Захисник зупинився, коли побачив, що волонтери-земляки ладнають буса. Запропонував допомогу. Впоралися з усім, водночас поспілкувались. Такі несподівані зустрічі додають сил і впевненості, що де б ми не були, — всі об’єднані в боротьбі за Україну.
На російсько-українській війні Олег уже більше п’яти років. Раніше був зв’язківцем, проходив службу в морській піхоті, з початку повномасштабного вторгнення — в 105-ій окремій бригаді Тероборони. Його батько торік вслід за сином також пішов добровольцем на війну. Цього року Олег переніс особисту втрату — не стало його матері. Поспішав із передової, щоб попрощатися… На війні захисник зустрів кохання — з Альбіною познайомився на Харківщині. Тепер чекає на відпустку, щоб розписатись із нареченою, щоб із вірою в перемогу планувати майбутнє.
«Не варто недооцінювати ворога»
— Частину життя я провів на війні. Хотілося б скорішого закінчення, але розумію, що до перемоги ще довгий шлях, — каже Олег. — У попередні роки війни я служив зв’язківцем. Масштабне вторгнення застало мене на роботі в Заліщиках. Прочитав новини, почув звуки вибухів після прильотів у Івано-Франківську. Не роздумував. «Іду захищати країну», — зателефонував до шефа. Хотів долучитися до тернопільських артилеристів, але в перші дні до військкомату стояли величезні черги. «Запишемось у Тероборону», — запропонував товариш. Це був новостворений підрозділ із людей, які раніше не проходили службу, але горіли бажанням вигнати ворога з рідної землі. Так я потрапив із земляками в піхоту. Стрілецькі бої для мене були найважчі. Маю відео після першого штурму на Донеччині — я сам на себе не схожий. Адреналін зашкалював, увесь червоний, мокрий… Бій тривав тоді пів дня. Росіяни штурмували наші позиції, але тероборонівці дали гідну відсіч.
З часом звикаєш до найстрашнішого, варіантів нема — тільки виганяти ворога. Біля Куп’янська ми брали участь у пекельних боях. Треба комусь занести патрони, беру дві коробки і біжу перед москалями. Наша позиція знаходилася найближче до ворога. Деякі з них здавались у полон, але більшість — ні. Якось із шести москалів залишився один. Ми пропонували йому здатись. Не захотів… Чи вони обкурені, чи настільки зазомбовані?.. Проте у жодному разі не варто недооцінювати ворога. Москалі добре підготовлені, мають сучасні автомати, потужну техніку. ЗСУ набирають досвіду, але водночас і росіяни підтягують ресурси. По новинах чуємо, що на фронті все чудово, що ми вже майже перемагаємо, а насправді ще потрібно багато зусиль. Якби українці усвідомили реалії, то підтягнулись би.
«Міф, що одні народжені для війни, а інші — ні»
— На початку року я отримав травму. Ішли з побратимом дорогою. Він рушив в один бік, я — в інший, — пригадує захисник. — Міна гепнула поміж нами — десь за два метри… Дим, осколки… Добряче оглушило, бронік вдарив по грудях, хлинула кров. Підірвався й побіг… У стані шоку мчав із пораненою ногою десь 200 метрів. Добре, що міна рвонула вперед, а не на нас. Таки пощастило. Інакше — нічого б не залишилось з нас… Побратиму тоді ногу переламало. Наш товариш сидів за 50 метрів і все це бачив. Незадовго, на жаль, загинув наш легендарний командир Сергій Король. Ми його дуже поважали, бо завжди був із нами на «нулі», радився з хлопцями, цінував кожного. Цим заслужив величезну повагу. Про його загибель я дізнався в госпіталі в Сумах. Потім мене відправили на лікування в Тернопіль. Приїхав додому і відразу попрямував на цвинтар до Короля…
Після поранення у мене з’явився страх. До того було все «по барабану». Нас обстрілювали, а ми сиділи і спокійно чистили автомати. У піхоті важко, але підтримуємо один одного. Нема такого, що хтось зробив більше, а хтось — менше. Кожен воїн важливий! Арті легше: якщо прилетить, то вже і так не позбирають (сміється, — авт.), а на нас без упину летить… Чорний гумор рятує. Без жартів вже б давно «поїхав дах» (усміхається, — авт.). Говоримо про найстрашніше, то і страх помалу відходить. Найгірше у підрозділі — панікер. Починає хтось сіяти паніку, це передається іншим. Під час штурму панікер некерований. Не надіємось на таких, бо по людині відразу видно, чи вона вистоїть, чи втече. У бою проявляється характер, внутрішня стійкість. У кожного присутній страх, але ми стараємось не підвести інших. Від кожного з нас залежить успіх чи поразка. Говорять, що одні народжені для війни, а інші — ні. Це — міф. Усі хочуть жити, але є відчуття обов’язку.
«На війні кардинально змінюється психіка»
— Людина, яка бачила смерть, по-іншому дивиться на життя. Починає ще більше цінувати рідних, відсіювати несуттєве, — розмірковує Олег. — Хтось зі знайомих розповідає про якісь там проблеми в тилу, а для мене вони звідси видаються дрібницями. Проблема — якщо людина втратила ногу, не може ходити, зазнала іншої важкої травми. Побутові питання вирішуються. Дав би лише Бог здоров’я. Війна мене не сильно змінила. Як був запальним і бешкетним — таким і залишився (сміється, — авт.). Єдине, став більше обачним, бо думками тепер із нареченою. У мене є стимул жити. Кожен із нас на фронті — задля рідних. Щоб москаль не прийшов у наші домівки. Розумієш, що маєш повернутися. Не впускаєш у голову зайвих думок. Зосереджуєшся на завданні й долаєш труднощі. З тих, кого виловлюють на вулиці й тягнуть до військкомату, не буде толку. Свідомий вибір додає сил.
На війні кардинально змінюється психіка… Хтось більш стресостійкий, хтось — менше. Хтось зривається, хтось може поплакати… Але на фронті ми зібрані, нема часу на слабкість. Гірше буде, коли захисники повернуться після війни додому. Посттравматичний стресовий розлад зачепить багатьох. Непросто буде більшості родинам. Знаю це з досвіду попередніх років війни. Побратими поверталися, не могли знайти себе у мирному житті, «різав» контраст між фронтом і тилом, у безпорадності запивали… Я теж пережив таке. Допомогло, коли завантажив себе роботою. Захисники не очікують якоїсь надмірної уваги, але хочуть позитивних змін у країні. Хочуть бачити, що недаремно полягло стільки наших побратимів, що немарні всі наші зусилля. Воїни всіма силами тримають фронт, прориваються, виганяють ворога, а тил має так само потужно трудитися для майбутнього нашої країни.
Джерело: НОВА Тернопільська газета