Все дитинство тернополянка Ярина Степанюк мріяла про братика. І мрія здійснилася – саме у новорічну ніч та ще й на її власний день народження! Тож за кілька днів у сім’ї Степанюків свято «три в одному» – Новий рік та дні народження братика і сестри.

«Роби добро – і воно повернеться тобі сторицею». Ці слова — життєве кредо Ярини, для якої творити добрі справи – потреба її християнської душі. Цього року наприкінці листопада вона, студентка четвертого курсу Тернопільського національного медичного університету ім. І. Горбачевського, організувала перший у Тернополі благодійний студентський бал. Дівчина переконана: їй це вдалося передусім завдяки підтримці сім’ї.

Наступного року – знову благодійний бал

– З першого курсу я співаю у хорі ТНМУ і фактично, окрім хору, донедавна активної участі у позанавчальній роботі не брала. Але на третьому курсі вступила в UMSA – це громадська організація «Українська медична студентська асоціація». Кожен член цієї організації може ініціювати і втілювати будь-які проєкти. Моя одногрупниця Юлія Валігура – локальний президент цієї організації в Тернополі, а я – голова її піар-відділу. Ми ходили до дітей в школи, розказували їм про медицину, відвідували хворих діток у спеціалізованому садочку. Згодом я вирішила спробувати щось масштабніше. Спочатку було дуже страшно братися. Ціле літо міркувала над тим, організовувати бал чи ні. Багато людей мене відмовляли, казали, що і спонсорів важко буде знайти, і навчання підтримувати на належному рівні, паралельно займаючись організацією, неможливо. Але мене надзвичайно підтримали мої батьки і сестра Таня, яка також навчається в ТНМУ, на другому курсі медичного факультету.

І я таки вирішила організувати благодійний студентський бал. Чому саме бал? Хоча сама танцювати й не вмію, але танці дуже люблю, окрім того, атмосфера цього заходу дуже велична.

Надзвичайно рада, що нам усе вдалося. Очікувала, звичайно, що прийде трохи більше людей, але і близько 150 для першого разу досить непогано. Ми зібрали майже 50 тисяч гривень, 34 з яких передали на лікування 18-річного Олега Галаса з Тернопільщини, у якого лімфома Ходжкіна. Взагалі спочатку планували передати кошти дитячому гематологічному відділенню, але, на щастя, на той момент там не було дитини, яка потребувала допомоги, тому ми купили для відділення лише медичну каталку за 14 тисяч. Про те, що Олег потребує допомоги, я дізналася в інтернеті. Він хворіє другий рік, у нього стався рецидив. У січні на свята саме проходитиме третій курс хіміотерапії, а потім його чекає пересадка кісткового мозку. Мама юнака нашій допомозі надзвичайно зраділа!

Відразу після балу була впевнена, що більше не візьмуся за організацію такого масштабного дійства, оскільки затратила дуже багато сил та енергії, почувалася виснаженою. Але тепер відпочила, тож думаю – чому б і ні? Найголовніше – заручитися підтримкою своїх друзів, рідних, близьких. Без підтримки та команди однодумців зробити це неможливо.

Батьки — ідеал сім’ї

– Мої батьки для мене – найідеальніша сім’я, яка тільки може бути. Коли я організовувала бал, було дуже важко знайти спонсорів. Настав момент, що опанував відчай, опустила руки. Тато тоді дуже підтримав мене. Він сказав: «Не хвилюйся. Навіть якщо не знайдеш спонсорів – я тобі допоможу». Справжня сім’я – то такий надійний тил, де завжди можна знайти розуміння та підтримку. І у мене такий тил є.

Сім’я у нас велика: мама Леся Іллярівна, тато Степан Степанович, я – найстарша, потім – Таня, далі – сестра Софія, яка навчається у сьомому класі, і маленький братик Марчик. 1 січня йому виповнилося 4 рочки. А я народилася день перед тим – 31 грудня.

Тож найкращий подарунок для мене на день народження – саме народження мого братика, про якого я мріяла з дитинства. Пригадую, був такий рік, що в кількох моїх однокласників народжувалися братики. І я плакала, просила маму, що теж хочу братика. Потім змирилася з цим. А мрія таки збулася! Якось ми влітку сиділи усі разом (а саме на той момент будували хату за Тернополем), мама з татом розмовляли і сказали, що треба на наше нове помешкання купити шість стільчиків. А нас тоді було ще п’ять. Я здивувалася – навіщо шість стільчиків? Батьки промовчали, а наступного дня повідомили, що у нас буде ще братик.

У нас з Марчиком різниця 17 років. Іноді, коли гуляла з ним, малесеньким, часто мені казали: «О, який гарний у вас синочок!». Марчик – наш пестунчик, загальний улюбленець.

З Танею ми з дитинства – найкращі подруги. Всюди ходили разом, відвідували різні табори. Вона мене завжди підтримує. Софійка, напевно, наш сімейний геній. Для нас із Танею математика та фізика – щось космічне. Софія ж каже, що математика, фізика, хімія – її улюблені предмети. Обожнює географію, знає столиці усіх країн світу.

Я насправді дуже люблю своїх сестричок, хоча часто сварюся на них на правах старшої сестри (сміється – авт.). Вони мене, правда, не дуже слухають. Але я потім сама прошу вибачення, тому що не вмію довго ображатися. І не люблю, коли на мене ображаються. Тому стараюся завжди перша миритися.

Від святкової нічної Божественної Літургії просто у захопленні!

– Мої улюблені свята – Різдво, а також Великдень. Думаю, як і для кожного християнина. Від святкової нічної Божественної Літургії я просто у захопленні! Не уявляю справжнього свята без неї, адже батьки беруть нас на нічну Службу змалечку, мабуть, років з п’яти.

На Святвечір до нас завжди з Калуша, що на Івано-Франківщині, приїжджає бабуся, мамина мама, і завжди привозить з собою пампушки. Звичайно, ми готуємо 12 традиційних страв. Фактично ми за день встигаємо усе приготувати, адже нас багато. Мама розподіляє, хто що робить. Я, скажімо,  дуже люблю вареники – і їсти, і готувати. Ми робимо їх і з капустою, і з грибами, і з картоплею. До слова, я обожнюю куховарити. Особливо мені вдаються налисники з солодким сиром, які дуже люблю. Буває, приходжу з університету втомлена, стану біля плити – і просто відпочиваю. А на Святвечір готую ще з більшим натхненням – адже у цей день панує особлива атмосфера. Ми завжди чекаємо сходження першої зірки і лише тоді сідаємо за стіл.  Кутю пробувала різну, але мамина смакує понад усе: мама не дає нічого зайвого – тільки пшеницю, мак, мед та горішки. Колядки та щедрівки обожнюємо! У дитинстві з сестрою завжди ходили по хатах співати. Нині колядуємо вдома, в університеті і, звичайно, в церкві. Люблю всі колядки. Особливо до душі «Небо і земля», «Три славнії царі» і «Нова радість».

На різдвяні свята ми завжди їдемо і до одної бабусі, і до іншої. Спочатку до татових батьків на Рівненщину, там ночуємо, а наступного дня – до бабусі в Калуш. Це вже справді наша родинна традиція – дуже шаноблива і зворушлива.

Хочу побажати усім, щоб кожен з нас бодай у різдвяні і великодні свята робив хоча б якусь одну добру справу. Я цього притримуюся і стараюся нікому не робити нічого поганого. Роби добро – і воно повернеться тобі сторицею