Наприкінці лютого етапом Кубка світу в Мельбурні стартував цьогорічний сезон у спортивній гімнастиці. Влітку 2020-го в японському Токіо відбудуться Олімпійські ігри, тож зараз саме розпал боротьби за олімпійські ліцензії. Бере в ній участь і 16-річна тернопільська гімнастка Анастасія Бачинська.
Жіноча збірна України, на жаль, на торішньому чемпіонаті світу не змогла командою відібратися на Олімпіаду, посівши 15 місце в кваліфікації. Отож, єдиним шансом для Анастасії є здобуття індивідуальної ліцензії. Її можна вибороти за підсумком етапів Кубка світу. Система відбору дуже заплутана, але певні кроки відбору Анастасія вже зробила, здобувши «золото» на листопадовому етапі в німецькому Котбусі та «бронзу» на недавньому етапі в Мельбурні.
І поки тернопільська гімнастка виборює пропуск на Олімпіаду’2020, журналісти «НОВОЇ…» зустрілися з її мамою, Наталею Бачинською, яка розповіла про шлях доньки до успіху та підготовку до боротьби за олімпійську ліцензію.

— Пані Наталю, коли побачили гімнастичні задатки у доньки?

— Певно, від самого початку, від першого приходу до залу в 4 роки. Як говорила тренер Анастасії в Тернополі Тетяна Геращенко, їй даєш завдання, і вона його виконує. Бо зазвичай діти як на тренуваннях поводяться? Тренер дав завдання, поки дивиться — виконують, ледь відвернувся – можна розслабитися і відпочити. Над Анастасією ніхто ніколи не стояв, вона працювала на тренуваннях просто феноменально. Навіть коли тепер приїжджає з Києва на кілька днів додому, то ходить у зал і тренується, інакше швидко втратить форму, а потім її важко відновлювати.

— Ви спрямували її в гімнастику вже в 4 роки? Чому?

— У садочок, який відвідувала Анастасія, прийшла молода гімнастична тренерка Людмила Ярема і запросила на тренування. Ми вирішили спробувати і… залишилися в гімнастиці на все життя.

— Відразу так захопив цей вид спорту чи таки були моменти сумнівів?

— Ці моменти з’являються регулярно і присутні вони не лише в дитинстві, а й при переході на вищий рівень підняття планки. Тоді, природно, з’являються сумніви. Мовляв, набридло, хочу кидати і т. д. Проте через якийсь час йде повернення до роботи, і підкорюються нові вершини. Ми звикли до цього, вже в усьому розібралися і вирішили, що не варто втрачати час на відновлення, тож намагаємося обійтися без зривів.

— Ці зриви, напевно, ще й підкріплювалися непростим підлітковим періодом?

— Анастасія з шостого класу живе і тренується в Києві сама, спочатку — на базі Коледжу олімпійського резерву ім. Івана Піддубного, а тепер на базі в Конча-Заспі, що під Києвом. Чоловік поїхав до столиці з нею, але мав змогу зустрічатися з донькою лише на вихідних. Тому ті підліткові проблеми нас практично минули, і з ними більше зіткнулися тренери (сміється, — авт.). З нами, сім’єю, Анастасія має змогу зустрічатися надзвичайно рідко, а тому дуже тішиться цими моментами спілкування.

— А коли тренери побачили в Анастасії задатки і те, що вона зможе досягти високих результатів?

— Практично від самісіньких початків. Просто спортивна гімнастика — такий вид спорту, що майже відразу у дітей розпочинаються серйозні навантаження, розтяжки, перші плачі, і якщо ти здатен так важко працювати, боротися з труднощами, досягати успіху — йдеш далі. А якщо  не зміг це пережити, просто залишаєш гімнастику.

Анастасія почала їздити на регіональні змагання до Хмельницького та Івано-Франківська, куди приїжджають і столичні тренери. Доньку помітили, спостерігали за нею, а вона продовжувала працювати, посідала високі місця, і ось тоді надійшла пропозиція із Києва.

Сьогодні вона навчається у Олімпійському коледжі імені Івана Піддубного, а тренується на гімнастичній базі збірної України в Конча-Заспі.

— Такий ранній переїзд до столиці — необхідність? Готуватися далі у Тернополі вже не було можливості?

— Знаєте, Анастасію запросили до Києва у дуже ранньому віці, коли дітей до коледжу, як правило, ще не беруть. Їй виробляли спеціальний дозвіл, що вона зможе жити на базі коледжу і в той же час навчатися в столичній загальноосвітній школі. Донька була першою, яку взяли в такому віці, а тепер це вже практикують.

Щодо умов для тренувань, то, звісно, наші гімнастичні тренувальні снаряди не йдуть у порівняння зі столичними. А в той час, коли займалася Анастасія, то взагалі ситуація була близькою до катастрофічної. Нині, за сприяння нового директора Тернопільської міської комплексної ДЮСШ №2 Андрія Рибака, багато устаткування оновлено, покращене фінансування, і тепер у Тернополі навіть відновили проведення міжобласних змагань.

— Уперше про Анастасію як про майбутню зірку заговорили напередодні Юнацьких Олімпійських ігор у Буенос-Айресі’2018. Вона їхала туди однією з фавориток, уже на самих змаганнях успішно пройшла кваліфікації і у підсумку здобула дві бронзові нагороди. Отож, як тепер оцінює той свій виступ?

— Справді, Анастасія виграла відбірковий турнір у Баку і напередодні змагань вважалася однією з найсильніших. У неї були складні програми, тож і перспектива гарно виступити. Юнацькі Олімпійські ігри гарно висвітлювали наші ЗМІ, тож ми мали змогу спостерігати, вболівати за доньку в реальному часі.

І для себе я відзначила такий момент: наша пострадянська школа гімнастики заснована на суворій дисципліні та старанності. А такий підхід має як позитивні сторони, так і не дуже. Спортсмен може бути добре підготовленим, володіти майстерністю і високою технікою, але в силу певних причин, особливо психологічного характеру, не завжди може реалізуватися. На рівень виступів накладаються й організаційні моменти проведення змагань, наприклад, кваліфікація на Юнацьких Олімпійських іграх тривала чотири дні. Потім був лише один день перерви і два дні фінальних виступів. Сім днів у напруженні, хвилюванні – це серйозне випробування для спортсмена, особливо емоційне.

— Наступного року на Європейських іграх у Мінську вже й суперниці були іменитіші, і статус дорослих змагань вищий, і Анастасії вдалося здобути золоту нагороду у вільних вправах. Ви дивилися змагання безпосередньо з трибуни?

— Саме так, я була на Європейських іграх, і спостерігати з трибуни, бути так близько до доньки під час виступів — це ще ті емоції! Річ у тому, що в гімнастиці практично всі види дуже непрогнозовані, хіба що чоловічі кільця статичніші, тож виступи на них стабільніші і їх можна більш-менш передбачити. Усі інші види дуже динамічні, поставив руку чи ногу на кілька міліметрів неточно, десь недокрутив чи недострибнув, і вже груба помилка. Щойно був фаворитом, і ось уже не потрапив навіть до фіналу. Якщо ж спортсмен ще й затиснений, напружений, то ризик помилки ще більше зростає.

Напередодні фіналу у вільних вправах Анастасія багато помилялася під час виступів у абсолютній першості. Та перед недільним фіналом ми з нею багато спілкувалися, разом гуляли, і це допомогло налаштуватися й продемонструвати її найкращий виступ. Саме так вона здобула золоту нагороду на Європейських іграх.

За цей успіх, до речі, Анастасію відзначили на місцевому рівні — вона отримала квартиру від міського голови Тернополя Сергія Надала. Ми вже підписали всі документи з компанією «КреаторБуд», будинок зводять і ми чекаємо його здачі в експлуатацію в 2021 році.

— А хто нині тренує Анастасію?

— Її першим тренером у Тернополі була Людмила Ярема, потім Тетяна Геращенко, а нині тренують Ганна Лев і Оксана Першина. Допомагає у підготовці й досвідчений тренер Олег Остапенко, який нещодавно повернувся в Україну. Він вніс у тренувальний процес своєрідну чоловічу витримку і спокій. Жінки в роботі часто піддаються емоціям, тому його підхід дуже важливий.

Загалом Анастасія дуже працелюбна, ось нещодавно за один тренувальний день спробувала три складні нові елементи, і щось вже навіть вийшло…

— Програми Анастасії на всіх чотирьох снарядах дуже складні. Вони ще потребують вдосконалення?

— Складні, але недостатньо. Рівень спортивної гімнастики в світі нині дуже високий, і щоб претендувати на нагороди на найпрестижніших міжнародних змаганнях, Анастасії ще необхідне ускладнення. Саме над цим вони з тренерами й працюють останнім часом.

— Тренувальний процес у гімнастів дуже складний і займає багато часу. Вдома Анастасія, напевно, не дуже частий гість?

— Так, ви маєте рацію. Частіше ми до неї їздимо. Річ у тому, що відпустка у гімнастів випадає лише кілька разів на рік і триває 5-7, максимум 10 днів. І навіть після такого нетривалого перепочинку необхідно довго працювати, щоб знову відновити форму. Ці коротенькі відпустки спортсмени проводять по-різному — хтось їде на море чи обирає інший відпочинок, а Настя завжди поспішає додому, до нас. Ось і перед Новим роком приїздила до Тернополя, але вже в перші дні 2020-го знову приступила до тренувальної роботи і тепер бореться за олімпійську ліцензію.

ВІЗИТКА

Анастасія Бачинська народилася 4 серпня 2003 р. у Тернополі. Чемпіонка Європейських ігор’2019 (спортивна гімнастика, вільні вправи). Дворазова бронзова призерка Юнацьких Олімпійських ігор’2018 (багатоборство, вільні вправи). Дворазова медалістка етапів Кубка світу’2019-20.
Батьки — Юрій та Наталя. Крім Анастасії, в сім’ї ще троє дітей — старший брат Ярослав та молодші Любомир і Соломія.