З 1 вересня українські школи і місцеві адміністрації сповна відчули «результат» так званої освітньої реформи, яку більшість експертів називають освітнім геноцидом української нації. Держава суттєво зменшує видатки на освітні послуги у школах і понижує гарантії якісної освіти, зокрема, через ліквідацію шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов та інших предметів. Держава також більше не утримуватиме поділ класів на групи при вивченні української та іноземних мов, утримання шкільної бібліотеки, психолога, логопеда, соціального педагога. І що не менш важливо, – гуртків та груп продовженого дня.
Які аргументи Міносвіти?
Міністр Лілія Гриневич чітко окреслила, що з державного бюджету будуть фінансувати лише зарплати вчителів у навчальному процесі (тобто не враховується навчання у групах продовженого дня) та окремі одиничні проекти. «Із державного бюджету фінансується заробітна плата педагогічним працівникам і цільові стимулюючі субвенції. Наприклад, кошти на Нову українську школу. Оплату технічного персоналу і решту видатків, які пов’язані з утриманням школи, має фінансувати місцевий бюджет», – заявила міністр освіти.
Таке рішення «реформаторка» пояснює нібито збільшенням коштів, що їх в рамках децентралізації, отримали місцеві громади. Чи так це?
Що ж маємо насправді?
Експерти Асоціації міст України попереджали про проблему катастрофічного недофінансування освіти ще при розгляді проекту держбюджету на 2018 рік. Тоді обсяг недофінансування освіти з державного бюджету оцінювали у 13,3 млрд. грн. Нагадаємо, це кошти, які мали б іти ЛИШЕ на зарплати. Це ті кошти, які уряд обіцяв дати вже після реформи, але не дав. У Тернополі на зарплати вчителям не вистачає 87 млн. грн. Загалом по Україні 76% громад недоотримали коштів на освіту від 30% до 55%.
А тепер проаналізуємо, що дала децентралізація, про яку говорить міністр Гриневич? У рамках децентралізації міста отримали вдвічі більше видатків, ніж надходжень. Наприклад, Тернопіль додатково отримав 394 млн. грн. надходжень, а додаткові видатки склали майже вдвічі більше – 664 млн. грн. При цьому додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям і медикам складає 87 млн. грн. (їх мали перерахувати з центрального бюджету). Така ж ситуація з фінансуванням проф-техосвіти.
Виходить, Тернопіль має винайти з власних резервів кошти, щоб виконати фінансові зобов’язання… уряду!
Зрозуміло, що вчителі мають бути із зарплатами. І влада Тернополя робить все для того можливе. Гроші на зарплати переводять з інших статей витрат — переважно інфраструктурних проектів. Але ж є ще інші «залізні» статті витрат — як-от комунальні послуги, ремонти шкіл, підручники. Їх мерія теж зобов’язана фінансувати з міського бюджету. Але ж міський бюджет не безмірний. Виникла критична ситуація з групами продовженого дня і гуртками. На них банально немає коштів. Вихід один – або закривати групи, або просити кошти з державного бюджету. Тим часом Міносвіти й тут «переводить стрілки» на батьків.
Діти — це питання тільки батьків?
У Міністерстві освіти вважають, що забезпечення умов для навчання є компетенцією місцевої влади. Тому і фінансове забезпечення функціонування груп продовженого дня має здійснюватися на місцях. А оскільки на це у місцевих бюджетах коштів немає, то, мовляв, повинні думати батьки. Ось позиція Міносвіти, яку висловлює Андрій Осмоловський, керівник директорату дошкільної та шкільної освіти:
«Організація групи продовженого дня не виключає батьківської або будь-якого іншої (не забороненої законом) участі у фінансуванні. Така можливість навіть передбачена Порядком створення груп. Тобто, батьки можуть платити за перебування дитини на групі продовженого дня.»
Як бачимо, Київ перекладає свої фінансові зобов’язання не лише на плечі куцого місцевого бюджету, а й на плечі сімейних бюджетів українців. У тому числі — й тернополян. «Освітній геноцид» — у дії.
Віктор Прохасько
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: кошти, освіта