Купол храму виблискував на сонці й додавав тепла в душі, грудневе небо було навдивовижу блакитне і чисте! Віряни Великих Бірок з рушниками, квітами, короваєм і духовними піснями зустрічали гостей. Надзвичайно радісна подія відбулася 8 грудня в селищі — архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк освятив новозбудований храм Святих Верховних апостолів Петра і Павла. Три роки, цеглина до цеглини, люди разом зі своїм священником отцем Іваном Яциком зводили церкву. Нинішній грудень увійде в історію Великих Бірок! У селищі є ще старенька діюча церква Великомучениці Параскеви П’ятниці, зведена у 1901 році. 118 років тому предки бірківчан звели святиню для нащадків, а нинішнє покоління побудувало храм, щоб духовність не гасла, щоб ще більше людей могли долучатися до спільної молитви за родини, за нашу Україну.

«Освячуємо цей храм і просимо, митрополите, Вашого благословення, Вашої молитви для всіх нас, нашого селища, нашої духовної спільноти», — отець Іван зустрів такими словами владику Василія Семенюка. «Нехай Господь благословить цей храм і людей, які щиро долучилися до його будівництва! Це велика радість для всієї нашої Церкви!» — сказав митрополит.

— З благословення та ініціативи нашого архиєпископа й митрополита Василія, за підтримки архиєпархії і завдяки пожертвам й допомозі наших парафіян у Великих Бірках збудовано нову церкву, — розповів «НОВІЙ…» адміністратор парохії отець Іван Яцик. — У 2016-ому на свято Зіслання Святого Духа було освячено наріжний камінь і закопано хрест на території, де споруджено храм. У 2017-ому після Великодня розпочали будівництво, і дав Бог, що за літо й осінь вимурували стіни і накрили, а вже 2 грудня встановили купол.

Оскільки Великі Бірки розбудовуються, у селищі понад три тисячі населення, тож була необхідність спорудження ще одного храму. Постала святиня поруч із новим житловим масивом, тож тепер людям, які мешкають поруч, буде зручно відвідувати богослужіння.

Автор проєкту нового храму у Великих Бірках — архітектор Михайло Нетреб’як, багато будівельної документації допоміг зробити Тарас Шенгера з Тернополя. Назву храмові дав митрополит Василій, храмовий празник у нас буде 12 липня, на свято Петра і Павла. Дата освячення церкви вибрана без жодної прив’язки до якогось церковного свята.

Це щось подібне до дня народження і дня хрещення дитини. Тепер у Великих Бірках — два греко-католицькі храми. Нещодавно митрополит направив до нас на служіння ще одного священника, тож ми будемо разом молитися і працювати на прославу Бога, допомагати людям.

Новий храм у Великих Бірках збудували за три роки — це досить швидко, зважаючи на величезну кількість праці й потребу фінансових ресурсів. Кожен вірянин селища долучився до Божої справи — хтось молився за спорудження церкви, хтось жертвував кошти, хтось працював фізично.

— Багато людей стали будівничими цього храму, кожен жертвував від щирого серця в міру своїх можливостей, — продовжує отець Іван. — Двічі ми робили збірки селом, потім парафіяни самі почали складати пожертви. Хтось давав свій транспорт для потреб храму, є кілька бабусь, які зі своєї мізерної пенсії відкладали гроші і систематично жертвували. Бувало, що я просив їх залишити собі ті кошти для прожиття, але це було їхнє щире рішення. Щедро допомагали місцеві підприємці. Так копійка до копійки, крок за кроком і постала святиня! Дякую парафіянам, які відгукувалися на прохання прийти щось розвантажити, прибрати, мурувати… Іноді чую, що в селах важко згуртувати людей до спільної праці, але не в Великих Бірках — у нас дуже діяльні і щирі люди! Прагнемо, щоб у нас не просто було добре селище чи гарна парохія, а щоб ми жили як одна велика родина.

Так, ще не все завершено у новій церкві, ще бракує павука, іконостаса та ін., але все це згодом. Наразі радіємо, що храм освятили і ми можемо тут молитися. Під час будівництва траплялися дива, адже за що не бралися — не було грошей, але тільки починали робити, як Бог допомагав, і приходили жертводавці. Розкажу про нещодавній випадок. Я попросив знайомого священника купити у Польщі для нашої церкви дарохранительницю. Вона дуже гарна, оздоблена камінцями, ціна — 7 тисяч гривень. Зателефонував отець, що вже привіз з-за кордону, я приїхав забирати, але не мав грошей, попросив його зачекати. «Нема жодних проблем», — сказав священник. Ми ще розмовляли, як раптом до мене зателефонувала парафіянка. Запитала, що ще потрібно придбати до храму — Євангеліє, чашу чи кадило? Сказав, що саме забираю дарохранительницю, але вона трохи дорога. «Я  заплачу! Завтра принесу гроші!» — відповіла. Така велика жертовність! Хтось не мав фінансової можливості, то допомагав працею — це теж дуже цінно! Часом кажуть, що нині забагато храмів, але я відповім, що не храмів забагато, а люди байдужіють, у клопотах не встигають піти до храму Господнього — це вибір кожного. Але ми молимось, щоб Бог пам’ятав і любив усіх людей. Віримо, що у нашому храмі завжди буде людно, що у нас зростатиме духовність, що кожен тут відчує радість і благословення.