14 листопада на 70-ому році життя відійшов у засвіти правдивий патріот України і Тернопільщини, народний депутат першого скликання Верховної Ради Володимир Колінець. Зупинилося його серце під час лікування в санаторії у Микулинцях. Поховали 16 листопада на Микулинецькому кладовищі. В останню путь безкомпромісного борця за Незалежність України провели соратники, друзі, свідомі тернополяни. Під час прощання у Будинку скорботи представник Верховної Ради вручив синам покійного нагрудний знак і грамоту з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України, до чого особливо доклався пан Колінець.

Рухівський герой із Тернополя

Свого часу Іван Драч назвав Володимира Колінця «рухівським героєм із Тернополя». Наш земляк був непересічною особистістю, яскравим оратором, який наприкінці 80-их років збирав у Тернополі багатотисячні мітинги. Він був серед авторів Декларації про державний суверенітет України, підтримував студентів під час Революції на граніті, брав участь в Помаранчевій революції, у Революції Гідності. Вболівав за Україну до останніх днів, хвилювався за результати місцевих виборів.

Володимир Колінець народився 19 вересня 1950 року в селі Кудинівці Зборівського району. Добре знаний як громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, педагог. Закінчив класичну філологію у Львівському державному університеті ім. І. Франка. Упродовж 1977-1985 років викладав у педагогічному інституті в м. Бєльци (нині Молдова) та Київському національному університеті ім. Т. Шевченка). З 1985-го до 1993-го був асистентом, старшим викладачем історії давньої української та зарубіжної літератур Тернопільського державного педагогічного інституту. Після проголошення Незалежності України був обраний народним депутатом до Верховної Ради першого скликання. Мешканці Тернопільщини також обрали його депутатом Тернопільської міської ради першого скликання і Тернопільської обласної ради другого скликання. Був співзасновником і заступником голови Тернопільської крайової організації Народного Руху України, членом Української республіканської партії, головою Тернопільської обласної організації Української консервативної республіканської партії.

Протягом 1994-1998 років обіймав посаду голови Зборівської РДА. Згодом працював доцентом кафедри менеджменту освіти Тернопільського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, директором Центру соціальних служб для молоді Тернопільського району, був заступником начальника управління культури Тернопільської ОДА.

«Проґавив посаду, бо пішов… прасувати сорочку»

Спогадами про Володимира Колінця з «НОВОЮ…» поділилися його однодумці, які разом із ним пройшли ті чи інші періоди боротьби за Україну.

Степан Оконський, рухівець, колишній заступник міського голови Тернополя:

«З Колінцем ми ближче познайомилися перед виборами у 90-ому році. Я тоді працював у «Тернопільобленерго», був головою осередку Товариства української мови. Мені надійшла рекомендація від Народного Руху України висунути кандидатом до Верховної Ради від нашого підприємства Володимира Колінця, а до обласної ради — Богдана Бойка. На підприємстві вже активно пробуджувався національний рух, але «балом правили» ще комуністи. Треба було все побороти. За годину до зборів ми таємно провели Колінця і Бойка до зали і заховали за задніми стільцями. «Степане, щоб не було ніяких фокусів!» — суворо попередив мене директор, бо вже доносилась певна інформація. Але вони не очікували на такий сценарій! Зібрався колектив.

«Хочемо, щоб Оконський вів збори!» — заявили присутні. Почали висувати кандидатів до Верховної Ради. Парторг запропонував директора підприємства, а ми — Колінця. «Якого Колінця?» — обурилась «верхівка». «Ось він!» — оголосив я. Тут Колінець вилазить з-за лавки, впевнено прямує до трибуни і як кресане! Людям дуже сподобався його виступ. Голосуємо. За директора підприємства, підняли руки зо 20 людей, а за Колінця — уся зала! Так само і Бойка тоді представили і за нього проголосували. Наше підприємство згодом пишалося, що саме від нас Колінець пішов до Верховної Ради. Він був принциповим і відважним. До речі, він тоді мав бути і в керівному складі тодішньої Тернопільської міської ради. Крайова рада РУХу зібрала напередодні першої сесії міськради депутатів-рухівців на «Ватрі». Нам потрібно було розподілити ключові посади. В’ячеслава Негоду делегували на міського голову, а мене — на заступника. Негода відмовився. Тоді мені запропонували посаду голови. На заступника я радив Колінця. Було вже далеко за другу годину ночі. Володя в той час поїхав додому прасувати сорочку на сесію. «Але чи Колінець захоче?..» — почали міркувати, а відтак запропонували Негоду. «На другорядні ролі я не годжуся», — заявив В’ячеслав. «Якщо не хочеш бути заступником, то погоджуйся на посаду голови, а я буду заступником», — запропонував я. Так і вирішили, так і проголосували на сесії. Так через сорочку Колінець і проґавив посаду (сміється, — авт.). У нас з Володею були щирі стосунки. Щороку на третій день Різдва він завжди приходив вітати мене з іменинами…»

«Не побоявся очолити РДА на рідній Зборівщині»

Олександр Варакута, почесний голова Тернопільської обласної організації «Спілка офіцерів України»:

«Колінець — перший з Тернопілля так віддано відстоював відродження української держави у 90-их роках. Ініціював Декларацію про державний суверенітет, ініціював внесення до Верховної Ради жовто-блакитного прапора. Величезна вдячність депутатам першого скликання за те, що підтримали створення Національної гвардії України. Ми тоді подавали законопроєкт, щоб всі військовослужбовці колишнього СРСР повернулися в Україну і створили свої Збройні сили. Як командир Національної гвардії на Тернопільщині я часто спілкувався з Колінцем, який на той час був головою Зборівської РДА. Володимир нам допомагав, дбав про військових, відроджував історичну славу Зборівщини».

Борис Діденко, директор Підволочиського краєзнавчого музею імені О. Ковча:

«З Володимиром Колінцем ми зналися з 80-их років. Коли в Підволочиському районі утворилася організація Народного РУХу, він приїжджав до нас, допомагав організовувати мітинги. Його внесок у пробудження національної ідеї величезний! Пішовши з посади в обласній адміністрації, я очолював УРП на Тернопільщині. Колінець тоді виграв вибори на Зборівщині і запросив мене стати першим заступником. На посаді голови Зборівської РДА йому було нелегко, бо він — гуманітарій, мітинговий політик, але старався давати раду і з господаркою району. Водночас не скажу, що Володя був романтиком, адже мав радикальні погляди. Він був родом із села Кудинівці, і ми не раз заїжджали до його батьківської оселі. Він був козацького роду, простий до безмежжя. Останніми роками допомагав нам створювати музей. Кілька місяців тому заїжджав до нас, привіз цікаві фото, газети…»

«Надзвичайно пишався своїми синами!»

Євген Філь, директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини:

«Колінець був одним з ініціаторів створення Народного Руху України на Тернопільщині, завжди активно включався в процеси національного відродження. На той час я був членом Української Гельсінської спілки, тож наші шляхи перетиналися. Колінець гідно відстоював основоположні питання державотворення у Верховній Раді. На Тернопільщині брав активну участь практично у всіх патріотичних заходах, в акції зі зняття пам’ятника Леніну в Тернополі. Як депутат міської ради відстояв перейменування вулиць. Їздив на Велику Україну — пропагував національні цінності. Завдяки таким людям, як він, маємо українську державу. Він часто навідувався до нашого музею, приносив цінні світлини, нещодавно подарував близько сотні книг. У нього вдома величезна бібліотека — до 10-ти тисяч книг! Дуже багато читав, був освіченим, мислячим і щирим. Надзвичайно пишався своїми синами! Перед поїздкою до санаторію ми з ним спілкувалися, по приїзді обіцяв завітати до музею, але…»

Ігор Олещук, колишній політв’язень, науковий співробітник Тернопільського музею політичних в’язнів:

«У 90-их роках я був заступником голови організації Народного Руху на підприємстві «Тернопільобленерго», до якої належало 120 осіб. Наш колектив висунув Володимира Колінця кандидатом у депутати до Верховної Ради. Ми були горді за таке рішення! Колінець брав активну участь у патріотичних акціях на Співочому полі, на Театральному майдані, їздив на посвячення могил українським героям, боровся за національну ідею. Багато зробив у Верховній Раді. Депутати першого скликання були правдивими патріотами. На жаль, за
30 років Незалежності ми багато чого не зберегли… Нині кажуть, якщо побудуємо економіку, то буде добро в країні. А я переконаний, що якщо будуть культура, мова, духовність, національна ідея, то буде й хліб. Володимир Колінець думав так само. Він самовіддано боровся за українську землю — нехай вона буде йому легкою…»