Після восьми років підступного гібридного протистояння, ворог зняв усі маски і здійснив повномасштабний напад на нашу країну, розтягнувши фронт на тисячі кілометрів.
Понад три тисячі населених пунктів нашої держави за лічені дні опинилися під окупацією, було зруйновано важливі інфраструктурні об’єкти, а економіці країни нанесено безпрецедентний удар. Україна втратила десятки тисяч своїх громадян, мільйонам людей війна скалічила долі…
Чи змогла б витримати таке протистояння будь-яка інша країна Європи? Україна витримала. Ціною життя своїх Героїв ми зупинили ворога, а вже за місяць змусили його очистити частину наших земель. З-під окупації було звільнено понад 1000 населених пунктів нашої країни, які нині повертаються до нормального життя.
Водночас близько двох тисяч українських міст, селищ та сіл залишаються під контролем ворога. Та ми не віддамо рашистам жодного кілометра своєї землі, це навіть не обговорюється. Тому нині так важливо змобілізуватися і сконцентруватися у спробі завдати ворогу такого нищівного удару, щоб на сотні років відбити йому всіляке бажання не лише лізти на нашу землю, а навіть дивитися у наш бік!
Пів року – досить тривалий термін для військових дій. Хтось за цей час «просів» морально, хтось має певне розчарування, а в когось проявилися застарілі болячки. Ми хоча й армійці, але залишаємося людьми, зі своїми слабкостями та недоліками.
Однак у тилу сподіваються саме на нас. Наші рідні і близькі пам’ятають нас такими, що в перші дні війни не злякалися підступного ворога і вирушили на захист Батьківщини. Вирушили з невимовною люттю та грізною образою, бо в когось рідні змушені були поїхати на чужину, чиїсь близькі ховаються у бомбосховищах, а в декого потерпають в окупації…
Ми вирушали без жодних надій на зарплати та премії, розуміючи чого це нам може вартувати, і просто сподівалися бити ворога. Бо якщо ми не зупинимо його десь на Запоріжжі, то завтра він уже буде під Збручем. І як не ми, то хто?! Не маємо забути ці благородні емоції, вони залишилися для нас дороговказом.
Україна досі в небезпеці, хоча вже шість місяців дає гідну відсіч окупанту і має шанс завдати йому нищівної поразки. Все відчутніше розкручується машина історичного українського успіху, а ми маємо честь бути її частиною. Діємо задля цього, наближаємо перемогу!

Денис Лучка, журналіст “НОВОЇ Тернопільської газети”, нині – військовослужбовець