Повернення з війни — не просто повернення додому, а пошук внутрішньої рівноваги. Це добре розуміє Володимир Забурський зі Збаража, який понад рік захищав Україну на Донбасі. Наш земляк після служби на передовій проходив реабілітацію в санаторії, але найкращою реабілітацією для нього стала підтримка рідних, а ще — улюблена справа. Неможливо забути про війну, але не так часто згадувати пережите Володимирові нині допомагають… перепілки. Наразі він тримає на обійсті невелику екоферму, мріє колись відкрити птахівниче господарство. Усі його починання підтримує дружина Ольга, надихає 10-місячна донечка Анастасія. «НОВА…» поспілкувалася з Володимиром Забурським.

Зривався з ліжка, коли вмикався… акваріум

До війни Володимир дев’ять років працював в «Укртелекомі», дбав про сім’ю. Ніколи не був байдужим до подій у країні: долучався до громадської роботи, підтримував проукраїнські акції, був депутатом Збаразької міської ради. Родом він із села Залужжя, понад десять років мешкає у Збаражі.

— Від серпня 2015-го до вересня 2016-го я воював на Донбасі у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади, — розповідає Володимир. — Свого часу ніс службу в армії, а коли почалася війна, отримав повістку збиратись на Схід. Попрощався з дружиною, дитини на той час у нас ще не було, і поїхав. Наша бригада базувалася на Дебальцевському плацдармі, серед поля, в окопах. Ми звільняли населені пункти, стояли на лінії вогню, щодня — під обстрілами, різне пройшли… Горів танк — загинули побратими… Бригада зазнала втрат. Мені в боях травмувало ногу, лежав у госпіталі. Дружина хвилювалася за мене, часто телефонувала.

На кордоні на той час стояло не так і багато сепаратистів, можна було їх побороти, але нам не давали вказівок. Потім почалися Мінські перемовини, доводилося спостерігати, як захоплюють нашу територію… Якби не політика, можливо, все було б по-іншому. Хоча на той час Збройні сили України не мали забезпечення, зброї, все трималося на волонтерській допомозі. Минає п’ять років, як я повернувся додому, а досі все перед очима, а війна і далі триває …

Спілкуюся з побратимами, підтримуємо одні одних. Непросто повертатися до життя після війни. Дехто із побратимів не знайшов розуміння вдома, декому було краще на війні… Мені пощастило — дружина розуміє. Після фронту я пів року думками був на війні, пройшов реабілітацію. Напочатках зривався з ліжка серед ночі, навіть коли засвічувалася лампа в акваріумі. Якось за кілометр від нас горів будинок, розірвався газовий балон — мене охопила паніка, здавалося, ніби вибухнув снаряд. Хто був у боях на «нульовій» лінії, той розуміє мене.

Після війни — на заробітки до Португалії

Щоб заробити для сім’ї, Володимир після війни погоджувався на будь-яку роботу. Пів року працював у відділі містобудування та архітектури Збаразької міської ради, був наглядачем кладовища у комунальному підприємстві «Добробут». У 2017-ому поїхав на заробітки до Португалії.

— Ми з дружиною гостювали у мого брата в Португалії, трохи попрацювали там, потім повернулися, — згадує ветеран АТО. — Тоді ми переживали важкий період — втратили дитинку… Ще до закордону я взявся вирощувати перепілок. Любимо з дружиною готувати, до багатьох страв потрібні перепелині яйця, тому придбав птицю. На базарі в Збаражі продавали перепілок — купив 20 пташенят, але не знав, як за ними доглядати. В інтернеті не знайшов усіх секретів, тож вчився на своїх помилках. Перепілки лякливі, не хочуть, щоб до приміщення заходили люди, тому, пурхаючи, часто ламали крила, лапки. Приміщення у мене було занадто світле, згодом дізнався, що птахи спокійніші при приглушеному світлі. Підросли перепілки, ми використали на м’ясо. Далі була перерва у птахівництві. Коли ж повернувся з Португалії, знову взявся розводити перепілок. Виготовив більші клітки, облаштував усе, як належить у господарській будівлі. На початок купив 100 штук дорослої птиці, нині маю 500. Одна перепілка коштує від 55 до 65 гривень. Зароблені за кордоном кошти я вклав у мініферму. Придбав дорослих перепілок, щоб відразу неслися. Маю перепелів двох видів — Техаських білих і Феніксів золотистих.

Перепелині яйця — в кожній страві

У Забурських замовляють перепелині яйця і м’ясо друзі, знайомі, адже знають, що у них екологічна продукція. Навіть деякі ресторани охоче беруть у них яйця і м’ясо для приготування вишуканих і корисних страв.

— Люблю доглядати за перепілками, тому для мене це неважка праця. Цікаво спостерігати, як вони підростають, як біжать, коли насипаю корм, — ділиться досвідом Володимир. — В області є ще господарі, які вирощують перепілок. Знаю двох у Збаражі, один біля Тернополя має до 2 тисяч поголів’я птиці. Мрію колись теж розширити масштаби, відкрити своє господарство. Для цього потрібна земля за населеним пунктом, ферма. Землю я отримав як учасник АТО, потрібні ще кошти на спорудження будівлі. Мене часто запитують, чи відрізняється догляд за перепілками і курми. Відрізняється: перепілки потребують більшої турботи. У приміщенні мають бути певні температура, вологість, світло. Вранці затрачаю більше години на догляд, увечері — теж. Спершу годував перепілок купленими кормами, але згодом перейшов на екологічні власноруч приготовлені з кукурудзи, сої, соняшнику. За день перепілка з’їдає в середньому 50 г домашнього корму. На заводських кормах птиця більше несеться, але для мене важлива якість продукції. Ми з дружиною щодня споживаємо перепелині яйця: парені-варені, в салатах, у налисниках, в начинці, в крем-супах. Дуже корисні! Цікаво, що після ядерної атаки на Хіросіму і Нагасакі в японців слабшав імунітет, тому вчені шукали продукти, здатні підвищити життєві сили організму, і звернули увагу на перепелині яйця. Досі одне із основних правил у Японії — обов’язкове щоденне вживання перепелиних яєць для дітей і дорослих. Власне тому і я раджу всім споживати цей продукт, щоб бути здоровими!

Володимир Забурський охоче поділиться інформацією про догляд за перепілками за телефоном: 0971984007.