Із заявою про шахрайство вона звернулася до поліції, справу внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Жінка надала розписку про отримання грошей колишнім односельчанином. Наразі слідчі допитують свідків, з’ясовують обставини. Проте Ольга Іванівна хвилюється, щоб справу не зам’яли, адже чоловік, у якого вона купила хату, — колишній правоохоронець. Володимир Савчук натомість має свою версію: стверджує, що гроші, які взяв від бібліотекарки, це борг, який вона нібито позичала в його покійної матері. Доведена до розпачу Ольга Іванівна звернулася до редакції «НОВОЇ…», щоб розповісти про прикру історію, яка забрала у неї здоров’я і спокій.

Шукала хату для багатодітної сім’ї сина

— Ніколи не могла подумати, що мене спіткає така біда… Із Савчуком ми мешкали на вулиці Скала через два десятки будинків. Коли він женився, переїхав до Тернополя, ми рідко бачились, — розповідає Ольга Іванівна. — У Пороховій поховані його батьки, залишилася хата. Усе почалося у вересні 2013-го. Мій син Олександр жив із дружиною і чотирма дітьми у маленькій хатині в Космирині, тож я хотіла придбати їм трохи ліпше житло. Їздила на заробітки до Польщі, складала копійку до копійки, розпитувала людей за будинки, які пустували. Якось я в райцентрі випадково зустріла Савчука. «Хочеш купити мою хату? Знаю, що шукаєш для сина…» — запитав. «Скільки хочеш?» — поцікавилась я. «17-18 тисяч доларів», — сказав. «Скільки?! — здивувалася я. — У Пороховій під лісом така хатина тягне на 6-7 тисяч». «Маю клієнта, який продав квартиру в Тернополі і хоче хату в селі», — продовжив розмову. «Продавай, бо я не маю таких грошей», — пояснила. Перед Покровою у хату Савчуків хотів хтось вселитися, але люди не дозволили, бо знали, що оселя мала бути спадщиною для сестри Володимира, яка живе в Росії.

Наприкінці листопада Савчук перестрів мене у селі і знову почав пропонувати хату. У грудні те ж саме, у січні — знову. Потім почав пропонувати знижку. Не знаю, як він мене вмовив… Зателефонував у березні, казав, що йому потрібні гроші. Я погодилася… Запросив до нотаріуса. Приїхала я до райцентру. «Нічого не вийде — нема одного папірця з Києва…» — сказав. Зізнався, що недавно отримав спадщину за рішенням суду. Я була вражена, бо, виявляється, що пропонував мені не переписану на нього хату. «Коли будуть усі документи, повідомиш», — сказала я. «Ти зібрала гроші, шкода так іти… — наздогнав мене. — Скільки маєш?» — поцікавився. «Більше восьми тисяч доларів», — відповіла.

«Виплило», що хата… арештована

— Я мала з собою трохи в доларах, трохи в євро, трохи в гривнях. «Хай буде! Порахуємо!» — сказав власник хати, — продовжує Ольга Іванівна. —  Запропонував поїхати до села, подивитися хату. Так і зробили. Раніше я в тій оселі була тільки на похоронах його батьків. Показав три кімнатки, кухню, горище, загальна площа оселі — 65 кв. м. Дім побудований у 1962-ому році, має багато тріщин, прогнила підлога. Володимир обіцяв залишити газову плиту, мікрохвильову, балон, меблі. Сказав, що спускає ціну до 11 тисяч доларів. Я передала йому 8 тисяч доларів, попросила в нього розписку, я теж написала, що даю йому гроші. Але Савчук раптом почав метушитися, підганяти мене, бо, мовляв, поспішає на автобус. Сказав іти на зупинку і там його почекати. На свою біду я вступилася… Якось випросила на зупинці в нього розписку, а мою не підписав, бо сказав, що забув свою ручку. Тоді я зрозуміла, що хоче мене «кинути»… Дав ключ від хати і заскочив до автобуса. «Поверни гроші!» — кинулася за ним. Автобус поїхав. Свідком цього був сільський голова. «Що за ключ маєш? Може, хату береш в Савчука?» — поцікавився. Я все розказала. За якийсь час я дізналася, що приїжджав Савчук і забрав усе з хати. «Ти ж обіцяв…» — зателефонувала до нього. «Уже не будеш платити 11 тисяч, а 10,5», — сказав. Ці «торги» тривають донині… 18  березня 2014-го домовилися оформити купівлю-продаж у нотаріуса, але виявилося, що немає оцінки хати і вона не переписана на Савчука. 26 березня знову приїхали до нотаріуса, але він далі не оформив на себе хату. 10 квітня ми знову в нотаріуса… Я позичила в сусідів гроші, щоб все доплатити. Нотаріус починає оформляти і тут «випливає», що хата… під арештом. Це був шок! Він продав квартиру в Тернополі і мав борг перед колишньою дружиною, через це суд наклав арешт на все його майно. Про це мовчав… Нотаріус радила завірити у неї розписку. Савчук нервово вибіг із кабінету. На вулиці я розплакалася, просила повернути мої гроші. Сказав, що вже потратив… Обіцяв усе владнати, нагадав, що я винна йому ще 30 тисяч гривень разом із переписом. Перед Великоднем 2014-го мій син з сім’єю перебрався до тієї хати. Ледь не щотижня я телефонувала до Савчука, не приїжджав оформляти.
1 листопада ми зустрілися на цвинтарі. «Готуй гроші, перепишу», — сказав.  Потім знову не брав слухавки… У квітні 2015-го я перестріла його на цвинтарі, бо сподівалася, що приїде до могили батьків.  «Що далі? Чому ти крутиш світом?» — ледве стримувала я емоції. «Готуй чотири тисячі доларів!» — придумав нову ціну. «Ти ж казав…» — «Я міг казати, а ти могла подумати…» Після того я потрапила до онкодиспансеру…

«Будеш платити скільки захочу!»

— Дізнався, що я хвора. Зателефонував до мене і сказав віддати 30 тисяч гривень, які мала доплатити за хату, його… ексдружині, щоб зняла арешт. «Я купила в тебе хату чи проблему?» — обурилася я. «Якщо хочеш хату, то все зробиш!» — пригрозив.  Колишня його дружина була за кордоном, я зустрілася з його донькою і передала їй гроші. Вона написала розписку, що отримала. З тяжкою бідою з хати зняли арешт. Ми були в суді, коли знімали арешт. Зачитали ухвалу, я повернулася до Савчука і попросила підписати мою розписку. А він сказав, що… ніяких грошей у мене не брав. Я впала на коліна, благала не знущатися… «Чого до мене вчепилася?! — буркнув. — З тебе ще 500 доларів!» «За що? Подавися тією хатою, віддай мої гроші…» — ридала я. Наступного дня зателефонував і вже просив 1,5 тисячі доларів. Я вже не хотіла тієї хати…

У вересні зателефонував і повідомив, що заніс документи до нотаріуса. Довелося зробити повторну оцінку, я знову оплатила. 13 жовтня 2015-го ми зустрілися в нотаріуса. Під дверима він почав вимагати ще
2 тисячі доларів. У мене здали нерви… Побачивши, що я не збираюся іти в нього на повідку, пом’яв документи… «Будеш платити скільки захочу!» — крикнув. «Ви брали в жінки гроші?» — запитала нотаріус. «Так, але розписку не підпишу!» — відмахнувся. Вона натиснула кнопку тривоги. Прийшла поліція, але протокол так і не склали… Я зателефонувала на гарячу лінію в МВС і повідомила, що мене пограбували на 10 тисяч доларів. Савчук згодом помстився — подав до суду сім’ю мого сина на виселення з хати. Справу про шахрайство закривали, за моїми скаргами відновлювали. Так тягнеться все донині… У Бучацькому районному суді Савчук програв справу щодо виселення мого сина, а в апеляції виграв. Нині справа в касаційній інстанції. Виганяє моїх дітей з хати… Від жовтня  2015-го я не спілкувалася з ним — не відповідає на дзвінки…

Коментар голови Порохівської сільської ради Івана Крижановського:
— Ольга Іванівна довірилася, дала наперед гроші, а власник хати вчинив непорядно… Я тоді ішов до сільської ради, вона стояла з Савчуком на зупинці. Він поїхав, Ольга Іванівна підійшла до мене і розповіла, що купила хату. Я привітав її, не знав деталей. Поїхала жінка оформляти, а хата — під арештом… Стільки всього з тою хатою пережила! Нині він каже, що Ольга Іванівна нібито позичала гроші у його матері. Це неправда, бо його матір давно в могилі. Не знаю, як вони вийдуть з тієї ситуації… Це перший такий ганебний випадок на всю нашу округу.

«НОВА…» зателефонувала і до Володимира Савчука
— Мені гидко розповідати цю історію. Ми були сусідами, в добрих стосунках. Після смерті моєї мами домовилися, що вона купить будинок, — розповів пан Володимир. — Усіх грошей не мала, обіцяла сплатити. Вона мала борг перед нами: позичила у моєї мами гроші. Яку суму? Точно не пам’ятаю. Десь 7-8 тис. доларів. Звідки у матері були такі гроші? Я їй дав. Розписки про позику нема… Коли повернула гроші, я дав їй розписку, що отримав. А тепер вона підло каже, що ці гроші заплатила за хату. Ми домовилися за продаж хати за 12 тисяч доларів. Тими грошима, які вона потратила на «війну» зі мною, давно би вже все сплатила. За хату вона нічого не заплатила. Не знаю, які гроші і чому давала моїй доньці… Її син самовільно вселився до моєї хати. Ця жінка порушила проти мене кримінальні справи, вирішила мене «киданути», мабуть, начиталася кримінальної хроніки…