Очікуючи в довгій черзі, вона вийшла з буса, їй стало зле — впала і отримала серйозну травму голови. Швидка доправила жінку до найближчої лікарні в Яворові, а звідти її негайно транспортували до Львова. У перші дні пані Галина перебувала у стані коми в реанімації, поступово прийшла до себе, але стан і далі залишається важким. Нині волонтерська спільнота і небайдужі краяни збирають допомогу для лікування потерпілої. Від Революції Гідності і з перших днів війни на Донбасі пані Галина займалася волонтерством. У неї п’ятеро дорослих дітей, двоє синів несли службу на Донбасі у час запеклих боїв.

Допомогу на лікування волонтерки Галини Старковської можна перерахувати на картку «Ощадбанку»: 4790 7299 0942 3915

— Усіма силами боремося за життя мами. Все сталося несподівано: їхала бусом до Польщі на роботу і, вочевидь, перенесла мікроінсульт, — розповів син волонтерки Володимир. — З мамою тоді не було нікого з рідних. У сусідній країні працюють двоє моїх братів — Микола і Василь. Тієї ночі до мене зателефонував Василь і сказав, що водій буса повідомив йому про прикру ситуацію. Мама вийшла з автівки, раптом знепритомніла і впала. Її ніяк не могли привести до тями, викликали швидку. Водій та інші пасажири навіть не зрозуміли, як усе сталося. Я зателефонував на мамин телефон, слухавку взяв лікар швидкої допомоги. Повідомив, що не можуть привести до тями, тому везуть до лікарні в Яворів. Наскільки мені відомо, на якийсь час вона прийшла до себе, але через важкий стан її ввели у штучну кому. Вранці яворівські лікарі прийняли рішення доправити маму до Львова. Ми з братом поїхали до лікарні, завіз нас туди побратим. До реанімації нас не впускали. Лише коли перевели до нейрохірургії, дозволили побачити маму. Того ж вечора її вивели зі стану коми, дали заспокійливі. Вранці вона почала говорити. Наразі мама у збудженому стані, нічого не пам’ятає, не знає, що їхала до Польщі. «Що трапилося?» — щоразу запитує. Лікарі проводять обстеження, щоб поставити точний діагноз. Кажуть, що у мами стався крововилив, нібито був мікроінсульт, у результаті падіння вона отримала тріщину кістки черепа. Якби не впала, то, можливо, все обійшлося б…

Галина Старковська — волонтерка БФ «Чесна Україна», багато разів їздила на передову, возила нашим захисникам їжу, одяг, речі першої необхідності. Її друзі-волонтери вболівають за її одужання, збирають кошти на лікування.

— Галину перевели з реанімаційного відділення до нейрохірургічного, у неї строгий ліжковий режим, транспортувати наразі не можуть, — зазначила волонтерка Оксана Голуб. — Тримаємо все під контролем, спілкуємося з лікарями. Галина їхала до Польщі, щоб трохи підзаробити, допомогти дітям, бо у неї їх п’ятеро — сини Володимир, Микола, Сергій, Василь і донька Настя. Ще раніше їй підшукали роботу за кордоном, але затрималася вдома, бо допомагала нам із підготовкою заходу з вручення учасникам АТО нагороди «Залізний хрест». Захід перенесли через коронавірус, тож поїхала. Галина дуже чесна, відповідальна і безкорислива.

Усіма силами ставила на ноги дітей, важко трудилася. Якийсь період жила у Теребовлі, нині мешкає у маленькій кімнатці гуртожитку комбайнового заводу. Діти вже дорослі, двоє синів оженилися, має онука. Двоє її синів несли службу на Донбасі: Володимир пішов добровольцем, Миколу призвали з військкомату. «Не буду ховатися, іду захищати Україну!» — вирішив. Від 2014-го Галина їздила на війну. Готувала їжу для наших захисників, залучала своїх сусідів у гуртожитку. Хвилювалася за синів, бо ж стояли під Градами, але твердо вірила, що вони повернуться живими. І повернулися! Останніми роками разом із волонтерами організації «Бункер С» ліпила вареники, пекла печиво для наших бійців. Усі нині молимося за її одужання. При таких травмах лікарі не беруться щось прогнозувати, але все ж загальний стан стабільний, тому віримо, що вона зможе швидко відновити здоров’я і повернутися до волонтерства, яким віддано живе вже шість років.

— З Галиною знаємося давно, ще коли вона жила в Теребовлі, — розповіла голова БФ «Чесна Україна», волонтерка Любов Солтис. — В якийсь період наші дороги розійшлися, ми не бачилися, але коли її син пішов служити в зону АТО, їй дали мій номер телефону і ми знову зустрілися. Галина їздили з нами до свого сина Володимира на передову. Він воював у гарячих точках — Авдіївка, Березове, Карлівка, Піски. Її материнське серце рвалося допомагати молодим хлопцям, таким, як її сини, які сиділи в окопах, відбивали вогонь, обороняли нашу землю. Днями ми з Галиною їздили до Польщі по гуманітарну допомогу, тривалий час співпрацюємо з іноземними благодійниками, допомагаємо потребуючим українським родинам. А тієї ночі вона, мабуть, перехвилювалася на кордоні через ситуацію з карантином. Щиро молимося за її одужання, докладаємо усіх зусиль, щоб вилікувати її.