1 червня стало відомо, що аргентинський форвард «Барселони» Ліонель Мессі вирішив не активовувати опцію переходу з Каталонії. Його контракт завершується влітку наступного року, однак уже зараз він міг піти з команди. Опцію потрібно було активізувати до 31 травня, але Мессі цього не зробив, і, як стверджують джерела з ФК «Барселона», найближчим часом керівництво команди має намір продовжити його контракт.
На тлі цього повідомлення активізувалися й чутки про повернення до «Барселони» бразильського форварда Неймара, якого Мессі хоче бачити своїм партнером по лінії нападу. Перехід бразильця може відбутися в рамках «обміну століття» — таку оборудку готують боси «Барселони».
Загалом участь у ній можуть взяти до десятка європейських клубів, включаючи ПСЖ і «Ювентус», але найголовніший пункт обміну — перехід до ПСЖ Антуана Грізманна.
Каталонці оцінюють Грізманна приблизно в 100 мільйонів євро і продадуть його навіть у тому випадку, якщо ПСЖ не погодиться на обмін. Серед інших гравців, які можуть бути включені в угоду щодо повернення Неймара до «Барси», також називають Усмана Дембеле і Філіпа Коутіньо.
Нагадаємо, що Грізманн перейшов до «Барселони» із «Атлетико» минулого літа за 120 млн. євро, але не виправдав очікувань керівництва синьо-гранатових (у 37 матчах у всіх турнірах за клуб 29-річний француз забив 14 голів).
На тлі такої масштабної оборудки нині згадаємо топ-8 європейських обмінів минулих років.
Іван Саморано — Роберто Карлос
(+ 15 млн. євро, «Реал» — «Інтер»)
Один з найкращих лівих крайніх захисників в історії футболу потрапив до «Реала» майже випадково. «Інтер» хотів купити Саморано, намагався збити ціну, а в якості компенсації запропонував молодого крайнього захисника, який занадто часто ходив в атаку. У «Реалі» Карлос отримав можливість більше атакувати і став суперзіркою. А Саморано не те щоб провалився, але й близько не показав в Італії тієї результативності, що була в Іспанії. Через рік міланці купили нову дев’ятку — Роналдо.
Генріх Мхітарян — Алексіс Санчес
(«Манчестер Юнайтед» — «Арсенал»)
Дивна угода, яка навіть на момент переходу не виглядала цілком логічною. У Мхітаряна були погані стосунки з Моуріньо, і конфліктні ситуації швидко ставали надбанням громадськості. Але обмін на Санчеса, який втомився тягнути «Арсенал», нічого доброго не зробив. Санчес в «МЮ» отримав величезну зарплату (500 тис. євро на тиждень), через яку кілька гравців МЮ також зажадали підвищення. Навіть віддаючи його в оренду, «МЮ» все одно змушений платити йому більше половини зарплати. Мхітарян в «Арсеналі» також не заграв.
Леонардо Бонуччі — Доменіко Крішіто
(+ Серхіо Альмірон і 12,5 млн. євро, «Барі», «Дженоа», «Ювентус»)
Каламутна схема, яка могла відбутися тільки в Італії. Влітку 2010-го «Ювентус» вирішив купити захисника «Барі» Бонуччі, який під керівництвом Антоніо Конте провів відмінний сезон. Але Бонуччі належав «Барі» тільки частково — частиною прав на гравця володів його попередній клуб «Дженоа». У «Дженоа» грав захисник Крішіто, частина прав на якого, як і раніше, належала «Ювентусу». В результаті складної схеми «Юве» відмовився від своєї частини прав на Крішіто, а «Дженоа» — від своєї частини прав на Бонуччі. «Барі» отримав від «Юве» Альмірона і 12,5 млн. євро. Бонуччі з’явився в «Ювентусі», Крішіто залишився в «Дженоа». Не дивно, що ФІФА заборонила спільні права на гравців.
Ешлі Коул — Вільям Галлас
(+ 7 млн. євро, «Арсенал» — «Челсі»)
Через невелику зарплату Ешлі Коул явно не мав наміру продовжувати кар’єру в «Арсеналі» — хоча в 2004 році у Арсена Венгера ще була дуже сильна команда. Галлас став непоганим придбанням, відіграв в «Арсеналі» чотири роки, сварився з одноклубниками і врешті-решт перейшов до «Тоттенхема». А Коул виграв з «Челсі» все, включаючи Лігу чемпіонів.
Кларенс Зеєдорф — Франческо Коко
(«Інтер» — «Мілан»)
У спробі отримати сильного крайнього захисника «Інтер» пожертвував навіть Зеєдорфом. Кларенсу тоді було 23 роки, він уже виграв Лігу чемпіонів і був гравцем основи і в «Інтері», і в збірній. У «Мілані» він провів 10 років і став легендою. А Коко п’ять років просидів в «Інтері» в запасі (заважали травми) і в 30 років остаточно переключився на ток-шоу й серіали, покінчивши з футболом.
Андреа Пірло — Гулі
(+ від 5 до 13 млн. євро,
«Інтер» — «Мілан»)
Ще один зразковий приклад того, як треба розводити сусідів, і знову від «Мілана». Мало хто зараз пам’ятає Андреса Гульєльмінп’єтро, більше відомого як Гулі, зате Пірло знають всі.
Фернандо Торрес — Луїс Гарсія
(+ 34 млн. євро,
«Атлетико» М — «Ліверпуль»)
Гарсія був одним з найважливіших гравців у тріумфальній для «Ліверпуля» Лізі чемпіонів’2004/05. Але в 2006 році він перестав потрапляти до складу. Одночасно Бенітес націлився на талановитого страйкера з Мадрида. «Атлетико» хотів 40 млн.: «Ліверпуль» був готовий віддати 30. В результаті сторони домовилися. Мадридці отримали вікового вінгера, який все ще був здатний принести користь, і 34 млн. Гарсія відіграв за «Атлетико» два наступних сезони, а Торрес забив купу голів, аж до переходу в «Челсі» через три роки. У результаті він навіть приніс клубу вигоду: «Ліверпуль» продав його за майже 60 млн. євро.
Златан Ібрагімович — Самуель Ето’о
(+ 40 млн. євро, «Інтер» — «Барселона»)
Моуріньо намагався утримати Ібру, але коли той дав зрозуміти, що не залишиться, то вичавив із ситуації максимум. Ето’о не забивав стільки, як швед, але й не треба: для цього «Інтер» на отримані гроші купив ще одного форварда. Міліто забивав голи, а Самуель «літав» на лівому фланзі атаки, а іноді й захисту. «Інтер» виграв усе, а Златан посварився з Гвардіолою й швидко пішов з «Барселони».