У школах розпочався навчальний рік, учням роздали гору підручників — гайда до праці! Але не всі, мабуть, задумуються, що за кожним підручником — тривала копітка праця авторів. Викладачка Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Надія Васильківська є співавторкою кількох випусків підручників з української мови для 3 і 4 класів.

Добре знає творчу «кухню». На підготовку матеріалу для одного підручника затрачає близько року, викроює на це вільний від основної роботи час. У кожен підручник вкладає не тільки знання, а й душу, бо хоче, щоб учні отримували міцні знання, щоб їм було цікаво в школі.

Свого часу Надія Адамівна закінчила з відзнакою факультет ПВПК Тернопільського державного педагогічного інституту, вчителювала у селі Плотича Тернопільського району. З 1987-го року почала викладати в рідному інституті. Здобула науковий ступінь кандидата педагогічних наук, вчене звання доцента. Нині викладає методику навчання мовно-літературної освітньої галузі на факультеті педагогіки і психології ТНПУ ім. В. Гнатюка.

— Надіє Адамівно, в останнє десятиліття шкільні підручники змінюють мало не щороку. Але батьки школярів ще пам’ятають той час, коли багато випусків учнів навчалися за одними підручниками. Чи справді є потреба щоразу їх змінювати? Чи немає в цьому елементу комерції?

— Життя змінюється швидким темпом, тому й підручники потрібно щоразу удосконалювати. Сучасні учні значно відрізняються від учнів попередніх поколінь, отже, ми повинні це враховувати. Окрім того, підручники зношуються. А кожна дитина хоче користуватися охайними.

Тому раз на чотири роки друкують нові підручники. Стосовно питань комерції, то я в це питання не вникала ґрунтовно. Гідні підручники, які отримують високу оцінку спеціальної конкурсної комісії, друкують за державні кошти. Підручники, в яких я є співавторкою, — це теж державне замовлення. Маю за честь долучатися до такої важливої справи. Дуже добре, що сучасні школярі отримують підручники безкоштовно, а коли навчалося в школі моє покоління, то наші батьки купували підручники.

— Чи з початком запровадження освітньої реформи «Нова українська школа» виникла потреба ґрунтовно все змінювати?

— Докорінна реформа в освіті потрібна. Українські школярі повинні отримувати в школі не лише певну суму знань, а підготуватися до успішної самореалізації в житті, навчанні, праці. І до цього має їх готувати сучасна українська школа. Випускники повинні бути патріотами, особистостями, інноваторами, які зможуть повести українську економіку вперед. А стосовно того, чи змінювати геть усе, скажу так: те, що корисне, апробоване роками, надбане українською наукою, звичайно ж, залишається. Як авторка підручників з української мови, наведу приклади. Методика вивчення звуків і букв, навчання дитини читати склади, слова, методика навчання написання букв, складів, слів тощо — усе це залишається. В Україні вчителі мають право вибирати, за якою програмою навчати дітей, за яким підручником, аби досягти найкращих результатів. Це переваги сучасної української школи.

— Чи знаєте, в яких саме школах навчаються за вашими підручниками?

— Ні, я це не відстежувала. Знаю тільки наклади підручників. За кількістю проданих книг підрахували, що приблизно кожен четвертий учень в Україні навчається за нашими підручниками. Вчителі цінують хороші видання. Навіть якщо вони спочатку виберуть не найкращий підручник, то згодом відмовляються, бо це впливає на якість роботи.

— Здавалося б, підручники мали б писати фахівці, які тільки й цим займаються. А виявляється, що готують і викладачі, і вчителі — у свій вільний час… Чому ви взялися за таку нелегку справу?

— Колись я теж так думала, як ви, але насправді це не завжди так. Пишуть і викладачі, і вчителі. На мою думку, підручник може готувати фахівець, який добре обізнаний і з теорією, і з практикою, який має базову освіту, знає реалії школи, має досвід роботи з дітьми певного віку.

Треба розуміти не лише, що подати, а й як це зробити: як донести учням матеріал, як зацікавити їх. У нашому підручнику саме такий колектив авторів. Я ніколи не думала, що писатиму підручники. Запросила мене до такої праці колега Олександра Іванівна Мельничайко, яка багато років була авторкою підручників з української мови. Порадила доктору педагогічних наук, професору, українському мовознавцю Миколі Самійловичу Вашуленку взяти мене співавторкою їхнього підручника для 3 класу. Так ми утрьох підготували спільне видання. До речі, Микола Самійлович — автор «Букваря», якому вже понад 40 років! Олександра Іванівна, на жаль, відійшла у засвіти. Багато чого я в них навчилася. Нині працюю над підручниками у співавторстві з М. С. Вашуленком та С. Г. Дубовик. Безумовно, автор повинен мати добре серце, інакше — підручник ніколи не буде добрим. Це, як пекти чи готувати щось із душею — неодмінно вдасться.

— Часом доводиться чути від учителів і батьків, що нинішня шкільна програма складна, підручники — складні. Яка ваша думка?

— Попередні програми справді були складнішими. Однак у нових є тенденція до спрощення, скорочення кількості виучуваного матеріалу. Стосовно того, чи складними є підручники, точно відповім про наші підручники з української мови. Вони не лише не є складними, а й цікаві, сучасні, гарно оформлені, доступні, написані з любов’ю. Я працювала вчителькою початкових класів, тож коли тепер готую підручники, завжди уявляю, ніби я проводжу урок. Обмірковую, що б я запропонувала учням, як би найкраще подала той чи інший матеріал тощо. «Чому ти усміхаєшся?» — буває, зайде до кімнати моя мама, коли я працюю над підручником. Це все мимоволі, бо у мене перед очима — діти! Особливо треба бути вимогливим до себе авторам підручників для початкової школи. Необхідно викластися так, ніби для рідних дітей. Коли моя донька закінчувала навчання у 2 класі, я готувала підручник для 3 класу, тому всі вправи перевіряла на ній. Якщо подобалися їй — давала до підручника, а якщо ні, то не брала. Часом здається, що завдання цікаве, однак дитина сприйняла його так-сяк, а має ж бути захоплена, тому підбираю інше. Домашні завдання даю невеликі, щоб учень не думав: «Знову на завтра ті уроки готувати…», а легко їх виконував. Підручник має бути доступним. Не може бути написаний шкільний підручник, наприклад, із біології, так, ніби для студентів медичного університету. Якщо на сторінці багато незрозумілих слів, то про яку читабельність тексту може йти мова? Учні мають зрозуміти матеріал, щоб якісно його засвоїти. І ще один нюанс. Не все залежить лише від автора підручника. Видавництво має свої вимоги: обсяг матеріалу, наявність ілюстрацій, розмір шрифту і багато-багато іншого. Не завжди автор може подати те, що хотів би. Буває, готую вправу кілька днів, а потім бракує місця під час верстки — викидають. Ніби від серця відриваю (усміхається, — авт.). Учні мають з цікавістю розгортати підручник. І не лише підручник. Повинні любити книгу. Добре, якщо батьки змалку прищеплюють дітям любов до книги. І дуже прикро, якщо в сім’ї замінюють живе спілкування з малечею ґаджетами.

— Підручники чужих авторів переглядаєте?

— Переглядаю, щоб розуміти, хто і як пише, орієнтуватися, яке наше місце серед інших. Деякі підручники подобаються, деякі — ні. Обурююсь, якщо бачу непрофесійний підхід. Вправи мають бути різноманітними, тексти — цікавими, матеріал має бути викладений так, щоб учні активно долучалися до навчальної діяльності.

— Щоб не носити важкі наплічники, учні іноді переходять на електронні версії підручників. Отже, майбутнє — за електронними носіями?

— Є певні допустимі норми користування і комп’ютерами, і мобільними телефонами. Час на таку працю обмежений. Тому учні, особливо початкової школи, на мою думку, мають користуватися підручниками, аби бути здоровими. А ще якщо взяти до уваги, скільки вони проводять часу з «цією технікою» поза школою, то взагалі страшно стає за здоров’я майбутнього покоління. Прогрес повинен бути на користь, а не на шкоду.