«Коли мій чоловік Ігор телефонує до мене, він відразу знає, чи я вишиваю. Каже, що у мене тоді навіть голос змінюється, – з усмішкою розповідає сімейна лікарка Великоберезовицької амбулаторії Ірина Сампара. – Я так заспокоююся під час вишивання, що для мене це – наче своєрідна медитація. Як молитва. От як довго молишся – заспокоюєшся. Таке ж у мене з вишивкою».

Нині прізвище пані Ірини – серед майстринь, які володіють давніми швами і техніками борщівської народної вишивки, що, як відомо, визнана елементом нематеріальної культурної спадщини України. Її роботи були неодноразово представлені на різноманітних виставках. А починалося все з… квіточки, намальованої кульковою ручкою на кухонному рушничку.

Перший урок вишивання дав… тато

– Вишивки мене оточували змалечку, завжди було вишиття у хаті в обох бабусь. Десь з п’яти років я вже приглядалася, як вишивала мама, ходила за нею і просила теж навчити мене вишивати. Та оскільки я шульга і, щоб пояснити мені, треба було повернути все на інший бік, мама відкладала цей момент. Тоді зголосився допомогти мені тато. На звичайному кухонному рушничку він намалював кульковою ручкою квіточку і стебловим швом показав, як можна вишивати.
У шкільному віці я вишивала якісь дитячі картинки – тоді це було дуже модно. Першу сорочку і перший рушник вишила, коли закінчувала школу. Потім вишила сердечко до Дня Валентина своєму майбутньому чоловікові, коли ми ще зустрічалися, воно досі у нас зберігається.

Далі настав довгий період, близько

20 років, коли я взагалі не вишивала. Чому? Було навчання в медичному університеті, потім малі діти, які потребували багато уваги, становлення на роботі. А тоді в якийсь момент прокинулося бажання – захотіла створити обереги для найрідніших. Знала, що вишивка має величезне оберегове значення. Тож вишила сорочки обом мамам – своїй і чоловіковій, чоловікові і дітям, сестрі, племінникам, близьким подругам і собі, звичайно.

«Як ти могла вирахувати ті ниточки?..»

– Отож задумала я спочатку вишити сорочку своєму чоловікові, а одна знайома й каже: «Іро, ото, що вишивають на смужках, а потім вшивають – то не вважається справжньою сорочкою». А я ж на той момент ще не мала стільки знань. Красиво – то й красиво, мені взагалі подобався вигляд вишиття, а в такі нюанси я не вникала. Це тепер уже розумію, як це важливо: чи спочатку розкроювати, а потім на тому вишивати, чи вишивати на суцільному полотні; як саме кроїти і яке полотно брати; які нитки підходять до того чи іншого полотна. Нині для мене це надзвичайно легко, але тоді думала, що то просто неможливо буде здійснити!

Виношувала цю ідею близько року і нарешті зважилася. Дуже мені подобається техніка низинка. Нині я вишиваю нову сорочку чоловікові замковою низинкою. А тоді – звичайною. Втім, готової схеми не було. Мені дали сорочку і сказали: якщо хочете – відшивайте. Я, напевно, більше тижня відмальовувала візерунок, по ниточці рахувала.

Дуже було багато докладено зусиль до тієї сорочки. Я її вишивала довго – майже два роки. Щоб вишити два сантиметри планочки, у мене йшло п’ять годин! Але результат вартий цього – густа, суцільна вишивка на тоненькому полотні. Чоловік дуже цінує мою роботу, і коли одягає сорочку, завжди повторює: «То лише я один знаю, чого вартує та сорочка. Бо хтось гляне і не повірить, що то вишите руками, а не ткане полотно. Ну як ти могла вирахувати ті ниточки?!»

«Відтворюю автентичну вишивку з музейних експонатів»

– Сучасний одяг, декорований вишивкою, і традиційна вишивка – то різні речі. Я відтворюю саме автентичну вишивку: підбір старовинних візерунків і їх розташування, використання натуральних матеріалів, давні крої і фасони. Вважаю, що саме з тих моментів формується щось особливе.

Яка із створених мною вишиваних сорочок для мене найособливіша? Із чоловікових – саме та, над якою я так довго трудилася і вишивала низинкою. У ній традиційний чоловічий орнамент, вона красива, дуже колоритна.

А з жіночих – моя зі сваргами. Фотографію цієї сорочки я побачила у Фейсбуці на сторінці етнографа Андрія Єрмакова. Він збирає вишивки і створює схеми для сорочок Східного Поділля. Ця сорочка – музейний експонат. Вона мені сподобалася через те, що тут дуже цікавий орнамент – сварга. Як відомо, це прадавній слов’янський символ сонця, роду. Сорочка ця дуже красива! І я захотіла, щоб у мене була така.

Теж досить довго виношувала ідею. Радилася з різними майстринями, навіть до Андрія Єрмакова зверталася, перепитувала точно, який крій має бути. Сорочку зі сваргами я вишивала близько пів року, нині створюю таку чоловікові – щоб була пара до моєї. А доньці і синові вишивала сорочки з нагоди закінчення школи – з колекції автентичних борщівських сорочок.

«Борщівську сорочку на конкурс вишивала 800 годин!»

– В інтернеті часто зустрічала інформацію про різноманітні майстер-класи з вишивки. Так натрапила на Школу борщівської народної сорочки (ГО ШБНС), яку організували моя однокурсниця Лариса Овчарук разом з майстринями Вікторією Кривоніс і Майєю Юркевич. Вони проводять майстер-класи, онлайн-навчання, уроки, де навчають різних швів та технік, посвячують у тонкощі створення борщівської сорочки. Вирішила приєднатися до них. Я й нині відвідую цю школу, відшліфовую свої вміння. Взагалі, стараюся робити досконало все, до чого торкаюся, а коли чимось захоплююся, то вкладаю у це максимально, купую безліч літератури, щоб мати багато інформації. До слова, одна з найцінніших книжок для шанувальників борщівської сорочки – «Борщівська народна сорочка. Експедиційні матеріали та приватні колекції», яку упорядкували Людмила і Олексій Покусінські. Тут зазначені способи крою борщівської сорочки, показані способи вишивки, шви, техніки, є зразки.

В ГО «Берегиня» майстрині теж часто проводять майстер-класи з вишивки, де навчають різних давніх традиційних швів і кроїв.

Багато схем також створює відома майстриня-вишивальниця, художниця Лідія Бебешко. Саме її схемою я скористалася, коли вишивала борщівську сорочку для конкурсу «Борщівська сорочка – здійсненна мрія!», яку організували у ГО ШБНС. Моїй сорочці віддали багато голосів. Я отримала перше місце і дуже гарні призи – тематичні книги, нитки і тканину для створення нової сорочки, коралі ручної роботи, оригінальні глиняні тарілки. До призового фонду долучалися майстрині різних напрямків, кожна з яких хотіла представити своє вміння якнайкраще. Тож завдяки цьому конкурсу я отримала надзвичайно цінний досвід і дуже красиві подарунки. До слова, полічила, що на створення борщівської сорочки на конкурс довелося витратити 800 годин! Звісно, при тому і на роботу ходила, і виконувала домашні справи. Після перемоги у конкурсі жінки часто звертаються до мене за порадою. Стараюся всім допомогти, підказати.

«Сорочка – і оберіг, і пам’ятка»

– Щодня, окрім неділі й свят, вишиваю в середньому 2-3 години, хоча бувало, що й 10 годин поспіль сиділа за вишиттям, коли до запланованої дати хотіла закінчити сорочку.
Як вдається поєднувати працю сімейного лікаря, домашню роботу і вишивання? Це дуже хороше поєднання! Лікарем я хотіла бути змалечку, це улюблена справа мого життя. Та все одно, коли перебуваєш на роботі, думаючи про своїх пацієнтів і бажаючи їм максимально допомогти, накопичуються напруження і втома. Коли ж починаю вишивати – про втому забуваю буквально за кілька хвилин з того моменту, коли беру голку до рук!

Тішуся, що моя донька Соломія теж захотіла вишивати. Але оскільки навчанню в медичному університеті мусить приділити більше часу, тож над сорочкою їй доведеться потрудитися трохи довше. Передаю свої вміння також племінниці Наталочці, коли вона приїжджає до нас на канікули. Їй лише 10, та вона вже із захопленням береться до вишивки.

Хоча я вишиваю і образи, і рушники, та все ж до сорочок душа лежить найбільше. Нині працюю над сорочками для чоловіка і сина, у планах – для себе і Соломії, вже маю схеми, потрошку купую нитки.

Сорочка – це і оберіг, і пам’ятка, що зможе передаватися з покоління в покоління. Хочу лишити пам’ять про себе. Я маю сорочку, яку залишила мені у спадок моя бабуся. Це така особлива сорочка, з ромбами, вишитими кольорами, – автентичний візерунок нашого Тернопільського району. Це для мене дуже цінна і дорога річ, люблю її, милуюся нею – і відчуваю тепло бабусиних рук. Може, колись мої внуки так будуть радіти, як я своїми руками створю такі обереги для них?..