Ти у дитинстві, як багато хлопчаків, розвагу, мабуть, мав:
Конструктор LEGO із коробки діставав,
Конструював із нього штуки всякі: авта, залізниці і мости,
Не знав й не міг нізащо знати у ту пору ти,
Який пророчий і трагічний буде в цім для тебе зміст,
Що буде у твоїм житті отой, останній міст
І довелось тобі його не будувати,
А власноруч у мить критичну підірвати
Ніхто не знає, як секунди ті тягнулися для тебе:
На детонатор ти дивився чи, можливо, очі звів до неба?
І що в душі твоїй кричало й клекотіло:
Сміливість фаталіста, чи незламний дух, що возвишається над тілом?
Ти міг, напевно, вірогідне виправдання підшукати,
Чому той міст триклятий не вдалося підірвати,
Та вибір невеликий в тебе був, мабуть, єдиний:
Тут – танкова колона, там – твоя земля й родина
“Три, два, один…”, – перед очима все життя пробігло і згадався, може, той дитячий іграшковий міст…
Напевно, так вчинити міг Герой, не фаталіст
Тепер залишишся посмертно молодим і ледь усміхненим на цій світлині
А ти заплач і помолись за нього, Україно…

Ігор Дуда