П’ятниця, 24 травня 2024
• 19 годин під завалами та понад рік боротьби за життя. Історія захисника з Тернополя • “Пів години зупинки серця”. Співак Віктор Павлік переніс складну операцію • Поліція розслідує бійку між підлітками в Івачеві Горішньому • “Розкажемо про війну молоді з усього світу”. Священник із Тернополя бере участь в конгресі в Римі • Семи Героям присвоїли звання «Почесний громадянин Тернопільської області» • Суд припинив роботу ресторану в центрі Тернополя через… вентиляцію • Закопала семеро живих цуценят… Пенсіонерці з Тернополя “світить” тюрма • На Донеччині загинув Герой із Підгаєцької громади • 260 тисяч українців оновили дані в застосунку «Резерв+» • Вдарив у обличчя і пограбував. Розбійний напад у Тернополі • Олега Вийванка переобрали головою Тернопільського міськрайонного суду • “Працювала з нами 40 років”. Відійшла у засвіти секретарка Тернопільського міськрайонного суду • Інеса Сакалюк з Борщівщини творить чорні вишиванки на знак жалоби за чоловіком • “Життя обірвалось, мов тоненька ниточка”. Раптово померла студентка тернопільського вишу • Подружжя з Кременеччини взяло на виховання двоє дітей • «Контінентал» завершив посів ярих культур та посадку картоплі • Що робити, якщо посвідчення УБД втрачене чи пошкоджене? • Як покарали суддю з Чорткова, який закрив справу щодо смертельної ДТП? • У Чортківській лікарні провели складну операцію на черепі в важкопораненого захисника • Вісім аварій, троє загиблих… За вихідні на Тернопільщині трапились смертельні ДТП
Володимир Шкробот: «Життя рахує не кроки, які ти зробив, а сліди, які залишиш для суспільства»

Опубліковано: 19 Квітня о 13:38 633


Майже 22 роки тому керівником Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні призначили Володимира Шкробота – хірурга за фахом і менеджера за покликанням.


Під його керівництвом нічим не примітна лікарня з «периферії» стає найтоповішим медичним закладом України, в якому сучасні технології та високопрофесійні фахівці служать відновленню здоров’я мешканців Тернопілля.

– Володимире Васильовичу, побувала у лікарні на концерті, приуроченому 210-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Емоції переповнюють, але дуже здивувалася, коли дізналася, що ви – нащадок самого Шевченка.

– З цього ніколи не робив таємниці, але й не дуже хизувався. Я правнучатий племінник по старшій сестрі Тараса Григоровича Катерині, яка 1823 року вийшла заміж за Антона Красицького. Саме у Красицьких Катерина виховувала малого Тараса. А згодом правнук Антона – Дмитро Красицький одружився на Галині – рідній сестрі моєї мами. Власне, сам Дмитро Красицький є знаною постаттю – він був фактично його істориком, бібліографом, досліджував рукописи та гравюри Тараса Шевченка. На моєму робочому столі – книги про Кобзаря, подаровані нашій сім’ї дядьком Дмитром, з автографом автора та побажаннями, я перевіз нещодавно їх з батьківської бібліотеки. До слова, останню з них він подарував мені під час відвідин його помешкання в Києві, коли я тільки-но одружився. Взагалі ж Шевченко зі мною з дитинства, він не лише блискучий поет, письменник, геніальний художник, портретист, наш батько, але й Пророк, який випереджав свій час і практично в усіх його творах можна знайти відповіді на всі питання сьогодення. Минуло вже двісті років, але, як бачимо, нічого з тих часів не змінилося у відносинах з нашим найближчим «сусідом», від якого застерігав Тарас.

Перша леді України Олена Зеленська, завідувачка кафедри неврології ТНМУ, професорка Світлана Шкробот та керівник Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні Володимир Шкробот.

– Що за історія зі стогривневою купюрою, до якої ви, кажуть, теж причетні?

– Про це мало хто знає, але була така історія. Якось до Тернополя 2002 року завітав тоді ще Голова Національного банку України Сергій Леонідович Тігіпко з офіційним візитом.

Була й неформальна зустріч у вузькому колі тернопільських громадських діячів, підприємців. Мав запрошення на цей світський раут і я. Пам’ятаю, що модератором цієї зустрічі став Юрій Желіховський, який очолював благодійний фонд імені Данила Галицького. До слова, саме ця організація посприяла появі у нашому місті пам’ятника королю Данилу. Набравшись сміливості, в найбільш сприятливий момент, я звернувся до Голови Національного банку: «Скажіть, шановний Сергію Леонідовичу, чи не соромно, що на стогривневій банкноті зображено нашого генія у такому принизливому вигляді?». «Що ви маєте на увазі?» – здивувався Тігіпко. «Те, що поет, художник, наш вчитель й Пророк зображений наче дід чи дядько, в кожусі, очі – приречено сумні від безнадії. І це такий вигляд має геній українського народу?! Це ж була високоосвічена людина, справжній денді й франт, в якого закохувалися відомі красуні та навіть княгиня Репніна».

За столом запанувало напружене мовчання. Юрій Желіховський раптово підхопив суть порушеного питання (вони з Тігіпком, як з’ясувалося близькі друзі) й продовжив: « А й справді, якось неприйнятно та образливо дивитися на цю зухвалу, нищівну пропаганду, яка зображає молоду ще людину (Шевченко прожив лише 47 років), академіка академії мистецтв, як старого діда». Минуло декілька місяців і Національний банк почав вилучати стару купюру, натомість з’явилася нова банкнота номіналом 100 гривень з молодим і вродливим Тарасом, який любий кожному українцю.

– Знаю, що у вас чудові стосунки зі ще одним генієм, але вже сучасності – художником Іваном Марчуком?

– Наша дружба розпочалася на одному з вернісажів, де я, власне, й познайомився з видатним художником, і триває не одне десятиліття. Він був у нас майже три місяці тому, то вже традиція приїздити двічі на рік. У часи повномасштабного вторгнення це не так просто, бо наразі Іван Степанович мешкає у Відні. Австрійський уряд надав йому помешкання в центрі столиці, майстерню, фінансове утримання, медичне забезпечення. Але він, як і раніше, приїздить до нас, проходить обстеження, курс лікування, реабілітацію.

– Узагалі ж пан Марчук у великому захопленні від лікарні й не приховує цього. Лише не знає, коли ж ви нарешті заспокоїтеся, бо, каже, що ентузіазм ваш аж «зашкалює»…

– Я пригадую цю розмову та що я йому на те відповів. Сказав: тоді, Івасю, (саме так він просить до нього звертатися), коли ти зупинишся, бо в такому поважному віці все ще продовжуєш малювати (усміхається, прим. авт.)

– Володимире Васильовичу, відомо, що медичний заклад, який ви очолюєте, отримав статус надкластерного. Це свідчить про високу якість надання медпослуг?

– Статус надкластерного – це своєрідний рівень визнання, який означає, що це лікарня дещо вищого штибу, але водночас маємо й забезпечити цей найвищий рівень надання меддопомоги. Йдеться про насичення високотехнологічною апаратурою, професійні кадри, які проходять стажування в найкращих клініках України та світу. Буквально торішнього вересня на саміті перших леді та джентльменів ми підписали меморандум про співпрацю, а через два місяці делегація наших фахівців пройшла стажування на базах клініки Святої Анни в Парижі. До слова, це одна з провідних клінік , яка має філії в 170 медичних закладах Франції. Для того, аби краще уявити масштаби цієї лікарні, скажу, що лише на цей рік бюджет медустанови становить 600 млн. євро.

– Як вдалося підписати меморандум з таким потужним медичним закладом Європи?

– Вони самі нам запропонували співпрацю. Наші реабілітологи, неврологи, психіатри вже пройшли стажування в клініці Святої Анни у грудні 2023 року. Нам дуже імпонує те, що ця клініка багатопрофільна з розмаїтими напрямками – неврологічним, психіатричним, нейрохірургічним, тобто те, що нас особливо цікавить. На початку квітня запланували зустріч уже на наших базах, але французькі партнери перенесли, бо облаштовують нове відділення, отож, сподіваюся, що зустрінемося у травні.

У Франції наші фахівці побачили цілком нову модель розвитку психіатричної служби. Про це говорила нещодавно й директорка з координації органів центральної та виконавчої влади Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України Ірина Микичак. Нещодавно вона побувала в Італії та запропонувала нам розвивати італійську модель, яка дуже співзвучна французькій. Те, що побачили наші фахівці, дуже добре, але сподіваємося, що нас відвідає головний психіатр Франції й уже на місці поділиться їх досвідом. Ми ж наразі використовуємо швейцарську модель, але, як мовиться, досконалості немає меж, тому з радістю апробуємо ще й франко-італійський варіант, що ще більше, сподіваюся, поліпшить надання психіатричної допомоги.

– Але, крім психіатричної, в лікарні створена потужна неврологічна служба із суперсучасним інсультним блоком, так званим STROKE CENTER, де надають високоспеціалізовану допомогу. Очевидно, часу на це пішло чимало?

– Зрозуміло, що це справа не одного дня, але потрібно було наважитися на перший крок, і ми його зробили вісімнадцять років тому, коли відкрили перше в Україні інсультне відділення. Оформили необхідну документацію – про статус, діяльність та інші «атрибути» медичного підрозділу й розпочали роботу. Не минуло й півроку, як до нас завітала комісія з профільного міністерства. Побачили, сподобалося й взявши за основу наші документи – положення про створення центру та інші, видали згодом наказ по міністерству, який зобов’язував в кожній області створити інсультний центр. Так ми у цій справі стали першопрохідцями. А далі розпочалася копітка робота, з року в рік нарощували потужності, масштабували роботу та створили сучасний високоспеціалізований STROKE CENTER, який відповідає тим стандартам, що діють у США та Європі.

– Якщо на створення інсультного центру пішло кільканадцять років наполегливої праці, то нейрохірургічний підрозділ з’явився практично за рік?

– Навіть й року немає. Він і справді доволі «юний», але вже є перші досягнення, наші нейрохірурги мають неабиякий авторитет серед колег, тернопільської медичної спільноти.

– Нещодавно мала нагоду переконатися, побувавши в цьому мегасучасному відділенні. Зустріла там військового та жінку аж із Херсона.

– Географія наших пацієнтів дуже розширилася, бо ідуть, як мовиться, «на ім’я». А їх в нашій клініці, повірте, чимало – відомі в країні нейрохірурги Олексій Леонтьєв, Ігор Скоропад, Олександр Журавльов, В’ячеслав Дмитрук, інтервенційні хірурги Богдан Фещенко, Вадим Гаджальський. Але я розмірковую інколи ось про що: люди, які не бачили на власні очі наших можливостей, можуть подумати: хіба реально за рік створити з «нуля» нове відділення та ще й виконувати високотехнологічні нейрохірургічні втручання? Не всі хочуть вірити, але я завжди оперую фактами, бо це річ беззаперечна. Ось погляньмо – для проведення складних нейрохірургічних втручань наших нейрохірургів запрошують до Чернівців, Івано-Франківська, Хмельницького, на Львівщину, в місто Стрий, де наразі створена приватна нейрохірургічна клініка родини Курільців. Телефонує нещодавно провідний полтавський нейрохірург, головний експерт МОЗ України за напрямом «нейрохірургія» Михайло Дмитрович Тончев: «Прийміть, будь ласка, на стажування нашого спеціаліста, щоб краще опанував ангіографічні ендоваскулярні втручання». Але і це ще не все – днями маємо узгодити час, аби наш завідувач нейрохірургічного відділення Олексій Леонтьєв зміг поїхати до Полтави та провести вже там майстер-клас щодо хірургічних втручань на хребті зі встановлення стабілізаційних конструкцій у складних випадках. Донедавна ж наші інтервенційні хірурги в них навчалися, я навіть жартував: доки не опануєте цю науку, додому з Полтави не повертайтеся. Знаєте, удосконалення – процес нескінчений, тобто без меж, особливо в нейрохірургії, коли з’являються нові технології, матеріали, тому й ми вчимося, й у нас вчаться, здобуваємо новий досвід. У травні запланована зустріч з професором Володимиром Івановичем Смоланкою, який очолює Асоціацію нейрохірургів України, це вчений європейського рівня, якого запрошують провідні університети Євросоюзу читати лекції, також він проводить й показові нейрохірургічні втручання в клініках Європи та України. В нашій лікарні він також проведе кілька показових операцій для нейрохірургів бажаючих запозичити досвід. Отож вікно можливостей у нашому закладі завжди відчинене та зупинятися на досягненнях ми не збираємося. Наразі відкрили ще одну сторінку активностей, підписавши меморандум з однією з найкращих клінік Європи – німецькою лікарнею «Шаріте» в Берліні.

– В Україні наразі функціонують шість мультидисциплінарних центрів досконалості, де надають реабілітаційні послуги військовим і цивільним, постраждалим від війни. І один з них – у психоневрологічній лікарні.

– Не «один з них», а еталонний (усміхається). Торік МОЗ проводило рейтингове визначення кращих лікарень, в яких створені сучасні реабілітаційні відділення. Відтак найкращі шість відділень в Україні отримали статус реабілітаційних центрів Досконалості, а ми ще й здобули статус «еталон». Очіль- ник МОЗ України Віктор Ляшко й представники всіх п’яти закладів на базі нашої лікарні як еталону, підписали меморандум про співпрацю. Це означає, що саме в нас будуть проводити навчання вже цих «досконалих». Ми стали тренерським майданчиком і коучами для фахівців з цих лікарень. Днями у нашому тренінговому центрі проходили вишколи колеги з Івано-Франківська, Дніпра, а вчора я мав розмову з генеральним директором Київського «Охматдиту», який попросив дозволу відвідати з делегацією нашу лікарню, щоб запозичити досвід.

(Зліва направо) Голова спостережної ради товариства «Бучач-агрохлібпром» Петро Гадз дарує Володимирові Шкроботу для господарських потреб обласної клінічної психоневрологічної лікарні трактор.

– Наскільки ефективною є співпраця медичного закладу з ТНМУ?

– Стосунки з нашими головними партнерами – науковцями кафедри неврології та психіатрії, фізичної реабілітації, а також курсу нейрохірургії, тісні та конструктивні. Плідна співпраця спеціалістів лікарні та професорсько-викладацького складу університету впродовж останніх років вилилася у власну наукову школу, яка дає нині щедрі набутки. Ми є базою для чотирьох кафедр університету й усі працівники кафедр працевлаштовані в лікарні на чверть окладу. Такого ви не зустрінете в жодній області України. Дуже обмежили в державі можливості для високопрофесійних фахових спеціалістів, а від цього страждає вся медицина. Нашу наукову еліту фактично позбавили можливості зреалізовувати свої напрацювання та якісно, на сучасному рівні допомагати пацієнтам. Чому професори та доценти опинилася «за бортом» лікувального процесу, питання й досі відкрите. Звісно, ми намагаємося вирішити його власними зусиллями, але такі питання мають бути офіційно врегульованими. Про це відомо міністру профільного міністерства, він схвалив наші дії та зазначив, що питання «узаконення» діяльності кафедр на клінічних базах та їх взаємостосунків з медичними закладами потребує вирішення. Але цікаво – коли? Відверто мовлячи, я не уявляю, як інші медичні заклади обходяться зараз без професорів, доцентів, бо, наприклад, наукові розробки науковців ТНМУ нам дуже допомагають у практичній роботі. А є ще написання протоколів, спільні консиліуми, консультування та обстеження пацієнтів. Кафедри університету наповнюються сучасною апаратурою, від якої подвійна вигода – вони студентів навчають, а ми пацієнтів лікуємо. Дуже наситив ТНМУ останнім часом новітнім обладнанням кафедру фізичної терапії та ерготерапії. Студенти освоюють нові навички, а наші пацієнти, зокрема й захисники, мають можливість пройти сучасні реабілітаційні процедури. Зміцнення матеріальних спроможностей веде до підвищення якості надання медичної допомоги – все просто. Ця закономірність яскраво відстежується на взаємоспівробітництві всіх кафедр і відділень, але особливо нейрореабілітаційного, яке зараз з упевненістю можна назвати справжнім флагманом надання реабілітаційних послуг на теренах України. Саме цей наш підрозділ, як я вже розповідав, визнаний Центром досконалості для підготовки нейрореабілітологів з усієї України. Крім того, його фахівці зараз активно співпрацюють з проєктом Momentum Wheels for Humanity, який фінансує Американська фундація USAID. Американці безкоштовно нам постачають приладдя для асистивних технологій. Ми працевлаштували майже десять фахівців з фізичної терапії, ерготерапії, випускників ТНМУ, які успішно працюють з нашими пацієнтами.

– Нещодавно у закладі, який ви очолюєте, побувала Олена Зеленська. Поділіться враженнями від перебування першої леді України.

– Звісно, дуже хвилювалися, не буду утаювати, готувалися до її приїзду, бо це, напевне, вперше в історії такий візит до психоневрологічної клініки, яка далеко від центру, практично на периферії. Але пані Олені в нас дуже сподобалося. Вона побувала в багатьох відділеннях, оглянула нашу діагностичну базу, новітню апаратуру, поспілкувалася з військовослужбовцями, які проходять реабілітацію, та висловила своє захоплення: «Кращої клініки й у столиці не знайдеш. А от «психо» в назві закладу трохи стигматизує, може змінити назву?». На що я, жартуючи, відповів: «Навіщо, пацієнти й так кажуть, що їдуть до Шкробота».

– Як вдалося досягнути цього рівня?

– З допомогою багатьох людей, бо в цій справі один в полі не воїн. А взагалі це цілий комплекс всіляких заходів, застосування таких сучасних інструментів, як ефективний менеджмент, розрахунок маркетингових ходів. Головне – правильно визначити орієнтири. Візьмімо ситуацію, яка склалася з університетськими клінічними кафедрами. Коли комунальні заклади охорони здоров’я вирішили економити кожну копійку та випровадили їх просто за двері, то ми, навпаки, ще більше скооперувалися та зміцнили позиції. Наразі маємо гарні результати.

Нині всі також дивуються нашим «зв’язкам» у міністерстві, бо лише за останніх півтора року Віктор Ляшко побував у лікарні чотири рази. Але ж мало хто знає, як я домагався, щоб дали нам ангіограф. Що? В якусь там психоневрологічну лікарню дати такий дороговартісний апарат? Не раціонально! І ось тут вже допомогли керівники області, наполягли, аби саме ми отримали апарат. А через рік, коли Віктор Кирилович приїхав і побачив, як ми просунулися, то вже сам запропонував операційний мікроскоп. Ми використали цей ресурс. Далі настала черга комп’ютерного томографа, на якому наші краяни зараз проходять безкоштовні обстеження. Загалом залучаємо кошти з різних джерел. Використовуємо розмаїті засоби для приваблення фінансів. Опрацьовуємо завжди кілька варіантів, я називаю це мозаїкою ідей, які вже потім легко скласти в один пазл.

– Що сьогодні є вашою точкою опори?

– Усвідомлення того, що Україна – понад усе. Ми лише гості на цій землі, в цій країні. Життя рахує не кроки, які ти зробив, а сліди, які залишиш, і те, що здобув для рідної установи, родини, суспільства. Я цілком усвідомлюю, що життя колись та й завершується, але що ми залишим по собі? Тому коли я кажу: «Україна – понад усе», то маю на увазі, що ми вистоїмо, Україна була і буде. Лише кожен має себе запитати: а що я зробив для того, аби вона розвивалася, стверджувалася та зайняла те місце у світі, на яке заслужила за багато століть.

Розмовляла Лариса ЛУКАЩУК

Джерело: газета “Медична академія”


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

З перших днів повномасштабного вторгнення Назар пішов добровольцем захищати країну...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:32


Співак Віктор Павлік, який родом із Теребовлі, нещодавно переніс операцію на серці...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:23


Під час моніторингу соціальних мереж поліцейські виявили відео бійки між неповнолітніми...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:20


Світ онлайн-гемблінгу не стоїть на місці - щомісяця провідні розробники випускають десятки нових ігрових автоматів, які вражають своєю графікою, функціоналом та оригінальністю...


Рубрика: Опубліковано: о 10:10


Отець Роман Демуш із Тернополя разом з іншими делегатами з України бере участь в Міжнародному конгресі на тему «Задля синодального душпастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства»...


Рубрика: , Опубліковано: о 15:27



Теми дня
24 Травня
23 Травня
22 Травня
21 Травня
20 Травня