну до нього любов, та насправді свідчить радше про махрову корупцію на межі з криміналом і непорушний тоталітаризм. Не секрет, що «добродій» Крисоватий тримається за посаду ректора не через те, що всім серцем вболіває за вуз, а тому, що не хоче відпускати «живне» місце. Крім ТНЕУ, Андрій Ігорович ніде-інде не працював, але за 29 років у стінах вузу фантастично «доробився» і нині є одним із найбагатших ректорів України. Так треба вміти!

Щодо обох основних конкурентів, які подавали свої кандидатури на вибори ректора, то Крисоватий свого часу їх «вижив» з університету, водночас понаставляв вірнопідданих деканів. Так званий оргкомітет виборів — тільки свої. Всюди контроль та кругова порука, а першу роль у цих псевдовиборах відіграв, розповідають у вузі, при цьому озираючись навкруги, тернопільський Пшонка — нині декан юридичного факультету ТНЕУ (завдяки Крисоватому), а до Революції Гідності заступник прокурора області і міський прокурор Тернополя Сергій Банах. Фактично після Майдану Крисоватий врятував і заховав його у вузі від народної люстрації і вмонтував у свою систему, що, наче спрут, паралізувала у ТНЕУ будь-яке здорове мислення. Тому так звані вибори такі «одноголосні».

На посаду ректора ТНЕУ, окрім Крисоватого, як вже згадувалось, претендували ще двоє колишніх професорів вузу. Оксана Ляшенко була завідувачем кафедри міжнародних економічних відносин та міжнародної інформації, згодом — професором кафедри економічної кібернетики та інформатики, пішла з університету торік восени. «Я не змогла працювати в нестерпних умовах, це все одно, що битись об бетонну стіну головою… Вирішила не переступати через себе», — пояснила своє звільнення шановна професорка. Нині Оксана Миколаївна працює професором кафедри міжнародних економічних відносин Луцького національного технічного університету. Володимир Мартинюк донедавна був завідувачем кафедри фінансово-економічної безпеки та інтелектуальної власності ТНЕУ. «Я подав у відставку!» — жартував, коли покидав вуз. Нині Володимир Петрович викладає у Львівській політехніці, а також в Університеті економіки та інновацій в Любліні.

Своїми враженнями від виборів та загалом від ситуації в ТНЕУ поділилася з «НОВОЮ…» Оксана Миколаївна:

— У сучасній вищій освіті в Україні, на жаль, маємо рудиментарні ознаки пострадянської освіти. Усі демократичні процедури у вузах здебільшого мають фіктивний характер, тому я вирішила перевірити, чи можна законно виграти вибори — подала свою кандидатуру. Запропонувала виборцям альтернативу, щоб не допустити вибори без вибору.

У ТНЕУ я пропрацювала 25 років, знаю ситуацію зсередини, розумію, що так далі тривати не може, потрібно міняти систему управління. Коли стартували вибори, ситуація була вкрай нездорова, дехто з керівництва вузу середньої ланки вдавався до чорних технологій. Були баталії і з організаційним комітетом, у діях якого відчувався прихований опортунізм. Приходиш на зустріч із виборцями, а тобі кажуть, що люди не змогли прийти. Я заявляла ряд клопотань до оргкомітету, вони, хоч неохоче, але змушені були реагувати. До середини виборчої кампанії ситуація більш-менш налагодилася. Якщо діяти за законом, то можна будь-кого змусити діяти в рамках закону. Три кандидати підписали меморандум щодо проведення демократичного голосування. Процес волевиявлення справді виглядав прозорим. Спостерігачі, представники громадських організацій казали, що навіть не було до чого придертися. З приводу цього маю декілька думок: частину колективу ТНЕУ влаштовує нинішня ситуація, вони не бачать зовнішніх загроз для університету, частина має рудиментний страх перед системою, мабуть, є й байдужі люди, і точно є пристосуванці. Отож, результат треба аналізувати глибше.

Для мене головним завданням було не так стати ректором, як зрушити прогресивних людей вузу. У ТНЕУ є мисляча спільнота, там є з ким працювати, але потрібні якісні зміни. Сподіваюся, пан Крисоватий зробить належні висновки і якісь пункти з моєї передвиборчої програми та програми іншого кандидата будуть впроваджені в життя. Наразі у ТНЕУ діє вертикально інтегрована закостеніла система управління: начальство «гнобить» слухняні і мовчазні низи. Демократичні ж суспільства формуються на основі плюралізму думок, тому і в даному вузі треба просувати ініціативу знизу до верху. Ректору треба більше прислухатися до підлеглих, давати їм інтелектуальну свободу в межах наукового пошуку.  Ніхто не має права насаджувати список «обраних» дисциплін, хто з викладачів що має читати… Для усіх повинні бути однакові правила. А не секрет, що в ТНЕУ є люди, які халатно ставляться до роботи, можуть нахабно поводитися тощо, це все їм сходить з рук через певні зрозумілі «заслуги». З цього явища породжуються і академічна недоброчесність, і видавання квазінауки за результат.

У ході зустрічей із виборцями я казала, що все залежить від нас, рано чи пізно ця система все одно рухне. На жаль, ці вибори показали, що час радикальних змін у вузі ще не настав, але я впевнена, що тоталітаризм — не вічний.