У потоці гнітючих новин про епідемію коронавірусу в Китаї, а тепер і в інших країнах світу, хочеться дізнатися, як почуваються українці, які опинилися в зонах спалаху недуги. Прикро, але 45 українцям, які повернулися днями з Уханя на Батьківщину, довелося пережити неприйняття… Літак з евакуйованими не хотіли приймати в аеропортах, а в селищі Нові Санжари на Полтавщині закидали камінням автобус, який доправляв людей до санаторію. В Ухані ще залишилися українці, чимало наших громадян є й в інших містах Піднебесної, але чи зважаться вони після всього повернутися додому, щоб почуватись у безпеці? Хтозна…
«НОВА…» поспілкувалася з колишньою кременчанкою Світланою Дзюмою, яка шість років мешкає в китайському місті Вейфан, що у провінції Шаньдун. Вейфан із 8,5 млн. населення розташований далеко від вогнища інфекції — за тисячу кілометрів від Уханя, але й там 44 особи захворіли на коронавірус, місто закрите на карантин до стабілізації ситуації.

— Світлано, евакуація українців із Уханя викликала на Батьківщині протестні акції. Наш уряд хотів доправити їх без розголосу, громадянам нічого не пояснили, не підготували, водночас відбулися навмисні маніпуляції через інтернет… Як ви це сприйняли?

— Боляче, тривожно, але з розумінням. На мить уявила себе з двома дітьми в автобусі, що їхав у Нові Санжари… Не знаю, як би я пояснила це синові Михайликові, котрий всім серцем любить Україну, називає себе українським китайцем… Але зібралася з думками і заспокоїлася. Вина української влади, що не змогла правильно донести інформацію до людей. Чому Китай спокійний? Бо їм все чітко пояснили  —  з вірою у те, що все буде добре, що їхня країна сильна і впорається з епідемією. Натомість читаю новини на українських сайтах, переглядаю коментарі у соцмережах — іноді жахаюся. Показують, що в Китаї люди падають на вулицях, що в Гонконзі розстрілюють через вірус. Через нагнітання й фейки виникла паніка перед евакуацією українців з Уханя. На китайському телебаченні показували кадри з України. Розривалося серце… Мій чоловік Чан Гуо Чін підтримав мене, сказав, що не було б паніки, якби люди розуміли, що відбувається.

— Чи китайцям розповідають про реальну ситуацію із захворюванням на коронавірус? Ви впевнені, що знаєте правду?

— На початках, можливо, дещо замовчували про небезпеку вірусу, але зараз вся інформація відкрита, бо реальний стан не приховати. Першим забив на сполох лікар-офтальмолог, який працював із хворими, — написав у студентській групі: «SARS повернувся». Припустив, що повторився спалах важкого гострого респіраторного синдрому, який охопив Китай у 2003-ому і призвів до смерті понад 800 людей. На жаль, цей лікар помер від коронавірусу… Китайський уряд вчасно запровадив карантинні заходи, щоб вірус не розповсюджувався.

Перші випадки недуги були саме на новорічні свята, коли китайці масово зустрічаються, контактують. Коли Ухань закрили, ми гостювали у батьків мого чоловіка, дивилися новини. Мій свекор передусім порадив зателефонувати до моїх батьків і заспокоїти їх. Паніка тут теж була, але не така сильна як в Україні. Китайцям сказали, щоб не покидали осель без потреби — всі чемно виконують. Щодня мені, та й усім китайцям, приходить на телефон СМС з інформацією, як захиститися від вірусу: не виходити без потреби на вулицю, якщо ідеш, то одягати маску, мити руки, здійснювати вологе прибирання у помешканні, стежити за здоров’ям. Якщо на китайських сайтах з’являється неправдива інформація, її блокують. Той, хто поширює неправду, несе кримінальну відповідальність. На одному інтернетресурсі щодня поновлюють офіційну інформацію про кількість хворих, померлих, вилікуваних. Китай з перших днів підтримують гуманітарною допомогою сусідні країни — Корея, Японія.

— Яка нині ситуація в Ухані? Може, спілкуєтесь із кимось звідти?

— Кількість випадків захворювання на коронавірус у материковому Китаї 24 лютого досягла 77269, загиблих — 2596. Найбільше інфікованих в Ухані. Лікарі там ходять по домівках і перевіряють, щоб ніхто не приховав симптоми недуги. Якщо виявляють хворого, обстежують і його рідних. У новинах розповідали, що в одній сім’ї захворіли всі дорослі, а двоє діток — ні. За малечею, поки одужають батьки, доглядають лікарі. Перший симптом коронавірусу — підвищення температури. У жодній аптеці в Китаї нині не продають жарознижуючі препарати. Якщо хтось запитує, аптекарі відразу викликають поліцію і людину перевіряють. Але китайці відповідальні — самі  дотримуються рекомендацій. Я настільки повірила в них! В Ухані у мене є кілька знайомих українців. Розповідають, що не виходять із домівок, продукти замовляють через інтернет, їм приносять під двері. Про нинішню ситуацію спілкуємося в чаті українців у Китаї. Наскільки відомо, в Ухані ще залишилося близько
50 українців. Підтримуємо одні одних, допомагаємо фінансово. Збирали гроші для дівчини Насті, яка не змогла повернутися в Україну з Уханя, бо хотіла взяти з собою собачку.

— Китайці дисципліновані через їхню ментальність чи через те, що там при владі комуністи?

— Китайці довіряють своєму уряду, бачать зміни. Їх президент любить свою країну, робить усе, щоб люди жили повноцінно. Протилежне бачимо  в Україні: люди не довіряють уряду. Українці століттями борються за свою державність, навіть у роки незалежної України змушені відстоювати свої права. Нині українці ще й травмовані війною на Донбасі. Власне, тому нічого дивного, що з недовірою сприйняли питання евакуації людей із Китаю.

— Версій про походження коронавірусу кілька. Як гадаєте, чи міг вірус «утекти» з лабораторії?

— Не знаю, чи ця версія може бути правдивою. У Китаї розповідають, що вірус «вийшов» із базару морепродуктів — хтось з’їв інфікованого кажана.

— Яка нині ситуація у вашому місті? Чи є харчі? Чи працюють підприємства, державні установи?

— У Вейфані — 8,5 млн. мешканців. Захворіли на коронавірус 44 особи, 12 із них вже одужали, летальних випадків нема. У нас досі карантин, але вже почали працювати страхові компанії, банки, супермаркети, McDonalds — їжу виносять, на місці їсти заборонено. Школи, дитячі садки досі закриті. Уряд Китаю з розумінням поставився до громадян, котрим потрібно погашати кредити, упродовж карантину вони нічого не сплачують. Наш знайомий відкрив недавно сауну, взяв чималі кредити, тепер зітхає… Китайська економіка зазнала великих втрат через спалах коронавірусу. Але помалу ситуація стабілізується. У нашому місті далі закриті житлові сектори, вхід лише з паспортом. Отримуємо талони, з якими можна раз на три дні піти до супермаркету. На 10 хвилин виходжу з дітьми подихати у двір біля нашого будинку. Ні з ким із сусідів не спілкуємось. Мій чоловік їздить на роботу.

— Йому дозволяють переміщатися містом?

— Мій чоловік — підприємець, їздить до офісу, бо вдома важко працювати з дітьми. Ні з ким не контактує, носить маску, все дезінфікує.

— Китайців, які занедужали на коронавірус, лікують безкоштовно?

— Абсолютно безкоштовно — від діагностики до повного одужання. На початках епідемії деякі приватні медики відмовлялися лікувати інфікованих, проте військові лікарі не могли порушити присяги — цілодобово біля хворих. Показували відео, що медики стрижуться налисо. Навіть поширювалися чутки, що вірус живе у волоссі. Насправді лікарі підрізали волосся, бо в захисних костюмах і масках спекотно, важко стежити за гігієною.

— Які прогнози китайських медиків? Чи вдасться подолати епідемію?

— Ситуація поступово стабілізується: якщо раніше щодня кількість заражених збільшувалася на 2 тисячі, то нині зменшується на 2 тисячі. Це, безумовно, результат карантину. За прогнозами лікарів, вірус вдасться подолати у квітні, коли потепліє, адже це сезонне захворювання. Так само було з SARS. Лікарі намагаються винайти вакцину від коронавірусу.

— Чи ви плануєте повернутися в Україну найближчим часом?

— Це найболючіше запитання. Щороку я літаю в Україну, всім серцем — з рідними у Кременці. Мій чоловік справді хотів, щоб я з дітьми полетіла в Україну і перебула там, поки все не закінчиться. «Ми — сім’я, тому ми залишимося з тобою», — відповіла я. Бачимо зараз спалахи вірусу й по інших країнах, тому нема гарантії, що десь можна абсолютно вберегтися. Щоб подолати коронавірус, потрібно не піддаватися паніці, маніпуляціям, вірити в медицину. «Вірусу не боюся!» — з такою думкою маємо підтримувати в цей непростий час одні одних. А ще наша велика сила — у людяності.